Серпень із заповідником: на Валах у Володимирі говорили про Хвильового

15 серпня 2025 р. 15:21

15 серпня 2025 р. 15:21

Минулої неділі на Валах городища відбулась перша зустріч у рамках вже традиційного «Серпня із заповідником». Цю розмову присвятили «Закоханому у комуну Миколі Хвильовому».

Модерувала зустріч наукова співробітниця ДІКЗ «Стародавній Володимир» Орися Остапчук. А майстерна лекторка, вчителька української мови та літератури Київської приватної ЛІКО-школи Ганна Савюк, розповіла чимало цікавого і мало відомого про письменника.

Ім’я Миколи Хвильового, одного з найяскравіших представників українського літературного відродження 1920-х років минулого століття, оповите легендами та суперечностями. Він був настільки популярним за життя, що певні авантюристи навіть їздили на гастролі, видаючи себе за нього. Це явище більше притаманне політикам чи естрадним зіркам, але в Хвильового була своя магія. Про його зовнішність навіть мусив публічно розповідати Остап Вишня, щоб спростувати плутанину.

Інформації про письменника, попри його популярність, не так уже й багато. Частина творів втрачена, а дитинство залишилося в тіні суперечливих спогадів: де саме він народився, ким були його батьки. Відомо лише, що справжнє його прізвище – Фітільов. Батько не говорив українською, а бабуся спілкувалася лише нею і прищепила цю мову онукові. Чи мав батько вплив на формування сина – питання відкрите. У школі Микола вчився важко, але проблеми виникали не через оцінки, а через поведінку: його виганяли з гімназій за норовистість та порушення дисципліни.

Коли почалася Перша світова війна, Хвильовий був мобілізований, і навіть трапляються  згадки про його перебування з царськими військами на Волині. Але згодом він став більшовиком, переконаним прихильником ідей комунізму. У приватному житті він був «міцно жонатим» двічі. Його перше кохання закінчилося трагедією, а донька Іраїда вперше побачила батька на його ж похороні. Вона пройшла Другу світову, залишивши на стінах Рейхстагу напис: «Сестри Кривич з України», і за все життя дала лише два інтерв’ю.

Хвильовий, як і багато його сучасників, щиро повірив у комуну. Він мріяв про культурний ренесанс і в памфлетах жорстко критикував російську літературу, вимагаючи для України власної літературної дороги: «Смерть достоєвщині!» Його слова дійшли аж до Сталіна – і це стало початком кінця.

Друга дружина, Юлія Уманцева, комуністка за переконаннями, мала доньку Любу, яку Хвильовий дуже любив. Проте шлюб навряд чи можна назвати безхмарним. Чоловік багато пив, намагаючись зняти напругу, страждав від посттравматичного синдрому після війни, але алкоголь не заважав йому писати й здобувати авторитет серед колег. Його близьке коло – це представники ВАПЛІТЕ: Микола Куліш, Майк Йогансен, Остап Вишня та інші.

Коли голодомор відкрив перед ним справжнє обличчя комуністичної влади, Микола Хвильовий, можливо, відчував провину за те, що був причетний до її зміцнення. 13 травня 1933 року під час зустрічі з колегами в його квартирі стався фатальний момент – Хвильовий застрелився. Офіційні версії відрізнялися, але очевидно, що причини крилися у глибокому розчаруванні.

У творчості цього письменника особливе місце займають «Вальдшнепи» — роман про фанатика революції, який втратив віру в її ідеали, та «Я (Романтика)», що радянська влада намагалася подати як автобіографію, створюючи легенду про вбивство ним матері. Насправді ж мати пережила сина і була на його похороні.

Нині в школах Хвильового вивчають вибірково. Чи можна вважати його героєм свого часу? Мабуть, так, хоча він і загинув, залишивши більше запитань, ніж відповідей. Історія навряд чи дала б йому шанс вижити: тих, хто мислив вільно, чекала або смерть, або мовчання.

Організатори зустрічі подбали про залучення слухачів, яким запропонували побути Хвильовим і доповнити на власний розсуд цитати із твору «Україна чи Малоросія». Занурення в епоху терору тридцятих теж відбулося. Ірина Пикалюк, Світлана Грабовська, Віталіна Макарик, Олена Кривецька, Ганна Радкевич та незмінна фотографиня заходу Олександра Герус отримали доноси за українську позицію.

Усі кошти зібрані на лекції, а це три тисячі гривень, будуть спрямовані на ЗСУ.

Уже триває підготовка до наступної зустрічі. Другий «Серпень із заповідником» буде не про літературу, а про ментальне і фізичне благополуччя. Я вже слухала одну лекцію Світлани Дячок. І, попри те, що півтора року ходжу на йогу, дізналася багато цікавого. А цікаво розповідати вона уміє. Приходьте: відкривати щось нове завжди приємно і корисно.

Ярослава КОЛОСКОВА

Волинські