Волинянка-ювілярка Ольга Єлісєєва чекає з війни чоловіка і сина

09 серпня 2025 р. 11:37

09 серпня 2025 р. 11:37

Пані Ольго, нехай Господь збереже ваших козаків!

8 серпня Горохівщина та родина бібліотечних працівників Волині засвідчила свою повагу букетами квітів та сердечних побажань директорці Горохівської центральної бібліотеки Ользі Єлісєєвій. З нагоди знакового ювілею рідні та колеги зичили іменинниці здійснення її молитовної мрії: повернення з фронтів чоловіка Ігоря та сина Олександра

Ігор Андрійович – із Куп’янського напрямку, а Олександр Ігорович – із Херсонщини через газету «Волинь», яку читають на всіх фронтах, з любов’ю адресували іменинниці найгарніші вітання словами: «Головне завдання кожного воїна – вижити в цій війні та повернутися додому з Перемогою. Тут, перед очима смерті, все переосмислюється, зовсім інакшими бачаться і духовні, й матеріальні цінності. Буде мир – будуть інші думки, мрії, плани! Знаємо, що тоді наша берегиня знову почуватиметься щасливою та усміхатиметься своєю чарівною, найпотрібнішою нам усмішкою!»

«Війна закінчиться тоді, коли ми будемо хотіти не миру, а Перемоги»

Минулого місяця, будучи в службовому відрядженні, Ігор Єлісєєв прийшов у кабінет голови Горохівської міської ради Віктора Годика з подарунком – прапором України, який для жителів Горохівської громади підписали його бойові побратими з 33 ОСБ, що в складі 116 ОМБР.

Побажання наших Героїв хочеться читати-перечитувати, захоплюючись їх мудрістю, утвердженою ціною власного життя. «Не дивіться на Україну, як на землю своїх батьків. Дивіться на неї, як на землю своїх дітей. І тоді прийдуть зміни», «Нам всім важко, дуже важко, але вже ніколи не буде соромно», «Війна закінчиться тоді, коли ми будемо хотіти не миру, а Перемоги», «Ваша праця нас мотивує, бо все, що ми робимо, потрібне всім», «Незалежність підіймає на крилах. Відповідальність не дає ці крила спалити. Маючи і те, й інше, можна дійти до мети», «Сильні, бо вільні» – цими та схожими гаслами Валерія Залужного, Святослава Вакарчука та інших видатних українців, повтореними на стягові-дарунку, варто змалку навчати дітей.
Центр прапора воїни прикрасили даниною поваги волинянам за хорошу справу: «Висловлюємо слова щирої вдячності громаді міста Горохів та Годику Віктору Леонідовичу за допомогу в боротьбі з російською агресією». Дещо раніше Ігор Андрійович звернувся до лідера громади з проханням допомогти з купівлею РЕБа. Мер сказав «так», як зав’язав. У відеосюжеті Ігор Єлісєєв та його друзі-воїни невдовзі повідомили, що пристрій уже встановлено на одному з автомобілів і «він виконує бойові завдання на Куп’янському напрямку».

Не дивіться на Україну, як на землю своїх батьків. Дивіться на неї, як на землю своїх дітей. І тоді прийдуть зміни.

Вартісну річ мерія купила за гроші, що їх щомісяця офірує для захисників-земляків кожен її працівник із початку війни. До збору постійно долучаються колективи КУ «Центр надання соціальних послуг» та Горохівської дитячо-юнацької спортивної школи імені Олександра Баламута. Загалом, лише торік за майже 1 мільйон гривень було придбано квадрокоптер, електроскутер, тепловізор. Крім того, держслужбовці вкладали власні кошти в купівлю РЕБів, акумуляторів, автомобілів та інших речей для десятків земляків, які служать у війську. В зборі коштів на РЕБ для Ігоря Єлісєєва та його бригади також допомогли колеги Ольги Єлісєєвої – бібліотекарі та працівники культури Горохівщини.

