Шестикласника луцької школи забрали в армію: історія, яку мало хто знає

10 вересня 2025 р. 17:17

10 вересня 2025 р. 17:17

У 1944-1954 роках луцька школа №1 була українською чоловічою середньою школою. А школа №9 1944-1947 років була чеською неповною середньою мішаною школою, у 1947 -1948 роках у Луцьку не було школи з таким номером, а у 1952 році шестикласника 9-ої школи забрали в… армію. У приміщенні школи мешкали начальник луцького міського відділу народної освіти та сторож (!) вендиспансеру з сім'ями. У цей же час директор, завуч та вчителі школи жили на приватних квартирах.

ЛУЦЬКІ ШКОЛИ 1940-Х РОКІВ

Перший повоєнний навчальний рік у Луцьку розпочався за два місяці по звільненню міста від німецьких окупантів, 17 квітня 1944 року.

Протягом окупації у місті працювало 6 шкіл. Усі з українською мовою викладання.

До війни у місті було 19 шкіл ( 5 середніх та 14 неповних середніх шкіл).

Серед довоєнних луцьких шкіл було й п'ять єврейських (одна середня та 4 неповно-середні). Відомо,що нацистські загарбники знищили практично усіх луцьких євреїв. Коли Луцьк звільнила Радянська армія, залишилося лише 5 дітей-євреїв шкільного віку.

За рішенням Ради Народних Комісарів № 27 від 26 жовтня 1940 року у СРСР було введено обов'язкову платню за навчання для усіх учнів вищих навчальних закладів, 8, 9 та 10 класів середніх шкіл, а також технікумів, педагогічних училищ, сільськогосподарських та інших спеціальних середніх закладів. У Луцьку ця плата становила 150 карбованців у рік. Ця постанова діяла до її відміни у 1956 році за рішенням Ради Міністрів СРСР.

Середня місячна зарплата у Радянському Союзі 1945 року складала 442 карбованці, а в 1955-му – 711 карбованців.

Середня місячна зарплата радянських працівників освіти 1945 року була 337 карбованців (нижче середньої зарплати у СРСР), а 1955 року – 742 карбованці (вище середньої). Можливо, виходячи з цього, рівень повоєнного життя працівників освіти поступово підвищувався.

***

Зі звіту міського відділу народної освіти Луцькому міському комітету КП (б) України відомо, що « 17 квітня розпочали працю 3 середні і 6 неповних середніх шкіл, у яких навчалося 2436 дітей і працювало 114 вчителі».

Луцькі школи поділялися тоді на чотири типи за мовою викладання. Більше всього було шкіл з польською мовою. Їх було п'ять з дев'яти. Це середня школа №3, неповні середні школи № 4, 5, 6,7. Дві школи були українські: середня №1 та неповна середня №2. Середня школа №8 була російською, а неповна середня №9 – чеською. Для порівняння, перед війною було шість польських ( середня №4 , неповні середні № 6,7,11,12,14), три українські (середня №2 , неповні середні № 8,9), дві російські середні №1,3, а також чеська неповна середня школа N18. Як бачимо нумерація шкіл довоєнного та повоєнного часу у багатьох випадках не співпадала.

Українська середня школа №1 протягом 1944-1946 років знаходилася в іншій будівлі - за адресою вулиця Крупської, 6 ( тепер – Кафедральна). Цей навчальний заклад був правонаступником довоєнної української середньої школи №2. За сучасною адресою по вулиці Богдана Хмельницького, 4 Луцька спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №1 працює з 1946-1947 навчального року.

А теперішня Луцька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2, створена у березні 1944 року, розпочала працю за адресою вулиця Панська,15 ( нині Шкільна). Тоді вона була ще неповною середньою, як зазначено вище. Першим директором школи 14 березня 1944 року призначили Миколу Івановича Тарасенка. З 1956 року навчальний заклад знаходився за адресою : вулиця Малинова, 2, згодом за сучасною адресою по вулиці Львівській, 28. Цікавим є той факт, що на сьогоднішній день 25 із 72 пе­дагогів школи самі тут навчалися.

