Головне – встигнути до 18 років. Болюча колонка журналістки з Волині

29 липня 2025 р. 08:46

29 липня 2025 р. 08:46

Чи повернуться вони коли-небудь в Україну?

Нинішні випускники масово обирають закордонні виші, щоб не забрали до війська

Днями проводжала за кордон, до Польщі, колежанку. Квиток вона придбала онлайн. Тож, здавалося, хвилюватися не було підстав. Та все одно прийшли заздалегідь. Але на платформі автовокзалу, до якої мав підійти наш автобус, уже гуртувалися пасажири. Згодом підтягнулася й решта – кілька дівчаток у супроводі мам та хлопців. Усі з наплічниками, чемоданами на коліщатках.

З розмов зрозуміла: їхали випускники волинських шкіл. Адже в закордонних ЗВО (закладах вищої освіти) вступна кампанія розпочинається раніше, ніж у нас. Задовго до початку навчання майбутні абітурієнти уже починають подавати документи. Тож  ряди одинадцятикласників рідшають ще до завершення навчального року. Чимало з них їдуть за кордон, переходять на індивідуальне навчання, аби вступити у тамтешній виш.

Виїжджають і учні середніх класів, бо у соцмережах ширяться чутки, що школярів, яким виповниться 18 років, забиратимуть до війська. І хоча вони безпідставні, батьки намагаються перестрахуватися, вивезти дітей ще до повноліття за межі країни.

У травні–червні у Луцькому ЦНАПі можна було спостерігати черги стурбованих мам, котрі хотіли якомога швидше оформити закордонні паспорти для своїх синів-старшокласників, аби вивезти їх за межі країни. То чому ж молодь покидає Україну? Відповідь почула там же, на автовокзалі, у розмові двох жінок:

– Ваш куди їде?

– У Братіславу.

– А мій – у Прешов. Я така рада, що й не сказати. Тепер на серці спокійно. Буде вчитися без отих тривог, знатиму, що не вб’є його якийсь дрон.

Словом, війна, невизначеність майбутнього, страх за життя дітей – чи не основна причина, яка вплинула на рішення батьків відправити їх за межі країни. І це нормальне бажання, продиктоване турботою. Рідні ж хочуть, щоб їхні сини і доньки мали шанс на майбутнє, змогли отримати європейську освіту, знайти хорошу роботу. Та й гріх не скористатися нагодою вчитися за кордоном, коли виші, коледжі Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, Данії, інших європейських країн розкривають обійми для наших випускників. До того ж нині значно легше вступити до них, ніж до війни. Для українців заклади вищої освіти пропонують пільгові програми, які майже повністю фінансуються соціальними службами і покривають вартість витрат на навчання, проживання та харчування.

Від чиновників, які працюють у галузі освіти, нині можна почути, що якість навчання у багатьох закордонних вишах часто нижча, ніж у провінційних українських. Але для мам наших випускників, які за будь-яку ціну намагаються вивезти своїх чад за кордон, це не є аргументом. Часто вони навіть не знають нічого про університет, у який відправляють дитину: ні про якість освіти у ньому, ні про його рейтинг. Головне для них врятувати чадо від війни, мобілізації. І розмовами про гордість, патріотизм тут не зарадиш. Життя одне, кажуть мами, і діти повинні прожити його у безпеці, і краще, ніж батьки. Тож й не зменшується потік охочих отримати західну освіту. У результаті Україна втрачає майбутніх вчителів, фінансистів, інженерів, слюсарів, будівельників…

Зменшення кількості студентів, створює нові виклики не лише системі освіти, але й ринку праці. Адже щороку посилюється дефіцит кваліфікованих кадрів. Масовий відтік молоді за межі держави свідчить, що в Україні, зокрема в освіті, щось не так. Звісно, у нас є багато вищих навчальних закладів, але таких, які готують направду хороших фахівців, дають якісну освіту, можна на пальцях порахувати. Зате достатньо ще другосортних, у яких процвітає хабарництво, а викладачі не вважають ганьбою купувати кандидатські дипломи, займатися плагіатом при написанні дисертацій. Молоді відомо про це із соцмереж, розмов із друзями-студентами, від батьків, і у неї відпадає бажання вчитися в Україні. Вона прагне до іншої освіти, їде навчатися у закордонні виші чи коледжі, туди, де дають якісні знання, де поважають студентів, де поняття академічна доброчесність не просто слова. Звісно, частина випускників закордонних ЗВО залишиться у країні, яка дала їм освіту. Інші ж повернуться додому. Але лише за умови, що створимо в Україні такі умови, щоб мали бажання повернутися. Коли у нас люди житимуть не гірше, як у розвинутих європейських країнах. І, звісно, не буде війни, йтиме відбудова зруйнованих міст і сіл. У протилежному разі відтік молоді за кордон триватиме. Адже недаремне кажуть: риба шукає де глибше, а людина – де краще.

Євгенія СОМОВА , журналістка, членкиня Національної спілки журналістів України.

Волинські