Місто, що вміє дивувати: Луцьк очима людини, яка в нього закохує

22 липня 2025 р. 11:02

22 липня 2025 р. 11:02

Кажуть, Луцьк вміє дивувати, а той, хто готовий чути та бачити, знаходить тут сенс, затишок і справжність. Катерина Мойсіюк, начальниця управління туризму та промоції міста, знає кожен куточок, у якому пульсує характер Луцька. Якщо ви побачите місто її очима, закохаєтесь назавжди. У його гостинність, музику на вулицях і навіть… болото, яке може зцілювати.

Ми з Катериною прогулялися вуличками Старого міста, слухали розповіді про двори, у яких оживає історія, про мури, які пам'ятають далеке середньовіччя та про зміни, які перетворюють місто на особливий, глибокий досвід.

— Що такого має Луцьк, чого немає жодне інше місто України?

—  У більшості людей, які не були у Луцьку жодного разу, виникає думка, що це звичайне невелике провінційне місто, де за великим рахунком нема нічого особливого.

Але коли ці люди приїжджають до нас, у них відбувається розрив шаблону, і вони самі кажуть, що не очікували від Луцька того, що отримали, бо тут є все: від Луцького замку та розгалуженої системи середньовічних підземель до Музею Корсаків і найбільшої картини у світі, небанальних скульптур в різних куточках міста, найдовшого житлового будинку у світі, двох великих парків та унікального болота в самому його центрі.

Отже, основне чим Луцьк відрізняється від інших міст – він вміє дивувати.

— Який найнесподіваніший комплімент Ви чули про Луцьк від туристів?

— Ох, я часто моніторю і роблю скріни гарних відгуків про Луцьк. Люблю, коли пишуть, що Луцьк – справді приємне відкриття, що слоган відповідає дійсності.

Запам'ятовую слова відомих особистостей, які говорять про Луцьк. Часто цитую Любка Дереша на своїх екскурсіях містом, який говорив про Луцьк як про світ, де всі рівні перед красою, яка з’являється, і порівнював свої відчуття від перегляду арт-променаду «Так звучить Луцьк» із полотнами Брейгеля .

А якщо говорити про щось нетипове і несподіване, то, мабуть, це – «тут не будеш затоптаний туристами». Насправді це не те, щоб комплімент. То була одна із причин чому до нас їдуть туристи з мегаполісів, які ми визначили в рамках маркетингового дослідження.

Здавалось, що це щось, що ніяк не в'яжеться із завданнями туризму. Та насправді дуже зрозуміла причина: люди із великих міст, мільйонників шукають затишку, спокою, втихомирення, стишення. І вони знаходять його у Луцьку. А ще атмосферу доброзичливої гостинності і тихого щастя. І ми з командою не довго думаючи, вирішили, що це варто перетворювати на луцьку суперсилу, на своєрідну міську філософію.

Що, зрештою, навіть набуло форми авторського неологізму – тут луцько (із вірша Почесної амбасадорки Луцька О. Ольхової ).

— Чи існує у Луцьку місце, яке поки що маловідоме, але має потенціал стати туристичним магнітом?

— Болото. Так, саме болото я вважаю одним із місць, що має великий потенціал, аби стати туристичним магнітом. Маю на увазі загальнозоологічний заказник «Гнідавське болото», який простягається в межах двох громад – Луцької та Боратинської, недалеко від історичного кварталу Луцька.

Це унікальна екосистема, яка має неповторну флору і фауну, є частиною Смарагдової мережі. Однак роками це місце сприймається містянами як пустир. Хтось тут влаштовує пікніки, хтось викидає сміття, хтось завдає шкоди, підпалюючи суху траву.

