вологість:
тиск:
вітер:
Дві професії Миколи Стоцького: від слюсаря – до водія і…знову до слюсаря
19 липня 2025 р. 15:07
19 липня 2025 р. 15:07
«А що було робити…» – знизує плечима Микола Стоцький, слюсар дільниці РТД КП «Воодимирводоканал», згадуючи весну 1987 року. Тоді йому було 35. Дорослий чоловік, із життєвим досвідом і міцними руками, які звикли тримати ключ, а не дозиметр.
– Вручили повістку – і ти вже не вибираєш. Треба – значить треба. Поїхав до Чорнобиля як водій, – роз повідає він. – Були ми там з усієї України. Чи боялись? Ні. Не до страху було – робота чекала. І треба було її виконати.
Усе життя Миколи Григоровича – це дорога, праця і техніка. Свій трудовий шлях він почав у 1973-му, на меблевій фабриці, звичайним слюсарем. Але це був тільки старт. Далі – молокозавод, ВАТ «Ковельмолоко», ПРАТ «Галичина», механічна майстерня… Скрізь, де потрібні були руки, що не бояться бруду, і серце, що не цурається відповідальності.
Він довгі роки провів за кермом. І не просто їздив – жив машинами.
– Якщо довго працюєш водієм, починаєш відчуватимашину, – каже він. – Розумієш її стан за звуком двигуна, по вібрації, навіть по тому, як вона «дихає».
Йому доводилось кермувати різною технікою – від невеликих вантажівок до великих тягачів, які між собою водії жартома називали «колхідами». Бував у відрядженнях по всій Україні – віз меблі, молочну продукцію, обладнання. Пригадує, як непросто було вперше заїхати до Львова – вузькі вулички, щільний рух, і ти на здоровенному авто, що ледве вписується в повороти. Але з часом і це стало звичкою.
Упродовж багатьох років за кермом подолав тисячі кілометрів. Були дні, коли сидів у кабіні по 12–14 годин, не відчуваючи втоми, бо знав: вантаж має прибути вчасно. І при цьому – жодної аварії.
Жодного порушення. Тільки досвід, точність і уважність. Саме за це його не раз від значали почесними грамота
ми та подяками.
Торік Микола Григорович знову повернувся до свого першого фаху – став слюсарем у водоканалі. Роботи вистачає, бо автопарк підприємства зношений, машини ламаються, і хтось має їх ставити на ноги.
– Головне, щоб були руки, які вміють і хочуть працювати, – усміхається. – А я ще можу.
Його історія – це історія людини, яка понад 52 роки не ховається від труднощів, а завжди йде назустріч. Людини, яка не жалілася, а працювала. І яка досі тримає в руках ключ – і не лише слюсарний, а й ключ до справжнього людського обов’язку.
Жанна БІЛОЦЬКА
Джерело: slovopravdy.com.ua
Новини рубріки
У Польщі – масові протести проти імміграції: тисячі людей вийшли на вулиці
20 липня 2025 р. 00:07
Загинув, захищаючи до останнього подиху: спогади про загиблого Володимира Коваленка з Волині
19 липня 2025 р. 23:12