«Синові вручили повістку у квітні, а чоловікові – за місяць потому»

Про родину Єлісєєвих газета «Волинь» уже розповідала своїм читачам майже шість років тому, в номері за 10 жовтня публікацією «Така машинка – скарб для грибників». Тоді Ігор Андрійович власноруч змайстрував транспортний засіб, котрий ідеально підходить для їзди лісом. «Машинка» (так охрестила його сім’я) спроможна доставити винахідника навіть найкрутішими стежками до грибних галявин. І соковижималку, що швидко та якісно переробляє ягоди та фрукти, пан Ігор теж склав на замовлення дружини за власною схемою. Як, до слова, і багато інших речей, потрібних у хаті, городі та господі.

Мудрий батько далекоглядно навчив сина нелегким ремеслам. Було, після уроків, малого Сашка мама не могла докликатися з домашньої майстерні, тому жителі краю та довколишніх громад знають Єлісєєвих майстрами, котрі красиво та добротно покладуть бруківку, зроблять шикарний ремонт у світлиці і красивий паркан із металу, чи виріжуть щось оригінальне з дерева. На війні такі господарі на вагу золота, коли треба докласти не лише рук, а й розуму до ремонту автівок, будівництва бліндажів, укріплення інших захисних позицій.

Свого часу Сашко закінчив хімічний факультет Волинського державного університету імені Лесі Українки. Відтак охоче працював у школі, а як Бог послав пору, закохався, одружився й став зятем у селі Краковець на Львівщині. Звідти 34-річного чоловіка, батька чотирирічного синочка Сашка і дворічної донечки Єви, з їх мирного сімейного раю 4 квітня 2024 року проводжала в пекло війни дружина Наталка.

53-літньому Ігореві Єлісєєву повістку вручили на трасі за кермом за місяць потому, Світлої суботи 4 травня, тож Великдень родина Єлісєєвих-Горнецьких, як і тисячі сімей українських захисників, зустрічала, чекаючи свято Христового воскресіння та телефонного дзвінка з пекла війни.

«…Родину зібрав новонароджений Михайлик»

Про солдатське життя Ігор Андрійович та Олександр Ігорович зазвичай говорять по-чоловічому скупо, зате заспокійливо переповідають історії, що ними прикрашають будні під смертоносними дронами. Як не усміхнутися з повагою, уявивши, як Єлісєєв-батько з побратимами рятують хвору вівчарку, а Єлісєєв-син неподалік своєї позиції навесні садить два рядки картоплі. Щоправда, у землі, теж виснаженій війною, вона вродила невеликою, зате на солдатський стіл потрапила, як мовиться, молодою.

У постійному чеканні чоловіка та сина з війни години, дні, місяці для Ольги Василівни тягнуться повільно. Через війну й своє 55-річчя вона зустріла вдома без найрідніших у світі людей.

Звісно, вони першими на світанку знайшли можливість сказати по телефону своїй найдорожчій ніжні слова, відтак щось кумедне защебетали внучата, обняла невістка, свати. Олександр, який служить у прикордонному загоні, як і чоловік Ігор, у відпустку приїжджає зрідка. Тими щасливими днями з рук татуся ладні не злазити на землю другокласник Сашко та трирічна Єва, і навіть найжорстокіша війна не в силі затьмарити радість цих зустрічей.

Цьогоріч 31 травня родина таки зібралася разом у Краковці, щоб охрестити новонародженого синочка Наталії та Олександра. Молоді батьки назвали дитя, на честь покровителя земних полководців архістратига Михаїла.

24 серпня Єлісєєви радітимуть ще одній даті: Ольга Василівна та Ігор Андрійович 36 років тому стали подружжям. З роси і води вам, шановна імениннице, славна велика родино! Дай, Боже, вам якнайшвидше святкувати Перемогу рідної України разом у маминій світлиці!

Волинські