На момент загибелі Героя його дружина була при надії: Герою з Волині назавжди 28 років

09 вересня 2025 р. 14:10

09 вересня 2025 р. 14:10

27-річний бойовий медик з Волині Валентин Карпік з села Раків Ліс загинув 20 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Його дружина Ірина була якраз на 27 тижні вагітності...

Хлопчина з села Раків-Ліс, який народився 14 лютого 1998 року був довгоочікуваним сином у сім’ї. Він мав три старші сестрички – Ірину, Юлію та Наталію . Тато був дуже щасливим, коли народився  син, адже він став продовжувачем роду Карпіків. Дитинство Валіка проходило в любові, турботі. Спогади про Героя опублікували на сайті Камінь-Каширської громади.

Навчався у школі в рідному селі, був спокійним та добрим учнем. «З ним ніколи не було проблем» - розповіла мама, Оксана Миколаївна. Сестрички піклувалися про молодшого братика. Допомагали в навчанні, навіть, інколи виконували за нього уроки. Після завершення 9-ти класів пішов навчатися у ВПУ м. Камінь-Каширський  на спеціальність маляра-штукатура. Допомагав батькам по господарству, був добрим та ніколи не цурався  роботи. Для тата, Петра Федоровича, був опорою та міцним плечем.

Після навчання, як і уся молодь на той час подався на заробітки, щоб мати свої кишенькові  кошти, хоча завжди мріяв навчатися на вчителя фізичної культури.

З початком АТО було в планах піти захищати неньку Україну, зібрав усі необхідні документи, пройшов медогляд, але прохання рідних та батьків відмовили молодого юнака. Зійшлись на тому, що як принесуть повістку служити строкову,  не вагаючись  обов’язково піде до армії.

Батьки Валіка працювали у газовій службі, мама – Оксана Миколаївна – контролером, тато – Петро Федорович – возив балони,  то і  Валентин пішов працювати в газову структуру від обласної філії ТоВ «Газорозподільчі мережі України». Працював недовго, прийшла повістка, його чекала  строкова служба у військах охорони генерального штабу. Зв’язок з родино  підтримував по мобільному телефону. Часто рідні  приїжджали до нього в Київ, де з радістю проводили час разом.

Повернувшись додому, змужнілий, стрункий, широкоплечий Валентин,  через певний час розпочав працювати в місцевій оптовій базі. Розвозячи товар то магазинах, познайомився з стрункою дівчиною Іриною. Щастю  не було меж, всі  жили та раділи життю, але війна внесла свої корективи.

З початком повномасштабного вторгнення Валік намагався поїхати до своїх побратимів, з якими служив «строчку», але наступ на Київ та обстріли не дали цьому здійснитись, тому 26 лютого 2022 року хлопчина віршує іти служити в 100 бригаду ТрО разом із односельчанами та друзями, адже він казав: «Хто, як не я?!».

Розпочались розлуки з рідними та коханою Іриною. Як могли, так і підтримували рідні свого Валічка. З простого солдата він став бойовим медиком. Його направляли на різні очні та онлайн навчання.

Протягом року 100 бригада розташовувалась на кордоні з Білорусією та стояла на захисті нашої Волині. Згодом молодий солдат  повідомив батькам, що має намір одружитися, хоч рідні і казали щоб почекав, війна все таки, але марно,  тому 21 січня 2023 року Валік та Ірина взяли шлюб.

Не встигли натішитись молоді подружнім життям, адже вже в кінці березня уся 100 бригада вирушила на схід. Розлука, чекання та молитви залишились для рідних. Продовжилось і навчання та практика у бойового медика, але на жаль вже на полі бою. На здивування професійних медиків Валентин швидко опанував медичну справу  та знав, що і за чим робити, хоч і ситуації були надскладні. Під час курсів з тактичної бойової допомоги пораненим, хлопець від Міноборони США отримав сертифікат міжнародного зразка.

Під час одного з виїздів, молодий медик витягуючи пораненого побратима, отримав контузію. Найважчими виявились події під с.Очеретине Донецької області, де 100 бригада зазнала значних втрат. Після чого їх відвели на ротацію у Львів, де Валентин отримав опіки біопаливом верхньої частини тіла. Після тривалої реабілітації бойовий медик адаптувався до «цивільного» життя. Проводив час з родиною та коханою дружиною Іриною. Сімейне життя та час разом дало свої плоди – молоде подружжя чекає на первістка, але невблаганна війна знов  кличе  Валічка: після завершення  реабілітації він знову на позиціях на сході України. Повернувся назад до своїх хлопців на Покровський напрямок для несення служби. Знову розлука, недоспані ночі, переживання та молитви. Часті телефонні дзвінки вселяли  рідним надію, що все буде добре.

Як кажуть в народі: «Від долі не втечеш». Під час одного з виїздів у населеному пункті Плещіївка, 20 лютого 2025 року бойового медика разом із командиром наздогнав ворожий дрон ворогів. Валентин загинув на місці, а його командир отримав важкі опіки та осколкові поранення.

27 лютого 2025 року Валентин мав приїхати у відпустку та стати хрещеним татом для новонародженого хлопчика побратима, але доля невблаганна. Молодого бойового медика зустрічало усе село, але вже на колінах… Плакали усі – односельчани, друзі, знайомі та побратими, які приїхали провести в останню дорогу Валічка, так його всі називали, як наймолодшого.

Осиротіла сім’я, втратила єдиного сина, спадкоємця та продовжувача роду, осиротіла кохана дружина, яка ще не відчула смак кохання та подружнього життя, осиротіли і сестрички, які були опорою та підтримкою для брата, з яким мали тісний братерсько-сестринський зв’язок. Наступного дня поховали Героя на новому кладовищі села Раків-Ліс. Валічок був відважним та хоробрим воїном, вірним своїм побратимам. Будував плани на майбутнє, з нетерпінням чекав майбутню дитину. Був усміхненою і щирою людиною, не давав ніколи сумувати або падати духом.

Вічна пам’ять Герою, який віддав найцінніше – своє життя та низький уклін батькам, які виховали справжнього патріота, який любив Україну!

Нагороди: Подяка за зразкове виконання бойових завдань. Нагороджений медаллю «ЗА ВІРНУ СЛУЖБУ» ІІІ ступеня. (2023 р.)

(зі спогадів сестри Ірини)

• Довгий час його ім’я значилося в списках зниклих безвісти : після 9 місяців невідомості на Волині поховали загиблого Героя
• «Він поспішав жити і мріяв тренувати дітей»: спогади про 23-річного Героя Вадима Дудка з Волині
• Через майже 2 роки очікувань і надій тіло полеглого в бою захисника доставили на рідну Волинь

Волинські