Зазначу, що єдиною російською школою 1944 – 1945 років у Луцьку була середня школа №8, що знаходилася на вулиці Сталіна, 14 ( сучасна Лесі Українки). З початку 1960-х років луцька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 8 знаходиться у будівлі за адресою: вулиця Лесі Українки, 20.

1944-1945 навчального року шкіл у Луцьку стало на одну менше – 8. Серед навчальних закладів відсутня школа за №4. Цей номер був у однієї з неповних польських шкіл. Відомо, що 1 вересня 1944 року у луцьких школах навчання розпочало 2835 учнів.

Польські школи у Луцьку працювали до від'їзду польського населення до Польщі влітку 1945 року відповідно до угоди від 9 вересня 1944 року між урядом Української РСР і Польським Комітетом Національного Визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян із території УРСР та угоди від 6 липня 1945 року між урядом СРСР і Тимчасовим польським урядом про вихід із радянського громадянства і переселення у Польщу колишніх польських громадян польської й єврейської національності.

Відтак, 1945-1946 навчального року у Луцьку працювала найменша кількість шкіл за весь післявоєнний період. Шкіл у місті тоді було лише сім: п'ять українських (з них – 2 середні та 3 неповні середні), одна середня російська школа та одна неповна середня чеська школа. Відомо, що тоді у школах навчалося 1919 учнів ( для порівняння, попереднього року – 2835).

Характерною рисою післявоєнної шкільної освіти було роздільне навчання хлопців та дівчат, введене постановою Ради Народних Комісарів СРСР №789 від 31 травня 1943 року « ПРО ВВЕДЕННЯ РОЗДІЛЬНОГО НАВЧАННЯ ХЛОПЦІВ ТА ДІВЧАТ У 1943/44 РОЦІ У НЕПОВНИХ СЕРЕДНІХ ТА СЕРЕДНІХ ШКОЛАХ ОБЛАСНИХ, КРАЙОВИХ МІСТ, СТОЛИЧНИХ ЦЕНТРІВ СОЮЗНИХ ТА АВТОНОМНИХ РЕСПУБЛІК ТА КРУПНИХ ПРОМИСЛОВИХ МІСТ».

Так, у обласному центрі Луцьку з 1945-1946 навчального року у більшості шкіл ввели роздільне навчання. Тоді було дві чоловічі ( українська середня №1 та неповна №2) та три жіночі (українська середня №3, російська середня №8 та українська неповна середня № 6). Неповні середні українська № 7 та чеська №9 залишилися мішаними, тобто хлопці і надалі вчилися разом з дівчатами.

Саме тоді, 1945 року, у Луцьку з'явилася українська середня жіноча школа № 3, яку утворили на базі довоєнної семирічної школи (приміщення сучасного інституту мистецтв на Ковельській, 15), яка містилася в приміщенні польської гімназії. Для неї було передано напівзруйноване приміщення колишньої єврейської школи №11, яка орендувала для навчання приватне приміщення, платником якого був Стефан Довдір. Раніше адреса цієї школи була: Радянська, 24 ( нині Лесі Українки). З 1985 року школа знаходиться за адресою: вулиця Даргомижського, 5. З минулого року носить назву «Комунальний заклад загальної середньої освіти «Луцький ліцей №3»

Тоді ж було утворено й українську мішану неповну середню школу №7, що знаходилася за адресою: вулиця Дубенська, 64. 1961 року ця школа стала середньою. Її правонаступницею з 2011 року є «Луцький навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа I-II ступенів № 7 – природничий ліцей Луцької міської ради». Адреса: Дубнівська,14.

