Кохання, в якому мистецтво було понад усе

31 серпня 2025 р. 14:57

31 серпня 2025 р. 14:57

І сьогодні, попри великі втрати багатьох експонатів, кімнати Національного музею мистецтв, що розташувався у самому серці Києва, бережуть у своїх стінах неймовірні колекції.

Подружжя Богдана та Варвари не мало дітей – плодом цього шлюбу став Дім Ханенків, він же – майбутній Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, який був найбільшою мрією обох

«Коли ділили красу – я спала, а коли почали ділити щастя, то прокинулася»

Богдан Ханенко народився 23 січня 1849 року в родовому маєтку Лотоки на Чернігівщині. Його дитинство та юність пройшли в атмосфері любові до знань та культури. Батько, поважаний шляхтич, подбав про гарну освіту сина. Навчаючись у московському університеті на юридичному факультеті, Богдан вже тоді виявляв жвавий інтерес до мистецтва.

Варвара Миколаївна Терещенко, майбутня дружина Богдана, з’явилася на світ 21 серпня 1852 року в Глухові на Сумщині. Дівчинка була старшою донькою в сім’ї видатного українського підприємця та мецената Миколи

Терещенка. Від своїх батьків вона успадкувала не лише значний статок, але й щирий потяг до благодійництва та глибокий інтерес до мистецтва. «Коли ділили красу – я спала, а коли почали ділити щастя, то прокинулася», – говорила про себе Варвара.

Доля звела Богдана та Варвару у 1874-му. 23-річною вона вийшла заміж за молодого юриста Богдана Ханенка. Майбутній чоловік був вражений не так вродою обраниці, як її енергійністю, відчуттям смаку та бажанням діяльності. Це був щасливий шлюб, який приніс чимало користі Україні. Під час весільної подорожі по Італії Ханенки придбали перші раритети, які поклали початок унікальній колекції предметів мистецтва. З цього часу

Варвара стає не тільки дружиною, а й справжнім другом та помічницею свого чоловіка.

Їхнє шлюбне життя стало не лише єднанням двох люблячих сердець, але й плідним союзом однодумців, об’єднаних щирою пристрастю до мистецтва. Молоде подружжя оселилося в Санкт-Петербурзі, де Богдан розпочав успішну кар’єру адвоката. Після Петербургу подружжя переїхало до Варшави, де Богдан Ханенко упродовж 5 років працював в місцевому окружному суді.

«Мій дорогий Бог. Ів.», «Богдаша», «Бася», – так любовно-благоговійно згадується Богдан Ханенко в листах дружини.

Однак справжнім покликанням Ханенків ставала не юриспруденція, а колекціонування. Після періоду життя в Польщі Ханенки вирушили у захоплюючу подорож Європою. Їхній маршрут пролягав через мальовничі Німеччину, Францію, Італію, Іспанію та Австрію, де вони не лише насолоджувалися красою цих країн, але й активно поповнювали свою мистецьку колекцію.

Їхні мандри по Європі, знайомства з видатними діячами мистецтва й антикварами поступово формували неперевершений художній скарб – колекцію, яка згодом стане основою Національного музею мистецтв імені

Богдана та Варвари Ханенків. І що, на жаль, багато з подорожей Ханенків до Європи були пов’язані насамперед із потребою лікування Богдана, а не тільки з жагою пізнання світу та придбання нових творів. Турбота про здоров’я найдорожчої для неї людини впродовж десятиліть від початку 1890-х стала постійною справою Варвари Ханенко. З її листів рідним, сповнених тривоги про стан здоров’я чоловіка, відчувається, скільки власних сил вклала вона в життя і визначні здобутки Богдана Ханенка.

«Мій дорогий Бог. Ів.»,

«Богдаша», «Бася», – так любовно-благоговійно згадується Богдан Ханенко в листах дружини. Ханенки не мали дітей, чому – Бог знає. «Дитям», плодом їхнього шлюбу були колекція, Дім Ханенків, він же – майбутній музей.

