Дарунки від «Різнобарв’я» шанувальникам театру

29 липня 2025 р. 21:55

29 липня 2025 р. 21:55

Літо поволі, але таки спливає, день за днем наближаючи нас до журливої осені. На жаль, продовжується воєнний стан. І ми звикли до повітряних тривог, людських втрат, руйнувань, сумних новин як атрибутів сьогодення. Однозначно, новітня війна всіх нас змінила, змусила цінувати кожну мить, шанувати, любити ближніх… Шукаємо, як ковток свіжого повітря чи джерельної водиці у спекотну днину, позитивних, світлих емоцій, піднімаємо настрій, прогулюючись парками, садами, розглядаючи красу світу. А чи долучаємось до такого універсального мистецтва як театр?

Нашому місту пощастило. Хоч у нас і нема таких вельми популярних театрів і високого ґатунку акторів та режисерів, які працюють, для прикладу у львівських знаменитих чи то Марії Заньковецької, Леся Курбаса, Воскресіння… Але Володимир може без перебільшення пишатися народним театром-студією «Різнобарв’я», який започаткувала, безперечно, талановита та одержима театральним мистецтвом Лариса Половньова. Відтоді минуло десять років і «Різнобарв’я» тішило нас калейдоскопом захоплюючих постановок. Різножанрових комедій, трагедії, опери зарубіжних і вітчизняних авторів. Кожна вистава – це можливість для глибоких роздумів над вічними темами: пошуки сенсу життя, добра і зла, любові та ненависті. Глядачі щоразу мають нагоду сміятися чи плакати, переживаючи разом із персонажами драматичні колізії. І, впевнена, завжди залишають залу з надією знову й знову повертатися і переповнюватися емоціями.

Я ж, після того, як колись зустрілась з цим самобутнім аматорським колективом, і він мене полонив, а далі довго не мала нагоди відвідувати вистави «Різнобарв’я», з особливим трепетом чекала цьогорічних прем’єр.

Це свято настало, коли завітала до КМЦ на прем’єри сезону 2025. Це постановка за п’єсою американського драматурга Джона Патріка «Чи не пришити нам стареньку?». Вистава під назвою «Скарб на смітнику» та триптих моновистав «Непридумані історії».

П’єса американського драматурга перенесла нас у 60-ті роки ХХ ст. І тоді, як і тепер, незважаючи на війну, було чимало охочих збагатитися нечесним шляхом. Шахрайство процвітало.

Цікавим виявився задум режисерки відправити у глядацьку залу для «роботи» отих самих шахраїв, що завжди користуються довірливістю людей. Юні дівчатка (зрозуміло майбутня акторська заміна) спробували себе у такій не дуже привабливій ролі. Та зачувши: «В залі поліція!» – полишили свою брудну справу вводити в оману. І далі на сцені розгортались події п’єси. Впевнена, усі були в захваті і від майстерності постановки режисерки, і від бездоганного втілення образів обдарованими виконавцями. Можливо, серед них і майбутні зірки столичних театрів. Почувалися вони на сцені впевнено, вільно.

А це не тільки відома і шанована у місті Світлана Федосєєва – наукова співробітниця державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир». Здається, роль літньої пані Памели Кронкі не просто чудово втілена на сцені, а таки прожита акторкою. У пані Світлани чималий життєвий досвід, в тому числі і роботи в «Різнобарв’ї». Але неперевершено, майстерно виконували свої ролі і молоді, не такі досвідчені виконавці. Це Андрій Никонюк, який талановито зіграв одну з головних ролей колишнього інженера Бретті Віннера. До слова, в обох прем’єрних постановках він створював прекрасний музичний супровід. Роль нареченої Бретті втілила обдарована Софія Любинецька. Дебютною для Стаса Зубка стала роль полісмена Джо-янкі, з якою він теж справився на відмінно. А от про Павла Конона, що у п’єсі Джона Патріка зіграв роль Сола Боза – голову фірми хочу розповісти детальніше.

Цей юнак – гордість театру-студії. Мала нагоду поспілкуватися з ним, бо сподівалась, що маючи такі хороші акторські якості пов’яже своє майбутнє з театром. Але Павло, який завершує навчання у фаховому коледжі, здобуваючи професію електрика, пов’язує свою подальшу долю з цією тепер особливо затребуваною професією.

А досвід, отриманий у театрі знадобиться, щоб долати життєві труднощі, здобувати успіхи. Тепер такі риси як впевненість, оптимізм наполегливість особливо цінні. Тим паче, що хлопець переживає разом з усіма рідними за долю батька, що після мобілізації в зону активних бойових дій із січня 2025-го вважається зниклим безвісти.

І, звичайно, що репетиції в команді, зустрічі-спілкування з друзями допомагають психологічно, розвіюють сумні думки. Батьки Павла, хоч і обрали робітничі професії, але не байдужі до творчості, тож і синові прививають любов до мистецтва, народної пісні, літератури, історії.

Колись, як розповідає, мама привела його на День міста на виставу «За двома зайцями» у постановці «Різнобарв’я». Вистава його захопила. А коли вже став навчатися у коледжі з цікавістю слідкував за новими прем’єрами. Особливо запам’яталась постановка «Жорж Данден» за мотивами комедії Ж. Б. Мольєра. Виникло бажання спробувати і свої акторські здібності.

Так з 2023 року Павло Конон серед молодих провідних акторів, здобув хорошу репутацію, повагу серед шанувальників театрального мистецтва нашого міста. Чотири ведучі ролі – це вагомий усіх! Якщо брати до уваги, що керівниця театру відпрацьовує все ретельно і разом зі своїми акторами працює по три-чотири місяці, готуючи чергову прем’єру.

Кожна із зіграних Павлом ролей пам’ятна і дорога. Ми ж бажаємо йому нових вдалих виступів на сцені Мельпомени і радісних, хороших новин з фронту, поверненням живим і здоровим батька, якого очікує і Павло, і його брати, сестричка, усі рідні. Допоки ж саме, можливо, ця гра у театрі, аплодисменти вдячних шанувальників підтримують оптимізм юнака, вселяють надію.

Зрештою, для цього, для віри у перемогу справедливості добра у цій війні і виходять на сцену, віддаючись сповна, даруючи і заряджаючи нас позитивними емоціями і працюючи на нашу перемогу усі творчі, дотичні до мистецтва люди, серед яких і згуртований колектив народного театру-студії «Різнобарв’я».

До речі, ця плідна праця відзначена численними подяками. Остання з яких була урочисто вручена режисерці опісля завершення ще однієї прем’єри – триптиха моновистав «Непридумані історії» («Хліб любить тишу», «Ця бісова гірка правда»). Це вражаючі монологи, майстерно донесене слово Наталії Самрук, Валентини Гнатюк та Юрія Лукницького про наше важке сьогодення, в якому попри все, потрібно залишатись людиною, зберігаючи найкращі чесноти. Головна з яких – любов. Все ж бо на світі тримається на цьому прекрасному почутті. Тож літачки любові полетіли в зал після фінальних слів Юрія Лукницького про те, чого найбільше хочеться в житті – щирої, трепетної любові. Глядачі, зворушені до глибини душі, бурхливими оплеска- ми дякували за це прекрасне дійство. Лунало традиційне «Браво!».

А на теплу згадку колектив отримав подарунок-книгу і стяг 14-ї бригади і подяку за багаторічну підтримку, за ефективну волонтерську допомогу.

Тож нових вам творчих злетів, натхнення. Ми любимо вас, і з нетерпінням чекатимемо нових зустрічей на затишній сцені культурно-мистецького центру.

Оксана ШЕСТАЛЮК

Волинські