Якщо рф введе загальну мобілізацію, є загроза для Волині, – волинський командир

03 жовтня 2025 р. 07:56

03 жовтня 2025 р. 07:56

Хто вони – добровольці зразка 2025 року, у чому феномен та унікальність бригади «Любарт», чому світ – за крок від темних часів і як знайти «своїх» перед бурею, яка насувається.

Про це та інше журналісти сайту новин Луцька та Волині «Конкурент» розпитали у підполковника, заступника командира 20-ї бригади оперативного призначення «Любарт», що входить до першого корпусу НГУ «Азов», Андрія «Хорвата» Дʼяченка .

Після «строчки» казав: «Боже, упаси мати стосунок до армії»

Я служив строкову службу до початку АТО. І це максимально негативний досвід. Я застав українську армію у часи її найбільшої кризи. Це було десь за рік до початку до початку анексії Криму і так званої «русскай вєсни».

Достатньо сказати, що за 9 місяців строкової служби я відстріляв «аж» 6 набоїв . Застав там усі ті анекдотичні історії, коли солдати-строковики займаються тим, що складають сніг в кубики, збирають листя руками до приїзду якогось полковника чи генерал-майора, тобто відвертий маразм. І демобілізувався я з думкою «Боже, упаси хоч коли-небудь в житті мати стосунок до того, що називається армією».

Одним з моїх тодішніх командирів був чувак (офіцером назвати я його не можу), який прямим текстом перед шерегою нас, солдат-строковиків, казав, що ненавидить Україну. Демонстративно російськомовний виходець з Криму, він прямим текстом говорив, що терпіти не може «западенскіх сєлюхов».

Коли через рік почалося АТО, я прийняв рішення, що піду захищати батьківщину, але не в ту армію, яку я тоді побачив, вирішив, що піду краще воювати з добровольцями. З людьми, які не знають, не вміють, хоча тоді ще українська армія теж нічого не вміла, але які були принаймні морально готові.

Саме тому в 2014 році я пішов не в регулярну армію, а у добровольче формування – новостворений і маловідомий тоді ще батальйон «Азов».

Служив я до 2016 року. АТО тоді вже перейшло у таку малоінтенсивну фазу, активних боїв не відбувалося, а я не планував будувати військову кар’єру, тому демобілізувався. Ну, а вдруге в армію я потрапив уже в перші дні повномасштабки.

Тоді була масова параноя по всій країні. Всі шукали якісь мітки, всі виловлювали якихось диверсантів.

На Волині у ті дні було сильне побоювання, що буде наступ з боку лукашенківської білорусі. До речі, ці побоювання небезпідставні. Ряд регулярних російських військ дійсно перекинули і розгорнули біля міст Брест, Кобрин… І вони мали би вступити на територію України, якщо б упала столиця.

Та оскільки Сили оборони України відстояли столицю, ці війська в середині березня почали знімати з тих напрямків і перекидати на столицю. Лукашенко вступити у війну не наважився (і з його боку зробив дуже розумно, так як впевнений, що інакше б його режим впав) і на Волинь окупанти не зайшли.

З перших днів війни по всій країні ветеранами «Азову» в ряді регіонів почали створюватися підрозділи. Сам полк «Азов» тоді воював у Маріуполі, але азовці, які в різний час демобілізувалися і в перший день війни повернулися в «тему», почали створювати свої підрозділи.

Так виник знаменитий харківський підрозділ «Кракен», створений ветеранами «Азову», у Києві «ССО Азов Київ», який зараз всі знають як Третю штурмову, подібні підрозділи створювалися в Дніпрі, в Чернівцях та інших містах.

І ось, на Волині ми, ветерани «Азову», і люди з нашого кола спілкування створили підрозділ, який зараз знають як «Любарт».

Перші 2 місяці ми існували як ДФТГ, ніхто тоді не думав про якісь зарплати, жили хлопці за свої заощадження, купували форму, снарягу, бронежилети теж. Все, що тоді хвилювало, де дістати зброю .

Тоді єдиним легальним способом дістати зброю було – створити добровольче формування. Коли окупантів відбили від Києва, стало зрозуміло, що ніхто на Волинь нападати не буде і ми прийняли рішення інтегровуватись в армію.

