Обіцяв мамі приїхати у відпустку, але повернувся додому «на щиті»: історія Героя з Волині

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

27 серпня 2025 р. 08:51

27 серпня 2025 р. 08:51

1 липня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Донеччині, загинув 28-річний житель села Залізниця Володимир Черевко.

Про нього розповідають на сайті «Нове життя» - новини Любешівщини».

В останній день жовтня 1996 року Людмила Іванівна та Василь Васильович узяли на руки свого первістка. Раділи його успіхам, усе впевненішим крокам. Підтримкою й прикладом для наслідування він став для двох молодших сестричок-близнючок. Вивчився у школі. Потім – у Любешівському коледжі. А тоді покликала служба в армії. Проходив її в Головному управлінні розвідки. Повернувся, бо не хотів пов’язувати своє життя з військовою справою. Тож у рідному селі підшуковував заробіток.

Коли Росія посунула з різних боків в Україну в лютому 2022-го, Володимир не роздумуючи пішов до військкомату. Офіційно з першого березня він став мобілізованим.

Спочатку рідним весь час казав, що його викликали, тому й з’явився у ТЦК. Але вже потім зізнався, що ніякого дзвінка до нього не було. Він сам вирішив іти служити.

Попервах захисник був у 2-му окремому стрілецькому батальйоні. Пробув у Луцьку два місяці, а потім відправився на Лиман – у саме пекло війни. Далі їхній підрозділ відвели на відносно безпечну територію. Але вже у жовтні того ж року захисник вирушив на Запоріжжя. У складі 68-ї окремої єгерської бригади останнім часом на Покровському напрямку не пускав рашистського ворога просуватися українськими територіями. Керував безпілотниками, для чого пройшов відповідне навчання. Тож працював, як розповідав мамі, в основному вночі. Щоправда, ніколи не вдавався до подробиць – бо не хотів, щоб рідні хвилювалися.

«Коли не запитаю, у сина завжди була одна відповідь: «Мамо, в мене все добре». Так казав і в телефонних дзвінках, і коли приїздив у відпустку. Перед Великоднем востаннє був удома. Обіцяв у листопаді приїхати…» – сльози обривають слова Людмили Черевко.

Жахливий дзвінок із фронту 1 липня пролунав не від їхнього Володі. І на тому боці зв’язку повідомили новину, яка вибила землю з-під ніг: його більше немає. Ворог забрав його життя.

Поховали воїна у Залізниці.