Свій особняк вони називали «Музеєм» з великої літери…

У 1881 році Богдан та Варвара Ханенки переїжджають до Києва, який на той час стає одним із культурних центрів України. Саме тут розквітнув підприємницький талант Богдана Ханенка. І саме тут розпочинається активний період їхньої меценатської діяльності. Ханенки не шкодували коштів на придбання творів мистецтва, прагнучи зберегти та примножити культурну спадщину свого народу. Їхня колекція поповнювалася шедеврами західноєвропейського, візантійського, давньоруського, східного та українського мистецтва.

Візитною карткою подружжя Ханенків став їхній київський особняк. Цей вишуканий палац у стилі італійського ренесансу був не лише сімейним гніздечком, але й справжнім храмом мистецтва. У просторих залах розмістилася безцінна колекція, зібрана з великою любов’ю. Колекція Ханенків сягала близько 1200 творів мистецтва, що вражала своїм розмаїттям та охопленням різних культурних епох.

Сучасники та родичі захоплювалися зібранням подружжя Ханенків, називаючи їхній палац на вулиці Терещенківській справжнім «Київським Ермітажем». Самі ж Ханенки з великою любов’ю ставилися до своєї колекції, офіційно називаючи її «Музеєм» з великої літери. Особливою окрасою цього музею вважався «Портрет інфанти Маргарити» пензля Дієго Веласкеса, придбаний Ханенками в Берліні у лютому 1912 року.

Подружжя Ханенків мріяло про те, щоб їхня колекція стала доступною для широкого загалу. Вони планували перетворити свій особняк на громадський музей, де кожен охочий міг би долучитися до світу прекрасного.

На жаль, доля підготувала подружжю нелегкі випробування. Перша світова війна та революційні події поставили під загрозу цілісність їхньої колекції. Частину творів мистецтва довелося перевезти до Петрограда для збереження.

26 травня 1917 року життя Богдана Ханенка обірвалося в Києві. Його останнім прихистком став цвинтар Видубицького монастиря. За місяць до трагічної події він здійснив щедрий вчинок, заповівши всі свої статки теж своєму дітищу – Художньо-промисловому музею. А власний музей (Національний музей мистецтв) Ханенко подарував Києву, зробивши його безцінним скарбом для всіх жителів міста.

Після смерті Богдана Ханенка Варвара самовіддано боролася за повернення колекції до Києва. Її наполегливість та дипломатичний хист дали змогу повернути більшість експонатів.
15 грудня 1918 року, на другий день після вступу до Києва військ Директорії, меценатка зробила щедрий крок, подарувавши щойно заснованій Українській академії наук свій палац, безцінну колекцію творів мистецтва та бібліотеку. Цим вона не лише збагатила Академію, але й висловила щире бажання, аби при музеї було створено Інститут історії мистецтв, а також заповіла, щоб музей носив ім’я Ханенків, увіковічнивши пам’ять про їхній неоціненний внесок у культурну скарбницю України.

Коли ж за два місяці більшовики знову захопили Київ, вони безжально конфіскували музей Ханенків. На чолі його було поставлено політичного комісара, який, немовби насміхаючись над щедрістю Варвари Ханенко, виділив їй для проживання спочатку одну, а потім ще дві кімнати на антресолях.

…Варвара Ханенко пішла з життя 7 травня 1922 року. Її останнім прихистком, як і її чоловіка, став цвинтар Видубицького монастиря. А вже за півтора року більшовицьке керівництво примусило Академію наук вилучити з назви музею прізвища його засновників, власників і дарувальників. Проте її мрія про доступний для всіх музей мистецтва продовжувала жити. Протягом ХХ століття колекція зазнавала втрат, але (попри всі негаразди) музей продовжував свою роботу, зберігаючи та популяризуючи мистецьку спадщину подружжя Ханенків. Лише наприкінці ХХ століття він був реставрований, і йому повернули історичну назву – Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Сьогодні він є одним із культурних закладів України, який має найбільше відвідувачів.

Джерело: eksperiment.org, september.ua.

Марина ЛУГОВА.

Волинські