Знайшли одне одного в церковному хорі: історія подружжя Демчуків з Волині

15 серпня 2025 р. 14:20

15 серпня 2025 р. 14:20

Подружжя Людмили та Володимира Демчуків із села Гораймівка вже багато років крокує життям разом, зберігаючи тепло сімейного вогнища та духовну єдність. Їх поєднує не лише шлюб, а й спільна віра, спів у церковному хорі та любов до своєї родини.

Про подружжя та їхню спільну справу розповідає видання “Нова доба” .

– Ми знали одне одного з дитинства, – розповідає Людмила Адамівна, – але сподобалися, зблизилися вже тоді, коли дорослими співали в церковному хорі місцевого Свято-Покровського храму.

Людмила проживала на сусідній вулиці села Гораймівка, росла звичайнісінькою дівчинкою, нічим не відрізнялася від інших підлітків. В 1992 році, коли з ласки Божої відкрився новозбудований храм у селі, в церковному хорі співала мама Людмили – Софія . Людмилі запропонували читати «Апостола», пройшла навчання зі співу.

– Було цікаво приходити на заняття з подругою Оленою Клянц та іншими, де регент хору Лариса Сістук своїм духовним життям виховувала, навчала, зацікавлювала нас, – продовжує Людмила. – Ми разом з нею їздили на екскурсії по монастирях, відвідували Почаївську Лавру. І сталося диво для нас: мене та Олену Клянц запросили в основний хор. З нами співали досвідчені хористи – Гервасій та Марія Савчуки , Фаїна , Микола Сокольці , Надія Мельник .

Шлях до храму Людмили Демчук був подібний до інших. Ще малою її та сестер брала із собою мама до церкви. Але потребу в духовному спілкуванні відчула приблизно в 18-річному віці.

– Мене привчила ходити до церкви теж мама, – підхоплює розмову Володимир. – Також велику роль відіграло спілкування з місцевим настоятелем храму о. Валерієм Кравчуком , який по сусідству проживав з нами. Пізніше він запропонував мені прислуговувати. Я вдячний йому наразі за навернення мене до православного церковного життя: став відвідувати храм кожної неділі, не пропускав жодного служіння. Тут я по-іншому відкрив для себе Людмилу, з якою у 2010 році одружився.

Подружжя живе разом з батьками Василем та Надією Демчуками , в будинку зробили солідний ремонт.

– Нам завжди й в усьому допомагають наші батьки, – говорить Людмила. – Я з дня  одруження батьків Володимира називаю татом і мамою, чоловік мою маму – також. Повірте, батьки для нас – найдорожче в житті. Також ми дуже любимо один одного і цінуємо, коли в сім’ї панує повага та порозуміння. Тоді й жити легше. Всі разом обробляємо городи, пораємо домашнє господарство. Зараз їжджу на роботу в м. Луцьк на німецький завод “Кромберг енд Шуберт”. Приходиться працювати і в нічну зміну. Ми знаємо одне: в сім’ї повинен бути лад та спокій, ось тоді й буде все в порядку.

Своїх дітей – сина Дмитра та дочку Анастасію – вони виховують бути добрими, людяними, щирими. Щонеділі  гуртом йдуть до церкви, разом зростають духовно.

– Нас змалку мама привчила відвідувати службу Божу, – ділиться думкою Володимир. – Я свідомо відчув потребу у спілкуванні з Богом. І якщо зараз у нашій родині щось відбувається, то я знаю, що все це від Бога і з Божою поміччю. Гадаю, що в усьому є промисел Божий. Цьому навчаємо з дружиною й своїх дітей.

• 48 років разом і на роботі, і в житті: історія подружжя з Волині
• «Бо ми ж удвох»: 60-річна історія кохання волинян Валентини і Володимира Стасюків
• «Пташечка моя»: історія кохання подружжя з Волині, яке разом понад 60 років

Волинські