А це ж насправді зелене серце Луцька, місце гармонії між природою і людиною.  До того ж природа має терапевтичні, реабілітаційні властивості. Українцям, які сьогодні переживають складні часи, тривожність, втрати, просто необхідно знаходити місця для перезавантаження. Тому ми з командою управління туризму та промоції міста ініціювали створення нового туристичного маршруту, який би включав болото, а для того, щоб пересуватись ним було комфортно, - облаштування екостежки, проєкт якої розробив чудовий архітектор, який сьогодні воює і робив усі креслення, будучи на службі, Володимир Цапук .

Наразі ми розпланували туристичний маршрут, який починається на дамбі в Центральному парку відпочинку і культури ім. Лесі Українки , йдучи якою ми можемо побачити здаля і мури Луцького замку, а тоді прямувати попід стінами Луцької тюрми, повз Домініканський монастир, Синагогу, а тоді, перейшовши Гнідавський міст, потрапити, власне, на територію заказника. А от там вже можна побачити і пірникозу, і лебедів, і хату бобра, пообійматись з вербами і дійти до оглядового майданчика на вул. Гірній, звідки відкривається панорама на Старе місто.

Наше болото дане нам природою, нам не потрібно штучно його створювати чи відновлювати, як це робили в багатьох прогресивних країнах світу. Нам просто варто полюбити цю частину свого міста, зрозуміти цінність болота, не сприймати його як щось згубне. Варто скористатись світовим досвідом і перетворити болото на ще одну нашу перевагу. Тому болото поки мало відоме, і поки не облаштоване для комфортного відвідування, але має туристичний потенціал.

До речі, про слово «потенціал». Коли чую, що Луцьк має потенціал у туризмі – трохи закипаю. Ніби нічого ще немає, але колись, десь, якось буде... Насправді ж Луцьк вже розвивається як туристичне місто. З'являються нові об’єкти, а відповідно нові робочі місця, росте туристичний збір та інші податкові надходження. Це не про майбутнє. Це про теперішнє.

Тим паче, я знаю і можу проаналізувати, як було 10 років тому. Луцьк – не Хургада з «олінклюзивом», і це прекрасно. Туризм буває різний, головне чітко розуміти, який саме підходить нам. Мені б хотілось, аби Луцьк став ексклюзивним туристичним продуктом – не для всіх, але незабутнім для тих, хто розуміє цінність міста.

—  Якби Ви мали необмежений бюджет на одну туристичну кампанію — що б реалізували у Луцьку?

— Що б я зробила? Мені б хотілось, аби Луцьк поповнився потужними мистецькими одиницями, які б створювали якісний креативний культурний продукт, що конкурував би у світі, не лише в Україні. Я б створила у Луцьку міський симфонічний оркестр і академічний хор. Це амбітна і дорога справа, особливо під час війни про це важко мріяти, але впевнена, що Луцьк колись матиме їх.

А щодо впливу на туризм, це сприяло б розвитку подієвого туризму. Найактуальнішим зараз буде приклад хору «Гомін» у Львові, то про нього й скажу. Люди готові їхати в інші міста, аби відчути новий досвід – почути наживо цей колектив. Луцьк заслуговує на таке теж. До того ж такі інституції не лише приваблюють туристів, а й створюють нові робочі місця, формують середовище й задають тон розвитку міста. Я б це взагалі назвала стратегічною інвестицією міста.

— Уявіть, що Луцьк потрапив до світового топ-10 must-visit. Який об’єкт чи місце це було б?

— Однозначно Музей сучасного українського мистецтва Корсаків . Мені видається, ми досі не до кінця розуміємо, якого масштабу музей існує у нашому місті. І справа навіть не в масштабах виставкових площ, кількості творів, що експонуються, а їх понад 6 тисяч, і навіть не в тому, що тут народилась ідея створення найбільшої картини у світі – Космогонії (художник Петро Антип ), яка вражає і її треба обов’язково побачити. А в самій ідеї його засновників – створити не просто простір для експонування картин, а справжній центр осмислення сучасної України через мистецьку оптику.