Доброволець зразка 2025 року – який він

Я б сказав, що добровольців-2025 можна поділити на дві категорії:

1. В основному молоді хлопці-ідеалісти, дівчата також, багато кому з них на початку повномасштабки було по 16-17 років. Зараз вони стали повнолітніми, приходять до нас. Добре знайомий мені типаж людей, бо в 2014 році я сам був таким.

2. Інша група добровольців це, як правило, більш дорослі хлопці, які розуміють, що їх рано чи пізно все одно мобілізують. І тому, маючи інтелект, замість того, щоб бігати перебіжками від дерева до будинку, шарахаючись кожної тіні, вони приймають психологічно зріле рішення , закривають свої життєво важливі справи і приходять в підрозділ, де в них буде справді якісне навчання і досвідчені компетентні командири.

Чи є у «Любарті» мобілізовані

Ми маємо право приїжджати у деякі ТЦК і відбирати частину мобілізованих хлопців і чоловіків. З багатьох із них можна зробити хороших бійців. Їм треба пересилити їхній стрес, щоб вони усвідомили, що їх точно якісно навчать і дотримаються того, що їм обіцяли. Адже середьостатистичний мобілізований зазвичай дуже наляканий, для нього це щось невідоме.

І коли ти приїжджаєш, починаєш спілкуватися, вони бачать, що до них адекватне ставлення, і певні категорії тих, хто добровільно зголоситься, ми можемо забрати до себе.

До бойових дій мобілізованих ми ще не залучали. Але на полігонах багато з них показують результат кращий, ніж ми від них очікували.

Бригада – це армія в мініатюрі , це структура у декілька тисяч особового складу. Фактично, як невеликий райцентр. І для того, щоб управляти цим організмом, потрібен ряд управлінсько-організаційних функцій, штабних, обслуговуючих (різні ремроти і т.д.). З мобілізованих хлопців можна обирати різних спеціалістів, а можна відібрати тих, хто сам зголошується на бойові спеціальності. Хлопці бачать якісну підготовку в частині , деякі з них починають відчувати азарт і йдуть і в піхоту.

На світ насуваються дуже непевні часи

Глобально світ вступає в дивну фазу життя. На світ насуваються дуже специфічні часи і я не певен, що цих людей, які обрали для себе роками десь ховатися, оминуть негаразди, які підуть упродовж цих майбутніх років.

Фактично путін відкрив скриньку пандори . Він випустив цього джина і ніхто тепер не розуміє, що з ним робити. Як бачимо, ці конфлікти розгораються по всьому світу: не лише Ізраїль з Палестиною, а й між Тайландом та Камбоджею, у Судані та чимало інших.

У всьому світі відбувається глобальне протистояння між сильними країнами : між блоком автоританих держав (росія, Китай, Північна Корея) та блоком демократичних країн. Тому на світ насувається дуже непевні часи.

Хорват з котом, контуженим від удару КАБом, околиці м. Костянтинівка, вересень 2024

Я би рекомендував цим, хто ховається, подумати, чи готові вони отак ховатися 10-15 років чи, можливо, їм варто було би знайти свою зграю, разом з якою можна буде долати ці незгоди буремних років, які сунуть на планету.

Багато людей втікають на захід Європи і думають, що це якісь країни, де все буде добре. Насправді, це дуже самовпевнено так думати. Я не кажу про росію. У кожної з цих країн є свої системні кризи.

Наприклад, промоніторте новини з Великобританії за останніх 2-3 тижні. Там відбуваються протести на сотні тисяч людей проти міграції з колишніх колоній Британії. Мігранти створили у великих містах свої ком’юніті, які фактично непідконтрольні уряду Британії. Там діють норми шаріату і т.д. Цей конфліктний кейс теж наростає. На Балканах теж наростає конфлікт.

Загалом на планеті є приблизно 200 потенціно конфліктних точок: релігійних, етнічних, економічних, територіальних невирішених конфліктів, які можуть розгорітися.

Слабкість провокує агресора . Я думаю, що путін, який сидить десь у Кремлі, дивиться на беззубу реакцію європейських еліт на те, що він з ними робить, і там напевно якийсь оргазм отримує.

Ці провокації наростатимуть доти, доки агресор не отримає адекватну відповідь. Ці всі заяви призводять тільки до того, що всі у Кремлі будуть хіхікати і вважати їх «тєрпілами».

