48 років разом і на роботі, і в житті: історія подружжя з Волині

12 серпня 2025 р. 19:07

12 серпня 2025 р. 19:07

Володимир Дмитрович Железний та Марія Василівна Лебідь уже 48 років працюють пліч-о-пліч на очисних спорудах КП «Володимирводоканал» і стільки ж часу йдуть разом по життю, дбаючи про чистоту довкілля та здоров’я людей.

Навіть після виходу на заслужений відпочинок не залишили улюбленої справи — продовжують працювати, дбаючи про те, щоб навколишнє середовище ставало чистішим, розповідають на фейсбук-сторінці підприємства

Володимир Дмитрович — за фахом каменяр. Після строкової служби у війську потрапив на очисні споруди, які тоді лише будувалися.

— Зайшов до знайомого, який працював там, подивився, як іде робота. Він і каже: «Чого маєш ходити? Приходь і працюй». Я погодився. Спершу трудився на будівництві, а коли очисні споруди запустили, мене перевели машиністом насосних установок. Відтоді й до сьогодні забезпечую їхню безперебійну роботу. Попри солідний вік, ще не женуть. Та коли попросять піду. Хоча, чесно кажучи, гроші зайвими не бувають. Бо з тієї пенсії у три тисячі гривень хіба що на комуналку й вистачає, а жити якось треба. Разом із тим намагаюсь іти в ногу з часом, удосконалюючи нові технології, - розповідає Володимир.

В обов’язки Володимира Дмитровича входить стежити за роботою насосних установок, контролювати, аби очисні споруди працювали справно й без збоїв. Завдяки його роботі стоки вчасно проходять усі етапи очищення, а в річку потрапляє вже чиста вода.

Марія Василівна родом зі Львівщини, але доля розпорядилась так, що Волинь стала для неї другою домівкою - місцем, де знайшла свою роботу, друзів і справжнє покликання. І ось уже майже 48 років стежить за роботою решіток і пісколовок, через які проходять стічні води, видаляючи з них сміття, пісок та інші великі забруднювачі, що можуть зашкодити подальшому процесу очищення. Вона контролює справність обладнання, своєчасно очищує його та підтримує у належному стані, щоб кожен етап роботи очисних споруд проходив безперебійно й ефективно.

— Ранок починається не з кави, — усміхається Марія Василівна. — Прийшла на роботу — одразу приймаю зміну. Потім берусь за пісколовку: чищу її від сміття, контролюю, аби стоки не виходили за решітку. Робота упродовж усіх років стала звичною, і без неї себе не уявляю.

— На початку роботи очисних споруд тут трудилося близько п’ятдесяти осіб. З часом, через модернізацію підприємства та зменшення кількості підприємств, нас залишилося утричі менше, — ділиться Володимир Дмитрович. — Ще до будівництва очисних усі стоки йшли просто в річку, що спричиняло не лише її забруднення. Адже якщо взяти те, що вона впадає у Буг, звідти — у Віслу, а потім у Балтійське море, процес забруднення торкався й сусідньої Польщі. Пригадую, як після скидання відходів одним із підприємств у річці спливла мертва риба. Це було задовго до появи очисних. Згодом із їх появою один лише молокозавод скидав стільки, що вони ледь справлялися. Доводилось майже кожних двадцять хвилин чистити решітки, аби ті не забивались. Очисні споруди — це важливий елемент в екологічному плані. Їхня робота має контролюватися та виконуватися цілодобово, адже від цього залежить чистота річок, здоров’я людей і стан довкілля в цілому.

До слова, інколи під час чистки решіток трапляються несподівані знахідки. Марія Василівна зізнається, хоч і зрідка, але серед сміття застрягають і гроші. Щоправда, невеликі купюри, але ось так собі пливуть трубами, долаючи кілометри, аби потрапити сюди, нагадуючи, що навіть у забрудненій воді може трапитися несподіваний скарб.

Чистити решітки потрібно і під час негоди, і в спеку, і взимку у мороз. Марія Василівна зізнається, навіть під час буревію або грози доводиться брати граблі в руки й виконувати роботу, від якої залежить справність очисних споруд. Така відповідальність не знає вихідних чи перепочинку.

Упродовж 48 років на очисних спорудах змінилося чимало керівників. Першим був Валерій Жук , згодом очисні очолювали Валерій Цибульський , Павло Сухий , а нині — Вадим Ситник , який із великою повагою відгукується про Володимира Железного та Марію Лебідь.

— При всій повазі до інших працівників, хочу особливо відзначити працелюбність та відданість справі Володимира Дмитровича і Марії Василівни. Вони — справжній приклад відповідальності, сумлінності та любові до своєї роботи, завдяки яким очисні споруди працюють без збоїв вже десятки років, — говорить Вадим Ананійович. — Їхній досвід і старанність — неоціненний внесок у збереження екології нашого краю. Разом із тим варто відзначити ініціативність Володимира, який завжди пропонує ідеї щодо покращення роботи очисних споруд. Багато з них не тільки озвучує, а й сам втілює в життя, що значно підвищує ефективність процесів і робить роботу підприємства більш надійною та сучасною. Його прагнення до вдосконалення — ще одна причина, чому він є незамінним працівником і прикладом для колег.

Поза роботою Володимир Дмитрович інколи займається ремеслом на власноруч виготовленому тосканському станкові — його справжній предмет гордості. То лопату зробить, то косу склепає, то ще якийсь корисний виріб виготовить. Нерідко до нього звертаються сусіди та знайомі з різними проханнями, і він нікому не відмовляє. Каже, що людям приємно отримувати щось зроблене з душею, а йому самому це приносить задоволення і душевний спокій.

Марія Василівна зізнається, колись дуже любила вишивати і бралася за цю справу щоразу, як тільки випадала можливість.

— Тоді був час, коли багато хто захоплювався вишивкою, — розповідає вона. — Зараз же всі мої роботи бережно зберігаються у шафі. А мені тепер вистачає господарства та онуків, які потребують уваги й любові.

Насамкінець хотілося б додати, попри усілякі труднощі, ці люди виконують свою роботу з відповідальністю і відданістю, від якої залежить не лише ефективність очисних споруд, а й чистота нашої природи, здоров’я мешканців та добробут майбутніх поколінь. За цією, на перший погляд, невидимою працею стоять справжні професіонали, які щодня докладають зусиль, щоб зробити світ чистішим і безпечнішим для всіх нас.

• «Бо ми ж удвох»: 60-річна історія кохання волинян Валентини і Володимира Стасюків
• Любов з першого погляду: на Волині військовий обвінчався з коханою
• «Пташечка моя»: історія кохання подружжя з Волині, яке разом понад 60 років

Волинські