Це місце, де сучасне українське мистецтво не просто виставляють, його тут трактують і ставлять у діалог з глядачем. Тут вірять, що культура – це серцевина національної ідентичності. Віктор Корсак інвестував не лише в стіни й картини, він вклав сміливу віру в українське мистецтво як явище світового масштабу. До речі, пан Віктор є почесним амбасадором Луцька, а музей нещодавно отримав спеціальну відзнаку престижної нагороди European Museum of the Year Award.

— Які три слова найточніше описують Ваш підхід до промоції міста?

— Любов, м'яка сила, ніжна непоступливість. Мабуть, до всього, що роблю, найкраще підходять саме ці слова.

— Який проєкт став для Вас найбільш емоційним або переломним?

— Арт-променад «Так звучить Луцьк». Він з'явився в моїй голові як протест на думку, що «в Луцьку нема культурного рівня». Мені хотілось показати, що у Луцьку живуть мегаталановиті, професійні дорослі митці. Показати, що Луцьк народжує крутих митців, які часто стають відомими за межами міста, але непомітні для нас. І хотілось зробити Луцьк для цих людей найкрасивішою сценою. Так виникла ідея променаду, впродовж якого глядачі дізнаються про історію міста, про його архітектуру крізь призму музики. І не просто музики.

Важливо було, аби музика відтворювала сенси, які ми хотіли розповісти на тій чи іншій локації, аби музика ставала свідченням нашої пам'яті про це місце, будівлю чи постать. Так, наприклад, ми говорили про жінок в українській культурі, і вперше у нашій громаді звучала музика першої української жінки композиторки Стефанії Туркевич біля залишків маєтку Габрієлі Запольської . Для цього треба було віднайти нотні матеріали, знайти колектив, який це зможе вивчити і виконати.

Або ж відтворювали Луцький градуал 17 століття, написаний в Кракові для отців-домініканців у Луцьку. Ми ж запропонували його виконати місцевому гурту «Лучано» (до речі, сьогодні двоє хлопців із колективу на фронті), а аранжування робив луцький композитор Віктор Тиможинський . Уявляєте, 300 років ця музика була забутою, і тут раптом на подвір'ї монастиря домініканців знову зазвучала!

Неймовірно глибоким і змістовним був променад 2023 року, уже під час повномасштабного вторгнення. В час, коли всі зранені, пошрамовані, розсипані на друзки по світах, нам хотілось аби музика стала золотом, як в японському мистецтві кінцугі, що з'єднує уламки чогось дуже особливого, перетворюючи його на витвір мистецтва. Це золото формували колективи і митці трьох міст: Луцька, Львова і  окупованого Луганська.

— Туризм в умовах війни — це складно. Що стало найбільшим викликом останніх років?

— Найскладніше – усвідомлювати, що люди, з якими ти працюєш у туристичній галузі, чи дотичних до розвитку міста сфер, яких звикли бачити у інших ролях, сьогодні стають до лав ЗСУ. Щоразу, коли відкриваєш соціальні мережі – нові повідомлення про це. Дмитро Безвербний , Богдан Климчук , Кирило Ткачов , Павло Порицький , Андрій Павляшик , Віктор Грисюк , Микола Шавула ….

В одну мить з’являється якесь відчуття втрати опори тут, але разом з тим невимовної вдячності і гордості, і відповідальності, що ти мусиш робити більше і краще.

А найбільшим викликом стало запустити у роботу новий туристичний об’єкт – Музейний простір «Окольний замок». Це креативний підземний простір, який став результатом реалізації проєкту «Нове життя старого міста: ревіталізація пам’яток історико-культурної спадщини Луцька та Любліна», що здійснила Луцька міська рада. Це була велика відповідальність, адже проєкт реалізовувався декілька років великою кількістю людей, було задіяно не один структурний підрозділ до його впровадження, прийнято багато важливих рішень керівництвом, подолано багато бюрократичних перешкод.

