Дві години цікавого спілкування з Русланом Горовим

27 вересня 2025 р. 15:23

27 вересня 2025 р. 15:23

Три роки повномасштабної російсько-української війни таки виснажили світ, надто ж нас, українців. Та попри щоденні втрати, руйнування, ми стоїмо і вперто чинимо опір російському окупантові. Боляче, що ціною життів кращих – відважних патріотів. Кров’ю пишеться ще одна трагічна сторінка нашої історії.

А для нащадків вкрай необхідно зафіксувати війну з росією, та її страшні наслідки. Саме таку мету і ставлять перед собою творчі особистості – письменники, кінорежисери, композитори. Стара мудрість, як ніколи, нині актуальна: «Коли гримять гармати, музи не мовчать».

За ці воєнні роки з’явився цілий пласт різножанрових художніх творів та документа лістики. Найбільшого ж розквіту досягла воєнна художня література та документальне кіно. Переконана, що книги про біль наших втрат, жертовність тих, хто собою закрив небо, волонтерів і воїнів, з’являтимуться ще і ще. Бо слово – це також фронт. Мине час і ці тексти стануть матеріалом для дослідження історії нашої незламності.

Особисто я за останні роки відкрила для себе цікавих авторів. Серед них – київський письменник та кінорежисер Руслан Горовий, котрий минулої суботи вперше зустрівся з володимирськими поціновувачами красного письменства.  До речі, у автора вже відбулося 150 зустрічей по всій Україні, більшість з них – у бібліотеках. З подяки духовним осередкам та бібліотечним працівникам, які становили більшість з тих, хто прийшов на цю зустріч, і почалося спілкування пана Руслана з володимирцями у затишній аудиторії молодіжного центру.

Мене одразу захопила багата виставка книг цього автора. Тому ще до початку спілкування з читацькою аудиторією мала змогу роздивитися книги, погортати їх, бо, на жаль, не була знайомою із творчістю цього письменника.

Чомусь найбільше припала до вподоби маленька збірочка із промовистою назвою «13 оповідань» або «Те, повз що ми проходимо, не помічаючи». Звернула увагу на назву книги і дизайн обкладинки – красивий осінній клиновий листок на фоні геометричної витинанки, серія «Вітражі «Best». Подумалось, що це щось світле і позитивне, не пов’язане із війною, яку щодня переживаємо. Тому одразу ж придбала для читання «на добро». На завершення спілкування з пан Руслан мені так і підписав книгу «Оксані на добро» зі своїм крутим автографом.

А тепер, власне, про саму творчу зустріч, яка була тривалою і захоплюючою. Дві години сплинули непомітно. Мабуть, не я одна, але й усі присутні звернули увагу на дрес-код Руслана Горового. Кеди у жовто-блакитних кольорах. Точніше, правий – жовтий, лівий – блакитний. Шорти і футболка кольору хакі із логотипом популярної пісні воєнного часу: «Буде тобі враже, так як відьма скаже». Отож, перед аудиторією постала людина, небайдужа до нашої історії і культури. І цю повагу до своєї нації демонструє у всьому, в тому числі у виборі одягу. Далі розпочався відвертий монолог митця, не ординарної людини, кінорежисера, прозаїка, громадського діяча. Це все про Руслана Горового, котрий свій основний фах визначив як кінорежисер. Дотепер він провідний режисер каналу «Магнолія ТБ», а ще автор проєкту «Служба розшуку дітей». «Коли можу писати – пишу, або не пишу», – так визначив Горовий свою творчість.

Зрозуміло, що з початком війни творчі особистості по різному розпоряджалися своїми планами. Хтось мовчав, важко переживав трагічні події, не писалося. Хтось безпосередньо опинився на передньому фронті російсько української війни. Пан Руслан ще у 2014-му рвався на передову, ходив у військкомат, не міг бути осторонь того, що відбувалося з країною. Та йому вчергове відмовляли через здоров’я – одне око зовсім не бачить. Тому вирішив допо
магати армії, людям на деокупованих територіях, волонтерити і, звичайно, як творча людина, слухати розповіді людей, що згодом лягли в основу його майбутніх есеїв.

Досить стисло розповів про свій життєвий шлях. Народився у оспіваному легендами та класиком Квіткою Основ’яненком містечку Конотоп на Сумщині, що на самісінькому кордоні з росією. Та ще у юному віці покинув місто, мріяв повернутися до Києва, звідки походила частина рідні. І врешті у 90-ті йому це вдалося.

Ми пам’ятаємо трагічний для столиці 2022 рік, як стійко і відважно давали відсіч ворогові кияни, як підтримували один одного, ділилися усім, чим могли. «Київ – це реальне місце сили, принаймні для мене, і таких місць сили в Україні щодня більшає. Ми обов’язково переможемо», – «Люди в метро». Збірка есеїв «Жили собі люди». Київ 2023 рік.

До речі, творчий доробок письменника чималий. П’ять збірок оповідань, кілька документальних фільмів, воєнні
твори, збірки есеїв про трагедію деокупованих українських територій з перших днів звільнення від російської окупації.  Це моторошні історії про виживання в нелюдських умовах та нестримну жагу до життя, що все ж продовжується, попри втрати і труднощі.

Ця творча зустріч була цікаво побудована, бо Руслан Горовий читав свої твори, малу прозу і, до речі, досить артистично. Слухачі мали змогу зупинити свій вибір на тій чи іншій книзі. А їх таки чимало привіз до Володимира пан Руслан зі своєю редакторкою Надією Козак. Інакше було б важко зорієнтуватися в цьому книжковому просторі.

Я свідомо придбала дві книги Горового. Уже згадану збірку оповідань про життя, як воно є, це і про нас, наші життєві пріоритети, вічні цінності – кохання та ненависть, необхідність робити вибір. Руслан Горовий пише свої твори вишуканою українською мовою і гарно читає, приємно було слухати. Це попри те, що родина спілкувалася російською. Переважна більшість творів мають своїх реальних героїв.

Інша збірка «Жили собі люди», яка поповнила мою домашню бібліотеку, це книга-присвята всім, кого вбили російські окупанти. Все, що побачив на власні очі, автор вирішив зафіксувати для майбутніх поколінь. Есеї надзвичайно зворушливі, щирі. Війна розділила життя на «до» і «після» та залишає глибокі рани на серці, засвідчуючи, що більшої трагедії годі знати.

А на завершення спілкування Руслан Горовий прочитав світлий оптимістичний дитячий вірш своєї дружини Людмили, до речі, теж письменниці і поетеси. На такій оптимістичній позитивні ноті – з вірою у світло, перемогу,
добро закінчились зустрічі з творчою, яскравою особистістю. Я ж переповнилася вчергове гордістю, повагою до своєї нації і таких обдарованих людей, які допомагають нам жити, працювати і в таких надто важких умовах війни, коли мистецтво особливо на часі.

Оксана ШЕСТАЛЮК

Волинські