Стан тодішньої освітньої мережі Луцька викликає запитання , на мій погляд. Російська чоловіча школа відсутня, хоча є російська жіноча. Одже, тим хлопцям, що бажали вчитися російською мовою, треба було їхати до іншого міста? Або вчитися українською чи чеською? Досить незрозуміло…

Отже, шкіл залишилося сім. Після від'їзду поляків з Луцька шкіл з номерами 4 та 5 немає, проте залишилися школи з номерами 8 та 9.

Проте зміни у освітній галузі не забарилися. 1946-1947 навчального року кількість навчальних закладів збільшилася. У Луцьку тоді стало десять шкіл. Ось інформація про них. З постанови луцького міськвиконкому від 27 червня 1946 року «Про затвердження шкільної мережі на 1946-1947 навчальний рік у місті Луцьку».

Середні школи – 3

Неповні середні школи - 5

Початкові школи -2

Як бачимо, з'явилися ще дві російські неповні середні школи, одна з яких – чоловіча (№5).

До війни №4 була польська середня школа, що була розташована у корпусі.

Східноєвропейського національного університету разом з тодішньою українською середньою школою №2 (сучасна адреса: вулиця Винниченка, 30). Згодом мовою викладання цієї школи стане українська. Поміняється й адреса. На сьогодні луцька гімназія №4 імені Модеста Левицького знаходиться на проспекті Волі, 25.

А новоствореній школі №5 надали приміщення колишньої мішаної неповної середньої чеської школи, що знаходилася за адресою : вулиця Червоної Армії, 23 ( нині це вулиця Винниченка). Про це нижче. Як відомо, за номером 5 до війни була єврейська середня школа, яка займала частину корпусу Луцького педагогічного коледжу, що на проспекті Волі, 36. А до від'їзду поляків з Луцька 1945 року 5-ою школою була неповна середня польська школа.

Пізніше п'ята школа знаходилася за адресою: вулиця 17 Вересня ( з 1957 року – вулиця Леніна),115 з філіалом по вулиці Суворова, а з 1959 року – по вулиці Артема,16 ( тепер – проспект Перемоги).

Отже, тоді у Луцьку з'явилися ще дві нові російські школи за номерами 4 та 5.

Чеську ж школу переформували з неповної середньої у початкову, в якій передбачалося чотирикласне навчання.

Більш детально про чеську школу, що працювала тоді у Луцьку.

Вона знаходилася на сучасній вулиці Винниченка,31, поблизу обласної прокуратури.Тепер тут Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти, а також діє чеське товариство «Матіце. Волинська».

Освіту серед чеського населення Західної України (у тому числі й Луцька), у першій половині минулого століття поширювало товариство «Чеська шкільна матиця». Школам надавали значну допомогу Об’єднання чехословаків за кордоном, що діяло в Празі, уряд Чехословаччини, представники інтелігенції та громадські організації. У Луцьку діяли курси чеської мови.

У Луцьку чеська школа з'явилася 1929 року. З 1934 року вона давала повну семирічну освіту. В цей час там навчалося 132 учні. До 1934 року школа знаходилася в орендованих приміщеннях . На будівництво школи товариство виділило 10 тисяч злотих, міністерство освіти в Празі надіслало 10 тисяч чеських крон.

Розвитку чеського шкільництва в Луцьку надавали підтримку представники чеської громади міста. Відомий бровар Вацлав Земан 1934 року подарував школі ділянку вартістю 6 тисяч злотих.

У приміщенні новозбудованої школи розміщувалася також бібліотека й осередок «Чеської шкільної матиці» .

У післявоєнний час чеська школа у Луцьку мала номер 9. 1946 -1947 навчальний рік став останнім навчальним роком цієї школи.

10 липня 1946 року між СРСР та Чехословаччиною було підписано угоду про право оптації право оптації та переселення відповідно громадян чеської і словацької національності, які мешкають в СРСР на території колишньої Волинської губернії, і чехословацьких громадян української, російської і білоруської національності, які мешкають на території Чехословаччини Радянський режим у багатьох чехів не викликав симпатій. Відтак більшість їх скористалися можливістю повернутися у (тоді ще демократичну) Чехословаччину.