Розповідати під час війни про те, що у нас відкривається новий унікальний об’єкт, а він направду унікальний, було непросто. Ми ж всі на той час взагалі боялись привертати увагу своїми діями – зйомками роликів, запрошеннями блогерів, проведенням заходів, навіть дописами у соціальних мережах – до міста, бо здавалось, що таким чином перетворюємось на мішень для ворога.

Окольний замок став частиною комунального підприємства, що у підпорядкуванні в нашого управління туризму та промоції міста. Власне, в 2023 році ми на базі діючого з 2012 року Центру туристичної інформації та послуг створили Центр розвитку туризму, в складі якого тепер Центр турпослуг та Окольний замок.

Сьогодні Окольний замок є одним із найбільш відвідуваних туристами об’єктів міста, тут відбувається багато цікавих зустрічей, презентацій, камерних концертів. Нещодавно простір поповнився новими експонатами: віднайденими під час розкопок кахлями, глечиками, карнизами, а також створеними зразками одягу періоду З'їзду монархів 1429 року.

Вежа князів Чорторийських, яку раніше ми бачили тільки на полотнах Олександра Дишка, врешті стала доступною для відвідування. Тепер про це місце дізнались лучани, і можуть більше зрозуміти, якою масштабною є спадщина нашого міста, ідентифікувати себе з нею.

— Яке промоційне рішення, на Вашу думку, спрацювало в Луцьку найкраще і чому?

— Луцька літературна резиденція «Місто натхнення» мені здається одним із найвишуканіших промоційних рішень. Ми з колегами називаємо це інтелектуальною промоцією міста. Ще до війни ми проводили маркетингові дослідження туристичної привабливості Луцька. Це дозволило нам визначити портрет нашого туриста та головні причини чому він до нас їде. Велика кількість респондентів визначили найпривабливішим низьку ціну перебування у Луцьку.

З одного боку це перевага, яка дозволить залучити більшу кількість туристів у місто, а з іншого, нам як лучанам, стало образливо, що не цінність міста, а ціна визначають бажання їхати до нас. Ми шукали спосіб говорити з туристом чутливим до контекстів, зацікавленому глибшому досвіді. І вирішили, що сучасна українська література – це саме той спосіб.

Так, в 2021 році ми спільно із креативною агенцією «Баляндраси» та літкураторкою Ольгою Ольховою започаткували Луцьку літературну резиденцію «Місто натхнення». Її результатом стала книга «Вежа через [О]», до якої увійшли тексти 5 резидентів (а це топотові письменники: Оксана Забужко , Катерина Калитко , Любко Дереш , Мирослав Лаюк , Макс Кідрук ), які після п’яти тижнів перебування у нас відрефлексували у художніх творах про наше місто. Цю книгу було презентовано на найбільшій сцені книжкового арсеналу у Києві в минулому році.

Резиденції не є чимось інноваційним у світі чи в Україні. Але наша відрізняється саме метою – запросити на гостину до міста письменників, аби вони відчули дух міста, його цінності, сенси, надихнулись ним і створили за покликом серця тексти про Луцьк, бо ж ні в якому разі ми не могли собі дозволити, аби це виглядало як замовлення написати про місто. І я пишаюсь, що Луцька міська рада з партнерами є новаторами в такому способі промоції міста. До слова, в минулому році відбулась друга резиденція, на якій перебували Ірен Роздобудько та Ольга Купріян .

Темою їхнього перебування стала знакова для міста подія – з’їзд європейських монархів 1429 року. От чекаємо, коли на полицях книгарень з’являться нові книги, а в них знову буде щось про Луцьк. Текст Ірен Роздобудько читала, і розумію, що і цього разу ми з командою резиденції розставили правильні акценти, а пані Ірен відчула наше щире прагнення розповісти про місто.

— Який досвід Луцька прагнуть втілити у себе інші міста України?

