Зустрілися через піввіку восьмеро механіків  технікуму

18 липня 2025 р. 16:19

18 липня 2025 р. 16:19

Минулої суботи в фаховому коледжі Володимира відбулась зустріч студентів-механіків 1975 року випуску.

Вступали вони на навчання після закінчення 10-ти класів. Вже в кінці першого курсу їх призвали до служби в армії на два або три роки,  якщо проходили її на морському флоті. І тому тільки в 1975 році, коли технікум святкував своє 50-річчя, вони отримали дипломи.

На зустріч їх приїхало  восьмеро. Зі  списку, де з трьох груп значиться 24 особи, котрим вже трішки за сімдесят. Арифметика тієї вісімки така:  четверо з Каменя-Каширського, двоє  –  з Іваничівського району,  по одному –  з Турійська і  Рожища.

З ними навчалися і Катерина Хомицька з Любомля, яка довгий час працювала механіком на підприємстві у цьому місті. Але за станом здоров’я в той день не могла приїхати.

Цих  поважних випускників в стінах головного корпусу зустріли з короваєм директор коледжу Олександр Коновалюк, його заступниця з навчальної частини Наталія Ковальчук та голова профспілкового комітету трудового колективу Тихон Балла.

Гості, а це вже дідусі  поважного віку, були активними. Найбільше вони згадували викладачів фізичного виховання Богдана Юзефовича, Аліма Миронова, Аркадія Бровкіна.

Я уважно слухав їх розповіді про студентські роки, щось записав.

Ігор Данилюк з Павлівки. На першому курсі грав у волейбол за збірну технікуму. У травні 1972 року призваний на військову службу, а його команда влітку, під керівництвом Богдана Юзефовича, зайняла перше місце в Українській республіці серед сільськогосподарських технікумів на змаганнях, які відбувалися  в Київській області.

Адам Павлюк з села Переспа, яке неподалік Рожищ, грав в ручний м’яч, тоді  ця гра була дуже популярна на Волині. Під час служби  виступав за збірну групи тодішніх радянських військ в Німеччині. Після демобілізації його на довгий час запросили працювати в обласному комітеті комсомолу, де теж потрібні були  рішучість і сила

Анатолій Ромайко після закінчення технікуму навчався в Харківському сільськогосподарськомку інституті, став агрономом. У районі йому  начальники сказали: «Вмієш орати і знаєш, що і як сіяти, то ми тобі довіряємо колгосп «Шлях до комунізму». Обійстя  колгоспу знаходилось в селі Мосир, там Анатолій зі своїми земляками більш як шість років трудилися на тих полях. Шлях був не легким. Потім він працював в Овадніському СПТУ, де  директором був Василь Ролюк. Багато говорили про предмет креслення.

Здобуті на парах у тодішньому технікумі  знання та навики потім допомагали їм бути наставниками-механіками і головними інженерами.  Адам Соколюк з Каменя-Каширського району був ним 28 років, потім головою сільської ради і вже на пенсії майже 10 років  працює просто лісником, а ліси в тих краях непрості.

Василь Василюк, який і зараз працює в Камінь-Каширському технічному училищі  начальником лабораторії навчально-практичного центру сучасних аграрних технологій, дивується,  чому у школах хочуть відмінити креслення, а це фундамент технічних наук.

А Дмитро Карпусь з села Грибовиця доповів товаришам коротко: «За плечима 33 роки підземного стажу на нововолинських шахтах».

Володимир Гамбік не тільки рівно креслив, а й гарно малював. Це помітили і запросили його в училище Каменя-Каширського. Він довгий час майстерно вчив дітвору різьбі по дереву. Також його художні здібності примітили військові з військкомату. Він був призваний на полігон для підвищення своїх  навиків солдата. Але коли випустив стінгазету і бойовий листок, йому присвоїли звання молодшого лейтенанта запасу. І за допомогою цього мистецтва він з роками досягнув до капітана.

Вони багато розповідали про своїх синів і дочок, які нині носять погони, є серед них і підполковник медичної служби.   А коли згадували свої внуків, яких у когось два, у когось – більше, треба було бачити їх очі, в яких світилась  радість за продовження свого роду.

Петро ПІДГУРЕЦЬ,

викладач фахового коледжу

Волинські