Поділилися своїми творами автори

01 вересня 2025 р. 13:02

01 вересня 2025 р. 13:02

У попередній публікації ми знайомили вас із подарованими книгами. Нині, приєднуються, ще й презентовані самими авторами.  Володимир став місцем знакових літературних події, де часто відбуваються  презентації, після яких з’являються у бібліотеці теж нові книги.

Андрій Криштальський, родом із Горохова, автор книг: «Чорноморець, матінко», «Десять гріхів», «Неситий», які давно привертають увагу читачів. Нещодавно презентував книгу «Гаманець митаря Матвія» . Це твір, у якому поєднано 1947-й та 2014-й роки. Автор майстерно проводить паралель між минулим і сьогоденням, аби показати: боротьба за людську гідність і свободу завжди була нелегкою.

У спогадах діда Івана, адресованих онукові, оживає правда про «російського комуніста» – того, хто ламав людські долі і принижував. Особливо вражають сторінки про жіночі табори, де народжували дітей від начальників, катів, які потім відбирали у матерів немовлят і вивозили у невідомість. Є й епізоди катування  «петлюрівської морди», а в Сибірі – «бандерівської шкури». Вбивали гідність, залишаючи рани на все життя.

«Я не буду розказувати, як був красноармійцем і воював. Війна, хлопчику, кепська штука, це зовсім не те, що розказують в школі. Війна – це великий страх, який не проходить, скільки б ти не молився, якому б ти Богу не молився».

«Напхали нас у вагони для тварин, одна жінка не витримала і крикнула: «Прощавай, Україно! Пам’ятай нас! Не плачте сестри! Не дайте катам посміятися з ваших сліз! Будь ти проклята, московська комуно! Будь ти проклятий, Сталіне! Гітлер здох – і ти здохнеш!» Після цього, пролунали постріли, просто у вагон».

«Коли нас по коліна в багнюці гнали з того Тайшета і через кожних п’ять кілометрів траплялися табори, із-за колючих дротів дивилися на нас голодні очі живих мерців, я нарешті все зрозумів: « Я потрібен був Сталіну, щоб захистити його від Гітлера, проповзти на животі Польщу й Німеччину і завоювати для нього «країни соціалістичного режиму». Щоб вижити, а потім будувати йому «велику і могутню Росію». Прорубувати тайгу, класти в болота залізничні колії, будувати електростанції, заводи та фабрики, укладати мости. І видобувати в шахтах вугілля, нікель… Я виявився дуже цінною людиною для Сталіна, тому мене везли на край світу. Без мене не було б ані «великої перемоги», ні «великого соціалістичного будівництва» та «завоювання сибірських просторів».

Але й це ще не все. Я робив це для Сталіна і його кодла безплатно, мене не потрібно було одягати, годувати. Ну хіба що дати 200 грамів черствого хліба та миску смердючих помиїв. Навіть барак і нари за колючим дротом я повинен збудувати сам. Я був для Сталіна «витратним матеріалом». А оскільки вагони з України все прибували й прибували, цінність того матеріалу поступово зменшувалася. Тому мене можна було розстріляти. Просто так, ні за що».

«…Але одне тебе прошу: живи гідно, не дай себе принизити, розтоптати, зневажати. Не дивися в чужий город, а слухайся власної совісті і живи своєю правдою. Твій дід Іван».

Автор одночасно описує пригоди молодих одеситів Марти і Макара. Вони стали заручниками переслідувань спецслужб, але зуміли вистояти, покохати і зберегти свою любов. Доля героїв приводить читача і до подій новітньої війни – АТО. Так поєднується минуле і сучасне, аби показати: боротьба за свободу і гідність триває.

Книга змушує замислитися над тим, що правда минулого має звучати сьогодні.

“Найважливіше – наприкінці” Галини Вдовиченко увійшла до довгого списку «Книги року». Журналістка, письменниця багатьох книг-мелодрам, які полюбилися нашим читачам, розповіла в романі власну сімейну історію.

Образа – така річ, яку не можна пускати у своє життя. Вона знищує людину і показує слабкість. Авторка зізнається, що «у багатьох моментах слабка, але образити мене важко. Бо якщо людина скаже щось погане, я можу легко це відсунути від себе, йти далі і не звертати на це увагу. На людину не повинні впливати чужі слова».