Загроза з Білорусі

Немає ніякої загрози. Коли користувачі мережі читають про якісь проблеми в українській армії, потрібно розуміти, що рівно такі самі системні проблеми переживає і наш ворог. У росіян також проблеми з людьми, також проблеми зі снарядами і зброєю . Всього цього у них є більше (особливо людей), бо й країна більша, але це не означає, що ліміт цих одноразових контрактників невичерпний.

Останнім часом вони ( росіяни, – ред. ) почали піднімати питання, якщо до кінця року в росії нічого не вийде, то російській владі доведеться йти або на заморозку конфлікту, або на мобілізацію. Притік цих одноразових контрактників падає , число загиблих збільшується.

Зараз завершується літньо-осінню наступальну кампанію, під час якої вони ще значну кількість піхоти обнулять і далі виконувати задачі наявними силами у них достатніх ресурсів не буде.

Практично все їхнє боєздатне угрупування на 80% зосереджене на існуючому фронті. Узяти 50-60 тисяч людей і сконцентрувати їх для того, щоб безболісно відкрити фронт з боку білорусі, у них цих сил немає. Хіба що вони зроблять загальну мобілізацію. Тоді кілька місяців така сила може з’явитися .

Звичайно, у них там є групи спецназу, інструктори, частина вагнерів, які знаходяться на території білорусі і тісно співпрацюють з лукашенківською армією та їхніми спецслужбами. Але наша розвідка і наші спецслужби – не дурненькі і прекрасно все розуміють . Є певні підрозділи сил оборони, які готові реагувати у випадку, якщо б на північному кордоні виникли якісь проблеми. Наша розвідка після чотирьох років великої війни – це не наївні хлопчики. У нас дуже крута професійна розвідка, вони чітко розуміють, де гра, а де реально до чогось готуються .

Феномен «Любарта» – це люди

У нас була історія, де 19-річний хлопець у 2022 році сидів більше тижня в посадці, бо у нього була маніакальна ідея збити вертоліт «стінгером». Він не хотів виходити з цієї посадки.

Дуже багато прикладів такої самопожертви. Є багато хлопців, які поверталися з-за кордону, щоб воювати за країну . У нас є хлопці, яких батьки ще дітьми вивезли в США, вони повернулися, щоб воювати за землю своїх предків.

У нас є хлопець, який повернувся з Канади. Є двоє хлопців, які приїхали з Іспанії. При чому один з них вже навіть українською мовою слабо володів і у перші дні війни приїхав воювати.

Хлопці, які покидали прибуткові хороші бізнеси. Такі історії надихають.

Є круті приклади до мурашок, коли приходять воювати хлопці, яким тільки-но виповнилось 18 років . За душу зачіпають дівчата, які приходять на бойові спеціальності .

Відчувати приналежність до такого колективу, розуміти, що в цій країні є такі люди з неймовірними життєвими історіями – це надихає.

Як не здаватися

Люди дуже сильно втомлюються. Вся українська піхота в широкому розумінні – війська переднього краю – сапери, кулеметники, екіпажі FPV-дронів – усі вони нереально фізично, психологічно виснажені . Особливість добровольчих формувань в тому, що у 2022 році ці хлопці діяли на азарті, мотивації, патріотичних поривах, а зараз вони роблять цю роботу, бо розуміють, що її потрібно робити . Це специфічна історія, коли емоційний порив переростає у професіоналізм.

У нас багато хлопців-вихідців з різноманітних патріотичних та націоналістичних організацій і говоримо з ними, що так, важко нереально. Нині піхотинець виходить виконувати свою роботу і в разі чого його евакуюють з поля бою, будуть лікувати, протезувати, якщо потрібно. А як було нашим попередникам з часів УПА? Якщо він отримував поранення, його ніхто не віз у госпіталь, він не мав би адекватного лікування і піклування. Можливий максимум – десь у землянці отримати сепсис, інфекції і тому вони часто підривали себе, щоб не віддаватися ворогу та не страждати.

І вони не здавалися . І воювали десятки років. Маючи такий бекграунд боротьби, нелогічно було би здатися, бо тоді все, що здобував наш народ, зараз це все в України є – незалежна держава. Попри всі проблеми, які вона має, українці мають те, за що покоління предків боролися .

Війна йде не за умовний населений пункт

Добровольчим підрозділам не потрібно пояснювати необхідність того, що державу потрібно захищати понад усе . Можливо, це потрібно пояснювати у менш мотивованих підрозділах, які більше складаються з рядових обивателів. Війна йде не за умовну Катеринівку чи Новосілку в Донецькій області, війна іде на фундаментально екзистенційні речі.

