МОВА! Навіть для путіна вона – «нє какая разніца»… Думки волинського журналіста

26 липня 2025 р. 19:08

26 липня 2025 р. 19:08

Напис на цій ілюстрації – аргумент більш, ніж залізний.

Чим переймався і з чого дивувався упродовж останнього часу редактор відділу політики газети «Волинь» Василь УЛІЦЬКИЙ

…«язичними» спекуляціями

«Чим більше бомблять Луцьк – тим більше злять російськомовні люди, яких все частіше чую з початку війни на вулицях міста». – «Ну і що, що хтось перейшов на українську мову – путін все одно обстрілює Україну, а російськомовні її захищають на фронті»…

Мовне питання, на жаль, продовжує «вилазити», воно так і не стало закритим, а й далі викликає багато емоцій, суперечок та маніпуляцій.

Так, багато українців в ЗСУ розмовляють російською. Але навряд чи хтось із них скаже, що воює за те, щоб Україна назавжди залишилась російськомовною. Навряд чи  російськомовний воїн зрадіє, коли, повернувшись з фронту, почує, що на вулицях його міста чи села побільшало мови, якою говорив його ворог, коли вантажив КАБ на літак. Я знаю російськомовних воїнів, які  перейшли на українську після фронту, а навпаки – не знаю.

Тим паче що вночі в окопах всі розмовляють українською, щоб знати, чи поруч – не ворог, який не вміє «по-солов’їному». Тому заяви про російськомовність ЗСУ – це чистісінька спекуляція. Виверти тих, кому ближчий «руССкій мір».

Не страшно, що ти розмовляєш російською. Найчастіше, це – наслідок русифікації, яка тривала століттями. Важливо, чи схвалюєш ти українізацію України, як важливий чинник нашої безпеки. Чи прагнеш ти, щоб українською розмовляли твої діти та онуки? Чи сам намагаєшся хоч епізодично нею говорити, якщо не виходить перейти  повністю?

Моя російськомовна (ні, правильніше – зрусифікована) дружина, наприклад, розмовляє з нашими дітьми українською. Бо зробила зусилля і заговорила нею, попри колись тотально «язичний» в публічному просторі її рідний Київ. Але до своїх україномовних батьків за звичкою вона звертається російською. Це мене дуже дивувало спочатку. А вона перепитує: «Я справді говорила російською?». Бо навіть не помічає, як автоматично перескакує в спілкуванні на режим, до якого звикла з дитинства. Рідко кому вдається миттєво, ніби натиснути вимикач, повністю перейти на українську, це – непростий процес (хоч в цьому є щось  навіть символічне – до батьків, за старою звичкою, говорити по-російськи, а вже до дітей – українською...).

Не страшно, що ти розмовляєш російською. Важливо, чи схвалюєш ти українізацію України, як важливий чинник нашої безпеки. Чи прагнеш ти, щоб українською розмовляли твої діти та онуки?

Кожен російськомовний українець, який докладає хоч якихось зусиль задля своєї українізації, заслуговує лише на схвалення та підтримку. І аж ніяк – на засудження, що «досі не повністю перейшов» (повірте, він знайде, як продемонструвати свої українські зусилля, як, втім, і принципово російськомовний – свою позицію). І ще вважаю дуже важливим те, що перехід не означає лише сказати в магазині «дякую» замість «спасіба». Це також і особистий, не на публіку, вибір української мови всюди, де тільки можна – в інтернеті, в піснях, книгах, церкві тощо.

Ще одна дуже велика спекуляція від тих, хто відстоює російськомовну Україну, – путін напав би в будь-якому випадку, і мова – лише привід, не було б її, був би інший.
Не погоджуюсь. Я вважаю, що мова – це одночасно і привід, і причина. Всі чули слова путіна, що «вся Україна – наша». Але при цьому майже завжди, коли рашисти говорять про підкорення України, вони кажуть: а Галичину (чи й всю Західну Україну) хай собі забере Польща. А чого? Бо українськість цього регіону настільки стійка, що навіть найбільш затяті російські нацисти розуміють, що її буде важко витравити.  А якщо такою стане вся Україна, що вони заспівають?

Звісно, що росія може напасти і на всуціль польськомовну Польщу. Але навіть в разі її завоювання Польща все одно залишиться Польщею. І росіяни це розуміють. Бо усвідомлюють,  що підкорюють чужу країну, з іншою мовою та менталітетом. А в Україну вони лізуть, щоб України як такої не стало. Адже з нас усіх треба і ніби легко можна зробити росіян, бо ж – російськомовні!
Іншими словами,  завоювання Польщі росією не означало б знищення польського народу. А завоювання України означає зникнення українців. Ось чому українська мова – це не про зручно чи незручно, а про виживання – як народу, так і особистого.

…як росіяни використовують «надбання» німецьких нацистів

«Куди стає нога російського солдата, то наше», – сказав нещодавно путін, коментуючи просування російських військ в Україні. «Цар» майже дослівно повторив гасла гітлерівської Німеччини, – адже саме такі заклики про «німецький чобіт» тоді рясніли на пропагандистських плакатах Третього Райху.