На початку лютого 1947 року ешелони з волинськими чехами рушили до Чехословаччини, де Їх було розселено, насамперед, у залишених судетськими німцями землях Чехії та Моравії. Загалом з Волині виїхало близько 40 тисяч чехів. Фактично, від'їзд луцьких чехів відбувся у середині навчального року.

У Луцьку з'явилася ще одна початкова українська мішана школа, яку створили при Луцькому педучилищі. Тоді училище знаходилося вже за теперішньою адресою: Волі, 36.Відомо, що вже наступного навчального року у цій школі навчалося 142 учні, а розміщена вона була за адресою вулиця Червоної Армії, 60 ( тепер – корпус СНУ, вулиця Винниченка,30).

У 1947-1948 навчальному році кількість шкіл не змінилася, проте відповідно до постанови N 312 Луцького міськвиконкому від 7 червня 1947 року « Про затвердження плану шкільної мережі на 1947 – 1948 навчальний рік по місту Луцьку» було затверджено реорганізацію семирічної російської чоловічої школи N 5 у середню з одним 8 класом на 46 учнів, 25 комплектів 1 – 8 класів з охопленням 950 учнів.

Наступного, 1948-1949 навчального року неповна середня школа N2 була реорганізована у середню. Порівняно з минулими роками значно зросла кількість учнів. Ось інформація щодо середніх шкіл. Їх вже п'ять. Перша українська чоловіча – 708 ( у 1946 – 1947 навчальному році – 425), друга українська чоловіча – 578 (395), третя українська жіноча – 907 (598), п'ята російська чоловіча – 723(374), восьма російська жіноча – 649 (476).

З ІСТОРІЇ ЛУЦЬКОЇ ШКОЛИ №9

Школу №9 як неповну середню з російською мовою навчання було створено відповідно до рішення луцького міськвиконкому №736 від 17 вересня 1948 року. Передбачалося її створити по вулиці Плоцькій ( тепер Гаврилюка), де на той час була російська жіноча семирічна школа №4, яку відповідно планували розмістити по вулиці Крупської (Кафедральна). Одночасно розвантаживши найбільшу за кількістю учнів російську жіночу середню школу №8. Проте, сталося по-іншому. Школу №9 розмістили на вулиці Крупської. Відомо, що тоді розпочали навчання 235 учнів. Вірогідно, учні були з російських шкіл 4,5 та 8. Директором було призначено В.З.Шинкарука. Відомо, що він був безпартійний, закінчив учительський інститут, мав загальний стаж роботи – 8 років.

Номер 9 за радянських часів, окрім неповної середньої чеської школи 1944 – 1947 років, ще один навчальний заклад. У 1939 – 1941 роках дев'ятою неповною середньою школою була школа, що знаходилася за адресою вулиця Шевченка, 12. Директором навчального закладу був Василь Омелянович Титенко, історик за освітою. Вірогідно, на базі цієї школи було створено 1944 року українську неповну середню школу №6. Після того, як середня школа №2 розмістилася у новому приміщенні на вулиці Малиновій, 2, шоста школа через деякий час зайняла її колишню будівлю по вулиці Шкільній.

1950 -1951 навчального року дев'ята школа була реорганізована у неповну середню школу з українською мовою навчання. До неї увійшли 8 класів середньої школи №1 та 1 клас середньої школи №2. Залишили у школі один сьомий клас.

Серед шкіл тієї пори ще згадується ще залізнична школа №38, якої немає у загальному переліку шкіл з нумерацією по місту Луцьку. Вірогідно, ця школа підпорядковувалася Управлінню шкіл Ковельської залізниці.

Цікаво, що у документах 1950-х років періодично згадують школу №10. У 1950-1951 навчальному році – це семирічна українська чоловіча школа. У зв'язку з тим, що у районі Красного зовсім не було шкіл з російською мовою навчання, планувалося відкрити 30 вересня 1956 року російську середню школу за адресою: вулиця Шкільна,15. Після того, як цю будівлю залишила українська середня школа №2. Адреса зовсім у іншому районі, ніж теперішня середня школа 10. Не виключаю, що це був лише проект, від задуму створити ще одну середню російську школу відмовилися.

