Четвертий рік у монастирі на Волині проводять благодійні ярмарки на підтримку ЗСУ

19 серпня 2025 р. 05:37

19 серпня 2025 р. 05:37

Від початку повномасштабної війни у Свято-Миколаївському Жидичинському монастирі щонеділі волонтери та місцеві мешканці проводять благодійні ярмарки. За вторговані гроші купують все необхідне для ЗСУ.

За цей час на фронт придбали та передали 30 автомобілів, 70 буржуйок, генератори, старлінки, дрони, оплачували ремонт машин, розповіла Суспільному очільниця волонтерського руху імені Святого Симона Киринейського Любов Фрадинська.

“Щоразу все важче й важче”

За словами волонтерки, на ярмарок кожен приносить, хто що може: хтось пече хліб, хтось пироги, хтось варить компот.

“Не можна розслаблятися, — каже Любов Фрадинська. — Маємо продовжувати допомагати нашим військовим”.

Проте на третьому році війни стало важче волонтерити, бо у багатьох “війна вже закінчилася”, говорить настоятель Жидичинського монастиря, отець Константин Марченко.

“Ти хочеш допомогти, щось хлопцям зібрати, а щоразу все важче й важче. Християнство — це щонайменше небайдужість. Не обходьмо цей пункт незламності”.

“І хлопці, і волонтери втомилися, але працюємо далі для перемоги”

Помічник військового капелана, отець Пімен приїхав із передової. Він на фронті — з початку повномасштабного вторгнення. Відтоді кожен свій день народження відзначає там. Нині війна не така, як була колись, розповідає священнослужитель.

“Зараз складно зробити евакуацію. Навіть тих, хто загинув, дуже важко вивезти. Але ми намагаємося зробити усе, щоб забрати тіла, — говорить отець Пімен. — Треба ж стояти до кінця. Якщо всі повтікаємо — що буде, коли ворог прийде сюди? І службу вже не будемо нормально служити, і нічого. Вони тут правила свої встановлять”.

За словами помічника військового капелана, захисникам на передову возить шкарпетки, шорти, футболки, щоб мали у що переодягтися. Додає: Жидичинський монастир допомагає.

“Спочатку я пів року міг бути на фронті, потім приїздив сюди, перезавантажувався — і знов їхав. А зараз мене вистачає на 4 місяці. І хлопці, і волонтери втомилися, але працюємо далі для перемоги. Такими, як ми були в перший день, такими й маємо залишатися до кінця. Бо ворог не спить”, — каже отець Пімен.

Невдовзі священнослужитель повернеться на фронт, куди повезе черговий автомобіль із найнеобхіднішим для військових.

“У кожного з нас там хтось є: родина, друзі”

Дана Фрадинська волонтерить із 2015 року. Спершу провідувала поранених у лікарнях — приносила випічку та морально підтримувала. Також передавала на фронт гуманітарну допомогу: шкарпетки, ліки.

“У 2018 році ми проводили перші ярмарки в монастирі на підтримку української добровольчої армії. Бо ще тоді було дивно, що деякі підрозділи на самозабезпеченні. І досі, через 11 років війни, є підрозділи, які потребують допомоги. Ми допомагаємо, в першу чергу своїм. У кожного з нас там хтось є: родина, друзі”, — каже волонтерка.

За словами Дани Фрадинської, і зараз військові потребують допомоги волонтерів та небайдужих людей. Часто, розповідає, допомагають люди, від яких зовсім не очікуєш.

“Коли щоразу кажеш: “Все, я більше не можу”, і хтось приносить гроші. Оця неочікувана допомога надихає продовжувати. Збори закриваються якимось дивом. Жінки загиблих Героїв відкривають допоміжні банки для збору коштів. Їхні вчинки розчулюють. Як я можу сказати, що втомилася?” — говорить Дана Фрадинська.

“Допомагаю всім, чим можу”

Анні — 12. Прийшла в храм ще в 4 класі. Згодом Любов Фрадинська розповіла про волонтерство, дівчина зацікавилася й почала допомагати.

“Хочеться спати і перемоги. Допомагаю всім, чим можу: робимо бутерброди, донати, приходимо плести сітки, фенічки для хлопців на фронт. Зараз наша спільна мета — йти до перемоги, — каже юна волонтерка.

Дівчина додає: їй завжди хотілося допомагати військовим. Адже завдяки їм вона може навчатися, волонтерити й відвідувати церковну службу в Жидичинському монастирі.

Матеріал підготувала журналістка Анна Романчук.

Волинські