Звісно, будь-які історичні аналогії – дуже умовні, але якщо вже це робити, то порівняння нинішньої росії із нацистською Німеччиною – найбільш правильне і доречне. В тому числі через те, що його найкраще можуть зрозуміти в будь-якому куточку світу. росіяни кажуть про «фашизм» в Україні, але нічого конкретного навести не можуть. А у нас – купа очевидних аргументів: і там, і там – незмінний фюрер-диктатор, якому щиро поклоняється більшість підданих; як і гітлерівська Німеччина, путінська росія веде загарбницькі війни; спільною є також дика пропаганда ледь не з народження і поділ людей та народів на правильних і неправильних, – останніх, звісно ж, треба «звільнити», тобто знищити (у випадку з Гітлером – це євреї, з путіним – українці). І навіть свій Нюрнберг для московії буде – 25 червня підписано угоду про створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії рф проти України.

Єдине, чого не станеться – українські війська самотужки  не зможуть повісити свій прапор над Кремлем. А це значить, що росіяни, на відміну від німців, не зможуть пройти денацифікацію, тобто засвоїти уроки війни.

Вони полягають в усвідомленні, що військова агресія, заперечення права інших народів на існування, фюрер-диктатор при владі тощо – це зло (можливо, колись  росіяни і дійдуть до цього, але хіба що через якісь великі внутрішні потрясіння).

Тому наше 8 травня і називається не лише Днем перемоги, – як у них «9 мая», а й Днем пам’яті. Бо якщо не пам’ятати і не робити висновків, то будь-які святкування «Дня Пабєди» втрачають сенс і стають безглуздою виставою. Таке «свято» є порожнім. Як, власне, і вся нинішня росія.

…терористами з-поміж «пересічних» українців

53-літня жителька Волині хотіла підірвати одеський ТЦК, але її вчасно викрила СБУ. Тепер їй світить 12 років тюрми. За статистикою, лише 7% з тих, хто погоджується вчинити теракт на замовлення російських спецслужб, раніше мали судимість. Тобто, всі інші – «пересічні» українці без кримінального минулого, які можуть бути нашими сусідами чи знайомими. Як і ця пані з Волині в гарненькій білій футболці, яка раптом перетворилась на найманого вбивцю, терориста.

І це вражає. Вражають масовість і легкість, з якою росіяни знаходять українців, готових до вчинення кривавого злочину. Серед підлітків, серед чоловіків і жінок, старих і молодих. Що в них у голові? Чому поміж нас аж так багато людей готових вбити мене і будь-кого за гроші? Раніше вони цього не робили, бо ніхто не пропонував, а як тільки запропонували – залюбки.
Стверджується, що 55% з тих, хто потрапляє на гачок до росіян – безробітні. В такому випадку напрошується висновок, що безробіття – це настільки важкий психологічно-моральний стан, що він здатен зробити з людини вбивцю. Чи, може, вона і раніше була до цього готова, а безробіття стало лиш поштовхом?  Питання, як кажуть, із «зірочкою».

А підлітки. 22% вчинених терактів у 2024-ому – саме на їхній совісті. І психологи, зокрема, Олег Покальчук, стверджують, що такі дії не можна спримайти як дитячі пустощі: «Підлітки, які вчиняють такі дії, насправді – не діти. Другий період дитинства триває приблизно до 11 – 12 років, а ці хлопці вже розуміють, що вони роблять, розуміють наслідки своїх дій, зокрема виготовлення вибухівки чи інших знарядь масового ураження. Це вже свідомі дії, які є терористичними. Вони несуть відповідальність за свої вчинки, і так їх потрібно розглядати», – зазначив він.

Зарадити чи зменшити проблему можуть лише активне роз’яснення і невідворотність покарання. А також категоричне несприйняття з боку суспільства (жодного співчуття до таких людей і тим паче героїзації!). Кожен дурень, який лише просто лайкнув новину про те, що росіяни підірвали ТЦК, має не тільки отримати порцію осуду, а й профілактичну розмову зі спеціально навченими для цього людьми.

Загалом, наші правоохоронці, зокрема СБУ, добре справляються із  попередженням терактів, а також зазвичай ловлять тих, кому все таки вдалось його здійснити. Ці люди проведуть за гратами десятки років або навіть все життя. І їх не поміняють, бо для кремля вони – просто розхідний матеріал. Тобто, погодився на пропозицію росіян – ти гарантовано або мертвий, або в тюрмі.

На щастя, росіянам, попри неабиякі зусилля, не вдається занурити Україну в терористичний хаос, заворушення чи в чорну зневіру, чого, очевидно, прагнуть. А інакше вони не почали б самі бомбити ТЦК.
Завдяки в тому числі і таким, як учень шостого класу з Кременецького району Тернопільської області, якому ворожі спецслужби запропонували зайнятися підпалами. Але школяр, пам’ятаючи профілактичні бесіди в школі, звернувся до СБУ.

До речі, в його мами був поламаний телефон, тобто сім’я не розкошувала, і хлопець міг клюнути на шанс покращити фінансове становище, – але зробив інший вибір! А телефон йому подарували поліцейські – як подяку за його відповідальність.

Телефон довіри СБУ:
0 800 501 482.

Волинські