Повернемося, до історії дев'ятої школи.Цікавим документом тієї пори є річний звіт про роботу луцької школи N9 за 1951 – 1952 навчальний рік.

Звіт починається у традиціях культу особи тодішнього керманича Йосипа Сталіна. Наприклад, у звіті багато уваги приділено розповіді про досягнення у Радянському Союзі. «У СРСР лише тільки у 1951 році посіяно лісів на площі 745 мільйонів гектарів».

А це про ситуацію у світі 1952 року з плавним переходом до освітньої політики СРСР:

«У той час коли табір соціалізму міцніє та розвивається, англо-американський імперіалісти ( так у тексті – С.Є.) та їх сателіти ведуть шалену підготовку до нової світової війни, розв'язуючи її на полях Кореї, накладаючи на плечі трудящих великий тягар воєнних видатків.

У капіталістичних країнах весь час зростає безробіття та зубоження ( так у тексті - С.Є.) трудящих. Лише у США безробітних та напівбезробітних нараховується 16 мільйонів чоловік. У цьому році у нашій країні завершується перехід до загального семирічного навчання, поширюється середня освіта».

Адже тоді за середню освіту треба було платити. Не забуваймо, тодішня школа №9 – це семирічка.

А тут, звичайно, про Леніна та Сталіна. Про Леніна – ніби він живий. Орфографія та пунктуація збережені.

«В.І.Ленін, І.В.Сталін вважають за основну мету школи – виховати молоде покоління здатне завершити побудову комунізму у нашій країні, підготовити до життя і праці на благо Соціалістичній Вітчизні».

Не забули й про дифірамби особисто Сталіну.

«Геніальне вчення І.В. Сталіна про мову вооружило вчительство передовою науковою теорією. Велика робота по перестройці викладання мов на основі сталінського вчення, яка проведена в останні два роки, дала великі наслідки».

Зазначено, що у школі було тоді 11 класів, у яких навчалося 316 учнів. При школі діяли гуртки: хоровий, літературний російської та української мов, фізкультурний, краєзнавчий, юних мічурінців.

Є згадка, що на повторний рік залишено 22 учні.

Досить незвично для сучасної школи звучить наступне.

«В значній мірі вплинуло на успішність по школі нерівномірність вікових особливостей учнів. З 313 учнів в школі нараховувалось 52 переростки, які негативно впливали на менших віком учнів. Наприклад, в VI класах було 2 учні допризовного віку: один з них Капись С., учень VI-В класу на початку екзаменів був призваний в Радянську Армію».

Сім кімнат приміщення школи тоді були надані для проживання. Причому, жили не тільки працівники школи, але й люди, не пов'язані зі школою. «Одночасно в школі проживають 2 сім'ї, що зовсім не зв'язані зі школою: Садовий І., сторож вендиспансера, мешкає з сім'єю з 3 осіб, займає 2 кімнати, Щербань І. працює в обласному відділі культосвітніх установ при обкомі партії, сім'я складається з 2 осіб, займає 2 кімнати».

Також, у звіті вказано, що нещодавно виїхав М.Г.Коцеруба ( посаду у звіті не вказано, хоча відомо,що це- тодішній завідувач районного відділу народної освіти), який займав 4 кімнати.

Між тим директор школи І.Ф.Майдан та вчителі школи Проценко, Левицький, Дорошенко, Калайда житла не мали й мешкали на приватних квартирах. У звіті так й сказано: міському відділу народної освіти слід звернути увагу щодо забезпечення житлом педагогів школи.

Також, серед інших проблем вказано на відсутність у школі роздягальні, кабінетів, бібліотеки. Навчальні прилад и та хімікати фізичного та хімічного кабінетів від тісноти та сирості пришли в непридатність.

