Від мобілізаційного кабінету – до охорони держкордону: історія волинянина, який другий рік у лавах ЗСУ

09 жовтня 2025 р. 14:53

09 жовтня 2025 р. 14:53

За місяць до початку широкомасштабної війни Тарас Лемещук і з села Копилля на Волині розпочав роботу у Колківській селищній раді спеціалістом з мобілізаційної роботи. Два роки він закликав інших стати на захист України. А згодом сам подав приклад – у березні 2024 року, маючи бронь, добровільно вирушив до ТЦК та СП, щоби стати до лав Сил оборони України.

Про це пише Юлія Музика для видання « Нова доба ».

СЛУЖБА, ЩО ЗАГАРТОВУЄ

Нині Тарас Григорович уже другий рік несе службу на державному кордоні з білоруссю. Каже, що, ймовірно, саме досвід у мобілізаційній сфері підштовхнув його до цього рішення. З початком широкомасштабної війни, згадує він, проблем з мобілізацією не було – хлопці самі йшли добровольцями, вишикувавшись у черги. Але з часом усе змінилося. Самому Тарасу було непросто – він виконував обов’язки і своєї посади, і ще одного спеціаліста, Сергія Новака, який теж добровольцем пішов у ЗСУ в березні 2022 року.

Найважче, ділиться Тарас, було вручати повістки тим, хто не хотів їх брати. А таких загалом повісток приходило іноді по 100-200 на громаду. Доводилося залучати старост сіл. Ще важче – нести звістку родинам зниклих безвісти. Іноді в обуренні люди кричали: «А чого ти сам не пішов?!» – але з часом заспокоювалися й запитували, що робити далі…

Ці моменти, крапля за краплею, зміцнювали його рішення – теж стати до зброї.

ВІЙНА ЯК ОСОБИСТА ІСТОРІЯ

До служби Тарас був морально готовий. Базову підготовку проходив у Старичах на Львівщині. Комунікабельність і вміння знаходити спільну мову допомогли йому швидко знайти друзів серед побратимів із різних регіонів України.

Тема війни для нього не нова – ще з 2014 року, коли у ЗСУ служив брат дружини, Вадим Засєкін. Він загинув під час виходу з Іловайського котла так званим «зеленим коридором», не доживши й до 24 років…

УКРАЇНСЬКА АРМІЯ ЗМІНЮЄТЬСЯ  І ЗМІНЮЄ

Нині Тарас вже другий рік на одному місці служби, проте бачить, як змінюється армія. Змінився і він сам. Участі в бойових діях поки що не брав, але переосмислив багато чого. Каже: «В армію потрібно йти. Але ж якби йшли всі… На жаль, це далеко не так. Нема рівності, хоч у мобілізаційній сфері все добре і правильно прописано… Цивільне життя триває. Та нашим хлопцям, які щодня під обстрілами, теж хотілося б побути на фестивалі в Луцьку чи на Світязі…».

СИЛА – В РОДИНІ

Найперше натхнення Тараса – це його родина. У рідному Копиллі на нього чекають дружина Інна , працівниця луцького заводу «Кромберг енд Шуберт», та син Максим , який щойно завершив 5-й клас у Копиллівській гімназії. Він також займається карате в клубі «Любарт», має зелений пояс і вже брав участь у змаганнях в Маневичах.

Сам Тарас – старший син у родині Григорія та Оксани Лемещуків. Має освіту енергетика, закінчив Луцький політех, працював у «Волиньобленерго», а також за кордоном – у Польщі та Швеції.

ПЛАНИ НА МИРНЕ ЖИТТЯ

Після Перемоги бути  в армії Тарас не планує. Швидше всього, знову працюватиме в органах місцевого самоврядування. Під час відпусток навідується в рідну селищну раду, підтримує зв’язок із колегами. Не забувають і вони – телефонують, вітали нещодавно його з днем народження, зичачи здоров’я та мирного неба.

Наостанок у нього запитую, чи не кличуть його «Шевченком» – адже ім’я й по батькові відразу викликає асоціації із нашим національним героєм-поетом. «Тато мене так ще змалку називав, – усміхається Тарас. – У першому класі я так і зошит підписав: “Лемещука Тараса Григоровича Шевченка…”».

Якби потрапив до ЗСУ – напевне, мав би позивний «Шевченко». Але в прикордонників замість позивних – бойові номери.

Історія Тараса Лемещука – це ще одне нагадування про те, що справжній патріотизм не у гучних словах, а в тихих, але рішучих вчинках, які щодня наближають нашу Перемогу.

Фото з архіву Тараса ЛЕМЕЩУКА

• Був мінометником, а став юристом бригади: історія бійця волинської 14 ОМБР
• Танкова легенда Князівської бригади: воїн з Волині став повним кавалером ордена «За мужність»
• «Коли вдягнув форму ЗСУ, стало легше»: ветеран з Луцька — про мотивацію у війську і поранення

Волинські