Батько Героя з Волині: «Тут мого сина навчили любити Україну до останнього подиху…»

26 липня 2025 р. 17:44

26 липня 2025 р. 17:44

«Усі батьки по-особливому виокремлюють з усіх інших ті навчальні заклади, в яких здобували освіту діти, а що вже говорити про нас, чиї сини віддали життя в боях за Україну…» – пише Володимир Демчук із Нововолинська.

Усі батьки по-особливому виокремлюють з усіх інших ті навчальні заклади, в яких здобували освіту діти, а що вже говорити про нас, чиї сини віддали життя в боях за Україну…

Мій син Вадим після Нововолинської гімназії продовжив навчання у ВПУ №1, сьогодні це – Нововолинський центр професійної освіти. Отримані навички знадобилися, адже до початку АТО він працював за кордоном, пристойно заробляв. В Україну повернувся, аби стати до зброї. І став до лав Небесного Легіону...

Я дуже добре пам’ятаю, коли на головному корпусі училища відкривали меморіальну дошку, присвячену моєму синові. Було холодно, але вельми людно. Працівники закладу, учні, представники місцевої влади, духовенство. А ще приїхали побратими Вадима, що було особливо щемно. Згодом воїни зізналися, що жоден із них не бачив у своїх населених пунктах (а були хлопці з різних куточків України!) такого рівня організації, такого ставлення, такої атмосфери. Це була осінь 2015 року…

…З часом мене почали запрошувати на заходи в навчальний заклад, активно взаємодію із директоркою – Валентиною Іванівною Приступою та її заступниками. Приємно відчувати, що колективу не байдуже, хто вчора був учнем училища, а потім став воїном, захисником, Героєм... Згодом вийшла книга про полеглих випускників закладів профтехосвіти.

За час АТО учні та вчителі ВПУ активно взаємодіяли з волонтерами. Не один бус із печивом та варениками відбув на передову! За час АТО за Україну віддали життя 11 випускників закладу...

З початку повномасштабного вторгнення заклад сам став волонтерським осередком. Тут знайшло прихисток чимало тих, хто втікав від ракетних обстрілів. Хтось лише зупинявся перехопити подих і залишав межі країни, а чиєсь життя почалося заново вже тут, на Волині. Кожен напрям знайшов свою роботу. Кравці шиють одяг, підсумки, розвантажувальні жилети. Слюсарі з ремонту автомобілів відновлюють «залізних коней». Кухарі готують смаколики. Майстри виробничого навчання, учні з професії «Електрогазозварник» теж при справі – мобільні печі-«буржуйки», «їжаки» під колеса, кріплення для фар, саперні якорі, підставки для окопних свічок, а ще були і цікаві замовлення для хлопців, які зіграли свою роль при евакуації поранених, розмінуванні і не тільки. Кілометри маскувальних сіток! Благодійні заходи допомагають в закритті зборів волонтерів, закупляються дрони.

Вони це роблять тому, що не можуть цього не робити. Тому, що інакше не можна. Інакше совість не пробачить.

Можна дуже багато розповідати про те, що зроблено, що планується, скільком бійцям надана допомога, яким підрозділам. Про все це можна дізнатися на сторінці закладу.

Ніколи не забуду 10 травня 2023 року, коли відбулося освячення митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм Скверу пам’яті, присвяченого полеглим за Україну випускникам. Це, ймовірно, єдине таке місце на всю країну! І це – результат наполегливої праці адміністрації, учнівського та педагогічного колективів, і всіх, хто сприяє нашому Нововолинському ЦПО.

Чи багато закладів вищої освіти може похвалитися, що їх відвідав Блаженніший, що там назавжди залишається особлива енергетика після Служби Божої, яку очолив? За рік Сквер пам’яті поповнився особливою інсталяцією – картою України, на якій спеціальними жетонами відзначені місця , де загинули випускники, – а їх уже 72...

Це дуже особливий досвід, коли ти дивишся на таку карту, коли бачиш, що за кожним жетоном – обірване життя, трагедія для родини. На жаль, заклад – серед лідерів із кількості учнів, які віддали життя за Україну. Їх справді – чимало.

За стільки років я навчився розрізняти, для чого, з якою метою люди роблять ті чи інші речі, організовують заходи, проводять зустрічі й таке інше. Часом – це фальшиво, аж бридко бути поруч. Але переважно це настільки щиро, що очі мимоволі сльозяться, а серце стискається так особливо. Скажу чесно: Нововолинський центр професійної освіти вкладає душу у те, що робить у рамках національно-патріотичного виховання. Це – не для галочки, не для того, бо так роблять всі. Ні. Вони це роблять тому, що не можуть цього не робити. Тому, що інакше не можна. Інакше совість не пробачить. І якщо вагаєтеся, чи доцільно дитині здобувати там освіту, то скажу відверто: треба! Там знають, як навчити бути не лише фахівцем, не тільки дадуть хороший рівень знань, не тільки покажуть секрети професії, а й допоможуть стати справжньою Людиною і дійсно Українцем.

Щиро дякую пані Валентині Іванівні Приступі та адміністрації, а також – педагогічному та учнівському колективам і всім тим, хто допомагає Нововолинському ЦПО, за те, що заклад є осередком допомоги, підтримки, людяності, щирості. А ще – пам’яті про наших Героїв.

Володимир ДЕМЧУК, голова ГО «Незламні нововолинці», батько випускника Вадима Демчука, захисника Донецького аеропорту, Народного Героя України.

Волинські