— Взагалі ми всі підглядаємо один за одним, щось запозичуємо, чимось надихаємось. Існують якісь загальні тенденції і так чи інакше можуть впроваджуватись схожі ініціативи. Колись, ще десь в 2016 році, ми були першими, хто надрукував промоційне видання про місто у вигляді абетки, де на кожну літеру алфавіту описані пам'ятки, події, особистості Луцька.

З тих пір схожі видання з'явились не про одне місто. Знаю, що є міста, які хотіли б щось подібне мати у себе як наш променад «Так звучить Луцьк». Але могла б порекомендувати іншим містам як позитивний досвід приклад резиденції. Бо це не лише спосіб розповісти про місто, а ще й підтримати українське книговидання. І не зупинятись лише на літературі. Резиденції композиторів, художників, режисерів – це хороший спосіб отримати крутих амбасадорів свого міста.

— Який Ваш власний улюблений маршрут Луцьком — для себе, не для туриста?

— Вечірній шлях з роботи додому. Люблю гуляти вулицею Лесі Українки і спостерігати за лучанами, зустрічати знайомі обличчя, вловлювати уривки розмов, сміх, шум фонтанів, мелодії вуличних музикантів. Місто в цей час дуже живе. Особливо люблю проходити Театральним майданом. Там, побачивши мене здалеку, Владислав Старинков починає грати на саксофоні мелодію із кінофільму про Попелюшку. І я точно знаю, що він грає для мене. Тоді я зупиняюсь, слухаю, вкінці роблю легкий реверанс, а Владислав вклоняється. Ось такий маленький церемоніал, який щоразу нагадує, що я вдома, в своєму Луцьку.

— Що для Вас — ідеальний день у Луцьку?

— Зустріч сонця на сапах на Стиру, кава на терасі UNO кафе, звук сурми кликуна о 12.00, читання книжки на лавці під хмелем, що плететься на зовнішньому дворику Окольного, спілкування зі своїми людьми у Misto.Cafe: кафе суспільного впливу, де, до речі, можу уже відкривати свій особистий офіс, бо більшість зустрічей відбувається там, якби бігала, то точно додала б вечірню пробіжку з Біговим клубом Луцька.

— Чим Ви надихаєтеся, коли з’являється втома?

— Фортепіано. Колись я навчалась у музичній школі, але після закінчення зовсім не сідала за інструмент. А під час війни, коли стало важко емоційно справлятись з усім, що відбувається навколо, я раптом зрозуміла, що фортепіано є найкращим психологом для мене. А згодом і місцем релаксації. Біля фортепіано я не чую сповіщень робочих чатів.

— Яке відкриття про Луцьк Вас найбільше вразило за останній рік?

— Моє відкриття не про один рік, а радше про останні кілька років, відколи триває повномасштабна війна. Найбільше мене вражають люди, їхня сила, бажання об’єднуватись довкола важливих ідей і дій. З’являються ініціативи і проєкти, які справді впливають на місто.

Серед проєктів, які вразили, першість у моєму топі посідає здійснена міською радою за підтримки німецького уряду реконструкція колишнього кінотеатру «Батьківщина», що тепер стане центром підтримки бізнесу з величезним подієвим майданчиком.

А ще захоплююсь проєктом «Пояс Вітовта» від ГО «Волинська фундація», яка спільно із компанією Скайрон здійснила оцифрування культурної спадщини Вітовта Великого , що на території Литви, Польщі і України. Завдяки цій роботі ми тепер можемо уявити як виглядав Луцький замок під час проведення з'їзду європейських монархів 1429 року. А ще важливим і цікавим є проєкт від ГО «Розвиток Волині» – «Пломенисті», завдяки якому ми маємо ще одну туристичну екскурсію Луцьком, на якій нова персонажка міста Лучина розповідає про відомих жінок в історії.

