«Сьогодні ви вже не маєте права мені відмовити»: історія бійця, який 8 років служить у 100 бригаді

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

11 серпня 2025 р. 17:06

11 серпня 2025 р. 17:06

Боєць 100-ї окремої механізованої бригади з позивним «Малюк», 27-річний Віктор зі Старобільська, вже вісім років захищає Україну та мріє визволити рідну Луганщину від російських окупантів.

Про побратима розповіли на фейсбук-сторінці «Сталевої Сотки».

Віктор народився і виріс у Старобільську – на споконвіку українській Луганщині. Коли у 2014-му російські війська окупували Луганськ, хлопцю було 16 років – він закінчував перший курс технікуму.

У 2016-му – в день свого 18-річчя – юнак добровольцем прийшов у тодішній військкомат і заявив:

– Сьогодні ви вже не маєте права мені відмовити – я став дорослим чоловіком і маю величезне бажання захищати свою Україну і свою Луганщину зі зброєю в руках!

З огляду на юний вік Віктор одержав у війську позивний «Малюк»…

…Нині йому 27 років – і впродовж восьми із них він на фронті (була лишень перерва між контрактами у 2020-2021 рр., пов’язана з одруженням та народженням сина).

Боєць служить на посаді мехвода (механіка-водія) в 1 механізованому батальйоні 100 омбр – кермує без жодного перебільшення легендарною американською БМП М2 «Бредлі» (M2 Bradley).

«Сьогодні ви вже не маєте права мені відмовити»: історія бійця, який 8 років служить у 100 бригаді

Дорогий «Малюку» Старобільськ рашисти окупували у перші дні повномасштабного вторгнення. Тож найбільшою мрією Віктора є звільнення рідного міста та усієї Луганщини з-під ярма окупантів-ординців:

– Я точно знаю, що на тимчасово окупованій Луганщині люди чекають на ЗСУ і беззастережно вірять у своє українське майбутнє. Коли ми повернемося на ці територїї – на центральних площах міст, містечок і сіл українського солдата зустрічатимуть з квітами, синьо-жовтими прапорами та сльозами на очах.