Як зростає Любарт

Починаючи з підрозділу на два десятки хлопців, потім загону ССО – це умовно 180 людей, зросли до батальйону у кількості кількох сотень бійців. А зараз ми ще масштабуємося у бригаду. Це планомрний і поступовий ріст.

Є приклади структур, які дуже швидко масштабуються, наприклад «Правий сектор» у часи Майдану, і не витримують цього масштабування.

У цьому плані у нас більш еволюційний шлях розвитку. Він посприяв тому, у нас дуже багато командирів середньої і вищої ланки поступово зростали. Бригаду зараз очолюють люди, які керували невеликими напрямками весною 22го, ротні, замкомбати – це люди, які ще у 22му були звичайними бійцями, командири батальйонів – це ті, хто були командирами відділень, взводів. Таким чином вони розуміють сучасну війну. Бо цинічно, коли командир керує підлеглими бійцями, посилає їх на виконання задачі, не розуміючи, як виглядає лінія зіткнення в сучасній війні . У 2025 році вона виглядає зовсім не так, як вчили офіцерів за книжками і статутами, виданими за царя гороха. Тому усі наші командири – це практики війни , хлопці, які своїми ногами топтали посадки, а зараз зросли до керівних ланок.

Масштабування – це величезна кількість викликів. Це організаційні, логістичні питання, від «де усіх розмістити і навчити» (а у нас якісне навчання) до бюрократії. Ми їх усіх долаємо. Не скажу, що це просто. У 2025 році непросто розбудовувати бригаду, бо відчувається дефіцит притоку добровольців, відчувається втома волонтерів, які нам дуже допомагали у 2022-23 роках. Є люди, які нам допомагають і у 2025-му, дякуємо їм.

Явище, коли люди не хочуть воювати, властиве всім

Інколи лунає думка, що «була би нормальна країна, армія, то я би за неї воював». Це брехня. Поняття дезертирства, ухилянтства – це властиво всім часам і всім народам, всім арміям.

В американській армії у часи в’єтнамської війни кількість дезертирів була вища за кількість загиблих. Ізраїльська армія кожного року виносить вироки близько чотирьом тисячам дезертирів, відмовників.

Явища того, що люди не хочуть воювати – властиве усім, люди не хотіли воювати і в Першу, і в Другу світову, і в Третьому Рейху, і в радянській армії, причому масово. Історію, що діди бігли з гвинтівками «за родіну, за сталіна» – це міф совкового агітпрому. У них була жахлива мобілізація.

І в сучасній російській армії – величезна кількість відказників. Я спілкувався з полоненими, які казали, що у них дійсно є практика заградзагонів. Їхня армія іде вперед за рахунок того, що українська не може собі дозволити з гуманістичних причин, того, що ми армія демократичного суспільства. У них фізичне насильство і розстріли це абсолютно практична річ.

Американська армія в часи Другої світової з жителів великих міст приблизно половина ухилялися від військової служби. Вони втікали.

У часи в’єтнамської війни була така схема для ухилянтів: хто вчився за кордоном, той отримував відстрочку від служби в армії. Саме тоді відбувся різкий стрибок кількості американських студентів, які раптом захотіли навчатися у канадських вузах. У деяких вузах Канади кількість американців досягала 40%. І зрозуміло, що їхали туди дітки багатих батьків.

Навіть схеми ухилянтства були такі ж. В цьому плані Україні дуже важко, бо ми керуємося якимись демократичними процесами. Росія здійснює поповнення своїх радів тим, що купує душі цих їхніх провінціалів і нереальним насильством, яке немислиме для будь-якого європейця у 21 столітті. Вони це практикують і їхнє суспільство це сприймає. Тобто зовсім інша філософія цього суспільства.

А також на їхніх сторінках у соцмережах Фейсбук та Інстаграм .

Підтримати фінансово – через офіційний фонд бригади , також можна підтримати патронатну службу, яка опікується пораненими бійцями у Любарт супровід .

* * *

Дякуємо, що дочитали до цього місця.

Сьогодні, у день захисників та захисниць, хочемо подякувати кожному і кожній, хто щодня виборює нашу незалежність, хто через піт і кров, через втому і недосип, через нерви і попри виснаження продовжує берегти наш спокій та безпеку.

Схиляємо голови у пам’ять про тих, хто віддав цій війні найцінніше.

Слава Україні!

Волинські