А якщо говорити про факт, то мене не перестає вражати завідувачка Музею історії Луцького братства Олена Андріївна Бірюліна . Вона віднайшла в архівах лист високого сановника імператора Римської імперії Сигізмунда графа Стефана Розгоні . Справа в тому, що з'їзд у Луцьку в 1429 році пройшов так круто, що готуючись до коронаційного з'їзду в 1430, він писав Вітовту, що сподівається, що у Вільно все відбудеться так само, як у вашому «nobilissima civitate vestre Luczsk». Nobilissimus – епітет, яким величали римських імператорів, а в стосунку до міста це – найвизначніше місто. Тож, ми маємо чим пишатися, нам є про що розповісти світу!

А яким масштабним став літературний фестиваль «Фронтера», що збирає тисячі туристів з усієї країни! Ще мене вражає сила голосу Почесної амбасадорки Луцька Анни Данильчук , яка через свій youtube-канал «Anna from Ukraine» робить просто колосальну роботу – розповідає світові правду про нашу країну, залучає до підтримки ЗСУ іноземців.

І не можу не згадати своїх колег, працівників управління туризму та промоції міста. Це люди, які попри виклики, попри втому далі вибудовують Луцьк як місто смислів і простір позитивних змін, генеруючи все нові ідеї, в яких Луцьк – приємне відкриття. Ну і вони ще досі терплять мене)

— Як Ви бачите Луцьк через 10 років — як місто в контексті туризму, культури та бренду?

— Це буде уже через 6 років після відзначення 600-ї річниці З’їзду європейських монархів…. Вірю, що ми уже житимемо у світі, де нема росії, війна закінчилась перемогою України, а саміт про майбутнє Європи відбувся у Луцьку. А значить з’явились нові готелі у місті, у нас збільшився номерний фонд і кількість ліжкомісць, побудовані нові хороші зали для проведення масштабних ділових заходів (бо «Батьківщини» уже не вистачає), заклади гостинності відповідають усім нормам доступності, відбулась уже п'ята Школа гідів і у нас працює більше сотні сертифікованих гідів у місті.

Здійснено реконструкцію Старого міста, де взимку на площі перед замком стоїть ялинка, велика ковзанка, навколо будиночки із луцькими сувенірами та гарячим медовим глінтвейном і смачними пахучими медівниками, а Гнідавське болото стало одним із місць відпочинку лучан і туристів, там прокладено екостежку, спроектовану архітектором і учасником російсько-української війни Володимиром Цапуком.

— Що має зробити громада, а не влада, щоб Луцьк був туристичною столицею Волині не лише на мапі, а в серцях українців?

— Полюбити себе – лучанина/лучанку, полюбити Луцьк. Оксана Стефанівна Забужко , перебуваючи на літрезиденції  в 2021 говорила в інтерв’ю, що Луцьк – місто, яке ще саме не зовсім впевнене в собі, в тому чого воно вартує, і не зовсім свідоме щодо того, яке воно круте. І коли я про це говорю, то мені навряд вірить лучанин (посміхаєть, - ред.), ну то Оксані Забужко не вірити не можна.

Це ж насправді елементарні закони всесвіту, коли ти любиш себе, усвідомлюєш свою цінність, то відчуваєш любов у відповідь. Так само і з територіальним брендингом: світ не любитиме ту країну, яку не любить власний народ, місто не буде цікавим для жителів інших міст, якщо вони не відчуватимуть атмосферу закоханості місцевих.

Бренд міста теж потребує своїх амбасадорів, тих, хто буде доносити його цінності. І коли я говорю про амбасадорів, то маю на увазі не лише статус. Амбасадор – це відчуття відповідальності й любові. І сьогодні Луцьк для мене стає простором, в якому це почуття не просто народжується, а міцніє.

• Стало відомо, хто буде розробляти Стратегію розвитку історичного кварталу Луцька
• Скільки років найстарішому будинку Луцька і хто у ньому живе
• Гнідавське болото стане туристичним серцем Луцька: у місті презентували концепцію рекреаційної зони
• У Луцька з'явився свій колір : що відомо про новий задум. Фото

Волинські