Тридцятирічна праця увінчалась книгою

30 серпня 2025 р. 16:58

30 серпня 2025 р. 16:58

Видатний історик та  державотворець Михайло Грушевський  свого часу наголошував: «Пам’ять – сила. Завдяки історичній  пам’яті людина і є особистістю, народ  – нацією, країна – державою».  Це воістину так.   І як добре, що є серед нас люди, які роблять усе для того, аби не лише в собі зберегти пам’ять про минувшину, а й передати це нашадкам. До таких належить Володимир Матвіюк, який випустив у широкий світ  книгу про рідне село під назвою «Мишів із глибини віків до  сьогодення», презентація якої за участю багатьох земляків, які живуть тепер і у Львові, і у Володимирі, і у Нововолинську, відбулась у стінах рідної школи.

Пізнай свій край, себе, свій рід і народ, свою землю і ти побачиш шлях у життя. Шлях, на якому найповніше розкриваються твої здібності. Ти дасиш йому продовження, вторувавши стежину, із якої вже рушили  у життя твої нащадки. Бо край, в якому живемо, особливий, історія його повчальна, причетна до всіх подій, котрі відбувалися на землі  українській. Вона й досі береже багато таємниць, дає цінний матеріал для виховання молоді, роздумів про майбутнє. Про це говорили як автор, так і всі ті, хто прийшов, щоб вшанувати його наполегливу працю. Захід, як і годиться у цей важкий час, розпочався вшануванням пам’яті загиблих борців за волю України, а серед них і троє односельчан –  Віталій Дідик, Олександр Сушик та Дмитро Катан. А затим слово для благословення надали настоятелю Свято-Миколаївського храму  ПЦУ Василю Мавдрику.

– Історія села…За цими простими словами таїться невичерпне джерело знань, інформації про славних людей – патріотів, про їхнє нелегке виживання  у різні часи, – сказав Володимир Матвіюк. – Шкода, але ще й досі є багато відомостей та фактів нам не відомих.  Отож і збирав їх по крупинці десь понад тридцять років, а вже потім взявся до написання книги. Мабуть,  вона так би й не побачила світ, якби не підтримка рідних, друзів, а потім – меценатів.

До речі, цікава й біографія самого автора, який народився  у Мишеві, здобув тут середню освіту. Хлопець мріяв стати військовим, але доля розпорядилася так, що вивчився спочатку на тракториста, а вже після служби в армії здобував освіту у Горохівському сільгосптехнікумі. Бажання бути істориком спонукало вступити до Луцького педінституту. Свого часу працював  помічником бригадира тракторної бригади, заступником голови та секретарем парткому колгоспу, інструктором ідеологічного відділу Іваничівського райкому партії, відповідальним за газифікацію  колгоспу «Прогрес». Пізніше обрали головою цього господарства, а після його ліквідації  став керуючим відділенням агрофірми «Луга-нова». Затим – завідуючий Іваничівським локальним Центром дистанційного навчання Луцького інституту розвитку людини, головний спеціаліст відділу внутрішньої політики, а потім – заступник голови Іваничівської РДА. І коли вже вийшов на заслужений відпочинок, взявся за написання книги, у першому розділі якої знайомить читача з версіями походження назви села.

Не менш цікаво читачам буде дізнатися з другого розділу  про графів Чацьких, їхній рід та височенний палац, що стояв колись на пагорбі. Особливої уваги заслуговує третій розділ, в якому описана непроста історія храму села. Усім, хто цікавиться історією рідного краю та України, розуміє і знає, скільки довелося пережити  людям у різні часи, цікавим буде четвертий розділ. А вже у п’ятому йдеться про важкі роки Другої Світової війни, післявоєнний період, коли молодь масово вступала у загони ОУН-УПА, щоб виборювати волю і свободу у рідному краю.

Про те, як  жилося людям у період колгоспної доби, розповідається у шостому розділі, а у наступному вже висвітлена робота соціальної сфери. Йдеться тут і про свята, що відбувалися і стали традиційними.

Не оминув автор сучасності, розповідає про героїв сьогодення у восьмому розділі. А вже в останньому можна  дізнатися багато цікавого  зі спогадів про  окремі родини та непересічних людей села.

« Якщо ти не знаєш подій, які сталися до твого  народження, то навіки залишишся дитиною». Так афористично висловився  колись Цицерон, – написав  у слові про автора та його книгу Заслужений журналіст України Петро Цеголко, уродженець Мишева, який уже довгий час мешкає у Львові, але ніколи не поривав зв’язків з рідним селом і приїхав також на презентацію до шкільного товариша. – Книга Володимира Матвіюка про наше село, про односельців, про життя на рідних теренах впродовж п’яти століть – це потужний фундамент, на якому зростатиме патріотична  сила любові до рідної землі».

Зі слів вітання до автора книги звернулася Іваничівська селищна голова Лідія Томашевська. Вона подякувала Володимиру Павловичу за популяризацію історичної спадщини  краю.  За дорученням голови обласної ради Григорія Недопада виходець із Мишева, нині керуючий справами виконкому Луцької міськради  Юрій Вербич вручив автору подяку обласної ради. У ці дні прибув до рідного села у коротку відпустку депутат Іваничівської селищної ради , воїн ЗСУ Петро Лобаєвський, який також долучився до вітань.

Багато теплих слів прозвучало від заслуженого журналіста України Петра Цеголка, видавця книги Володимира Купровського, члена Волинської організації Спілки письменників України Андрія Криштальського, депутата обласної ради Олеся Бика, землячки автора, засновниці Нововолинського музею Надії Войтюк, пенсіонера Валерія  Притуляка, краєзнавиці з Володимира Антоніни Солодухи, редакторки книги Валентини Петрощук, заступниці директора Мишівського ліцею  Світлани Драч.

Майже кожен розділ книги розпочинається  поетичними рядками давнього товариша автора Ярослава Гиця, який також побажав, аби творчий запал  Володимира Павловича, який дав  йому можливість випустити у світ  уже другу книгу (перша присвячена історії храму села), знайшов продовження.

Того дня усі зацікавлені, а їх і справді виявилося чимало, придбали  книгу з автографом Володимира Матвіюка, який приурочив видання пам’яті земляків, що не повернулися з вогненних доріг Другої світової та російсько-української воєн, загинули у боротьбі за незалежність України, усіх тих, хто жив, творив і кого вже немає  – сьогодні сущим і прийдешнім поколінням рідного села Мишів.

Валентина ПЕТРОЩУК.

На фото: фрагменти з презентації книги.

Волинські