Разом з тим зазначено, що школою придбано 115 парт, що дозволяє проводити заняття в одну зміну в 6 класних кімнатах, на кожній партії може сидіти 2 учні.

Серед завдань на 1952-1953 навчальний рік – організація у школі роздягальні, кімнати для буфету і бібліотеки.

Велику увагу у звіті приділено педагогічним кадрам. Відомо, що у школі тоді було 19 вчителів, у тому числі піонервожата та бібліотекарка. За освітою: закінчили учительський інститут – 10, педучилище – 5, вчителі, що заочно навчаються в учительському інституті – 4. Комуністів – 1 ( вірогідно, директор), комсомольці – 5. Стаж роботи: 1 рік – 3, до 5 років – 4, до 20 років – 6, до 25 років -1.

В звіті зазначено, що фізкультурна робота в IV чверті зовсім не викладалaся,а вчителі Рябушко Т.О. та Швець Г.К. у зв'язку з незабезпеченням занять були звільнені.

Відомо, що директор школи Майдан І.Ф., вчитель математики у 6-х класах, стаж роботи на посаді 1 рік, стаж роботи вчителя 13 років, вчиться на 3-му курсі Луцького учительського інституту. Додам, що директором школи 9 він працював до січня 1953 року. Але, І.Ф. Майдан згодом знову став директором цієї школи у 1955-1956 навчальному році. Проте, за підсумками року він не проявив себе, й міський відділ народної освіти планував замінити його на посаді.

Завуч школи Калайда А.Д., стаж педагогічної роботи 19 років, стаж роботи завуча – 4 роки, викладає російську мову та літературу у 5-6 класах, закінчила учительський інститут.

Позитивно оцінюють діяльність вчителя історії та географії Д.Ф. Дорошенка, у якого був стаж педагогічної роботи 25 років, вчительки фізики та математики Є.В. Передчук, вчительки української мови та літератури Є.Ю.Збранек, вчителя біології та хімії О.А.Левицького, вчительки 2 класу М.М. Ольшевської, вчительки 3 класу В.А.Демчук, вчительки 4 класу К.І.Веприцької, вчительки української мови та літератури Т.І.Бойчук, вчитeльки російської мови та літератури А.М.Гнатюк.

Разом з тим, критично оціненена робота деяких педагогів. Так, вчитель математики А.А.Проценко «в колективі розводив склоки і негативно впливав на згуртованість колективу. З метою згуртованості колективу слід Проценко А.А. забрати з колективу». Вчителька російської мови та літератури О.І.Богаченко «не користується авторитетом, склочна, зі всіма вчителями пересварилaся. Слід перевести в інший колектив». Вчитель географії М.Ф. Семикопний «не користується авторитетом серед учнів. Мова учителя засмічена діалектом, що впливає на розвиток учнів. По характеру – флегматик». Подібна характеристика й на вчительку першого класу В.Д. Ковнацьку. «Мова в неї не літературна з місцевим діалектом, це погано впливає на учнів». Досить негативно оцінено й роботу піонервожатої М.І.Тимощук.

9 лютого 1954 року відповідно до рішення луцького міськвиконкому N 134 « Про затвердження мережі шкіл всеобуча по місту Луцьку на 1954-1955 навчальний рік було прийнято рішення реорганізувати семирічну школу N 9 в середню школу мішану з українською мовою навчання, 11 класів, з них 337 учнів. Всі класокомплекти розмістити в приміщенні школи N 9, вулиця Крупської, 6. Директором школи тоді був В.Касич.

Згодом дев'ята школа стає школою з російською мовою викладання. У той час як російська №4 – з українською.

Після того, як школа №5 розпочала працю у новій будівлі на Артема ( тепер проспект Перемоги) , школа 9 деякий час знаходилася за колишньою адресою цієї школи по вулиці Леніна, 33.

