У сусідньому вагоні. Історія на вечір

02 серпня 2025 р. 20:49

02 серпня 2025 р. 20:49


Хлопчик, ковтаючи сльози, згадує про татів лист…

Щоліта мама з татом відвозили малого сина до бабусі в село. Час ішов, хлопчик ріс. І якось він уперся: – Та я вже не дитина! Що ви до мене відноситеся, як до немовляти? Сам доїду до бабусі, без ваших супроводів!

Батьки переглянулися, ще трохи побурчали, але погодилися.

Ось стоять на пероні: мама витирає очі, тато намагається виглядати серйозно. Дають поради, а малий зітхає:

– Ну скільки можна? Та я ж усе пам’ятаю!

І тоді батько схилився і тихо сказав:

– Якщо раптом стане сумно, тривожно чи страшно – тримай… – і поклав щось у кишеню куртки сина.

Потяг рушив. Хлопець сидить біля вікна, дивиться на поля й ліси, що миготять за вікном. Спершу йому цікаво. Але згодом у вагоні стає шумно, метушливо, незнайомі обличчя, хтось бурчить, хтось дивиться криво, провідниця зробила зауваження...
І раптом малий наче стиснувся всередині.

Не лише в дорозі, а й у житті ми мусимо відпустити дітей, дати їм простір, довіру, крила. Але завжди бути поряд.

Йому стає не по собі. А потім – і зовсім страшно.

Він згортається калачиком на сидінні, ковтає сльози, і тут – згадує про татів лист.

Шукає тремтячою рукою в кишені. Дістає зім’ятий папірець. Розгортає. А там прості слова: «Сину, я в сусідньому вагоні…».

І отак – не лише в дорозі, а й у житті: ми мусимо відпустити дітей, дати їм простір, довіру, крила. Але завжди бути поряд. У «сусідньому вагоні…». Без зайвого втручання, та з безмежною готовністю прийти на допомогу.

Бути поруч. Поки живемо.

У сусідньому вагоні. Історія на вечір

Джерело: www.volyn.com.ua