Героїня нового роману – Галя, чоловік якої пережив інсульт. Стільки всього позаду, в відповіді ж – попереду. Галя шукає їх, часом обертаючись назад, як у всіх – зі сварками, сумнівами. Хапається за моменти, що  «тут і зараз – не зазираючи у майбутнє, що неможливо передбачити. Тільки б набутися разом».

Чоловік і жінка у стані війни, перемир’я і розчарування. Тридцять п’ять років разом, дорослі діти, складний період життя. Той час, коли нарешті варто зрозуміти, що ж насправді єднало й роз’єднувало цих двох.

Роман проголошує прості, але важливі речі: вміння прощати і співпереживати, не розмінюватися на дрібниці та цінувати кожну мить життя. «У момент, коли ти втрачаєш людину, всі сварки та непорозуміння між вами враз стають неважливими».

Головна місія книги – донести те, що сум, трагедія теж мають у собі світло і є «живою водою». Вони збуджують бажання жити. Треба все передумати і йти далі.

– Піднімайся негайно!  – Увірвався терпець. Уже й не треба вдавати зі себе злу виховательку. Така і є цієї хвилини, розлючена й недобра, після стількох закликів підвестися з ліжка.

– Вставай же, ледарю! Майже десята, а він все лежить-вилежується. Оце якби не я, то так би й валявся колодою. Підйом, кажу! Бігом у ванну, раз-два! –  Галя посуває ходунки до ліжка, металева ніжка бамкає до батареї парового опалення. Дзвінко починається новий день…»

«…Дивне – предивне літо. Неймовірне літо. Як почалося дивно, так і триває. З рефренами і повторами, наче пісня. Тримайтеся, кажуть знайомі і друзі. Триматися – означає щоразу відшукувати, на що спертися».

«Як так? Людини не має, а вишні так само в квіту. І ось уже літо добігає кінця, проминають його останні дні, позначені минулорічними подіями… Усе проживається ще раз, тільки тепер у думках, у спогадах».

Особисто від себе Галина Вдовиченко порадила читачам задавати питання самим собі, пізнавати себе. Просто, але саме так можна відкрити багато таємниць і отримати відповіді на питання, які давно не дають спокою. «Книга – привід поговорити про важливі речі. Найважливіше – наприкінці. Жити далі, і тоді життя розкриється іншими сторінками».

Наталія Гаєвська «Нова Я. Шлях до себе» – професійна психологиня дає 39 завдань, по-одному на кожний день, для оновлення психічних та фізичних сил після тривалого застою.

День 1. Час для себе. «Лише уявіть собі: в хаті безлад, діти чим хочуть, тим і займаються, кішка перелякано визирає з-під ліжка, а жінка доведена мало не до божевілля таким станом речей… Тепер щодня молода мама на деякий час зачинялась у своїй кімнаті й ніхто не знав, що ж вона там робить».  Діти не витримали і одного разу заглянули в кімнату, де на своє здивування побачили, що «та просто п’є чай». На запитання: «Що ти тут робиш?» вони почули дивну відповідь: «Створюю для вас щасливу маму…»

У програму включені прості, зрозумілі й водночас ефективні вправи та техніки. Вони покликані підштовхнути читача до нового погляду на, здавалося б, звичні речі. Усі завдання поділені на три блоки, приблизно однакові за тривалістю. Провести генеральне прибирання, віднайти власні ресурси, відродитись – ось покрокова інструкція до оновленого свого життя. Плюс цікаві, часом повчальні, мотиваційні, а часом просто кумедні життєві історії. Авторка звертається насамперед до жінок, але її поради настільки універсальні, що можуть стати у пригоді й чоловікам.

Не кожному поталанить «добігти» до «фінішу», але спробувати оновити себе – варто.

Наші книжкові полиці стають дедалі багатшими завдяки подарункам читачів і авторам, які діляться своїми творами. Щодня помітно, як у людях прокидається бажання читати, як вони входять у смак самостійного читання, чекають поради, що ще можна прочитати. Це потужний стимул для роботи.

Ось як варто жити – «вчитися все життя, працювати над вдосконаленням своїх вмінь, шукати нові таланти в собі, пізнавати світ, скільки б тобі не було років. І змінюватись на краще і вірити в глобальні зміни, вони неодмінно відбудуться, якщо змінюємось ми».

Далі буде… Неодмінно повернемось до книжкових новинок на шпальтах газети.

Тетяна ГІЛЕВИЧ, бібліотекарка   бібліотеки-філії №2

Волинські