З 1968 року школа N9 працює у новій будівлі за адресою вулиця Потапова, 30. Першим директором школи за новою адресою став Олександр Михайлович Шелевицький, який керував навчальним закладом до 1990 року.

З 1992 року школа знову стала україномовною.

2003 року навчальний заклад було реорганізовано у навчально-виховний комплекс №9. Відкрито чотири ліцейні (10-11) класи математично-економічного та правничо-гуманітарного профілів. НВК неодноразово ставав переможцем міського конкурсу «Школа року», визначався кращим у номінації «Школа успіху».

Того ж, 1954-го року, коли дев'ята школа стала середньою, у радянських школах відмінили роздільне навчання.

ЛУЦЬКІ ШКОЛИ 1950-Х – ПОЧАТКУ 1960-Х РОКІВ

З 1954 -1955 навчального року хлопці та дівчата стали навчатися спільно. Реформу щодо роздільного навчання оцінювали як не дуже успішну: порівняно зі спільним навчанням не було переваг щодо організації педагогічного процесу, але були певні труднощі у виховній роботі. Було прийнято рішення скасувати проведення цієї реформи (за офіційним формулюванням, враховувалися досвід роботи шкіл, побажання батьків та думка вчителів).

Постановою Ради Міністрів СРСР від 1 липня 1954 року було відновлено спільне навчання хлопців та дівчат в усіх школах з 1954 -1955 навчального року.

Зазначу, що після утворення 9-ої школи кількість шкіл у Луцьку залишалася незмінною десять років. Аж до 1959 року.

У кінці 1950-х років до Луцька було приєднано нові райони. Відповідно до рішення луцького міськвиконкому від 12 червня 1959 року N 594 смуга міста Луцька поширилася на деякі населені пункти Волинської області, зокрема села Малий Омеляник, Кічкарівку, Черчиці, Гнідаву, Вишків та Вересневу селищну Раду. Цим же рішенням Теремнівська сільська рада була підпорядкована Луцькій міській раді.

Саме у цей час розпочинається будівництво Привокзального району. На початку 1960-х років з'явилися перші житлові будинки сучасного проспекту Грушевського та вулиці Привокзальної, а також вулиці Гулака-Артемовського.

1959 року середня школа з російською мовою навчання №5, у якій навчалося багато дітей військових , що проходили службу у Луцькому гарнізоні , отримала нову будівлю за адресою вулиця Артема,16 ( тепер проспект Перемоги).

Три роки потому, 29 серпня 1962 року міськвиконком затверджує акт приймання до експлуатації приміщення середньої школи на 920 місць в 164 кварталі (Привокзальний район). Так у грудні 1962 року з'явилася нова середня українська школа N15 за адресою вулиця Ленінградська ( нині – Привокзальна, 5-а), що неподалік п'ятої школи.

У кінці 1950 - на початку 1960-х років на мапі Луцька з'являються ще декілька шкіл

1955 року почалося будівництво Гнідавського цукрового заводу. Разом з будіництвом житла для робітників, дитячим садком, магазином та будинком культури будували й Вересневу школу Луцького району, яку 22 лютого 1959 року було введено в дію. Ця школа стала згодом луцькою школою №16. Директором навчального закладу призначили Євгена Зосимовича Мисливчука.

1963 року Теремнівська школа отримала назву луцької середньої школи №10. На початку грудня 1960 року Кучкарівська восьмирічна школа стала луцькою восьмирічною школою №13. Щоправда, реквізити школи було офіційно змінено з 1 вересня 1961 року. У районі Гуща, де згодом розпочалося будівництво 40-го кварталу, з'явилася школа N 11, на Вишкові – школа №12, а Гнідавська школа стала школою №14.

• Учні, які потруїлися невідомою речовиною в школі на Волині, лежать в лікарні: що з ними (відео)
• Скасування медалей за успіхи в навчанні: що кажуть у школах на Волині (відео)
• Хто «заміновує» Луцьк і навіщо: у поліції розповіли деталі (відео)

Волинські