Герой з Волині у свій день народження пішов на останнє своє бойове завдання і не повернувся

14 жовтня 2025 р. 12:09

14 жовтня 2025 р. 12:09

На війні з російськими окупантами від отриманих травм загинув 51-річний захисник з селища Ратне Василь Васильович Сахарчук .

Волинянин Василь Сахарчук - простий звичайний чоловік, який жив буденним життям, доки в його долю не вплелася війна, він віддав своє життя за Україну і повернувся до рідного дому в домовині,- пише газета Ратнівщина .

БУВ ЧЕТВЕРТИМ У БАГАТОДІТНІЙ СІМ’Ї

Василь Васильович народився 10 вересня 1974 року у звичайній сім’ї Василя Григоровича і Ніни Миколаївни Сахарчуків у Ратному. Тато був родом із Височного. Працював у РЕСі. Мама – ратнівчанка, була діловодом-секретаркою у Ратнівській школі-інтернаті. Сахарчуки дали життя шістьом дітям: Людмилі, Світлані, Миколі, Василеві, Тамарі і Олександрові. Діти годувалися не в розкошах, але вчилися змалечку поважати і підтримувати один одного. Василь після закінчення Ратнівської школи №1 вступив у Володимир-Волинський технікум на електрика. З досягненням повноліття пішов на строкову службу в армію. Після повернення працював електриком у РЕСі. Потім звільнився. Став їздити по заробітках. З часом батьки відійшли у засвіти. Мамі Ніні Миколаївні у травні 2011 року присвоїли звання «Мати-героїня», але ордена за неї отримала уже дочка Людмила: 27 серпня 2011 року Ніна Сахарчук померла, так і не дочекавшись вручення заслуженої нагороди. Діти усі розійшлися своїми стежками. У батьківському домі лишилися Василь і Олександр. Василь заробляв на сезонах. Їздив за кордон, працював в Україні.

З початком повномасштабного вторгнення був удома. Три роки тому помер брат Олександр, а він, як і раніше, хазяйнував на батьківському подвір’ї. Найбільше контактував з братом Миколою і сестрою Людмилою. Вона й розповіла про життя і загибель на війні брата.

- Можливо, тому, що я найстарша, але ми з ним найбільше спілкувалися, - пригадує Людмила Кобець. Вона мешкає у Пісках-Річицьких, працює вчителем і заступником директора місцевої гімназії. - Він завжди за порадою до мене звертався. Батьків уже давно нема. Я одна тут на місці, найближче з усіх. Сестра Тамара в Польщі, Світлана – у Сумській області. Коли мені щось треба було, я до нього, коли йому щось треба, він до мене звертався. Я ставилася до нього, як до своїх дітей. Мені хотілося, щоб все було добре. Шкода було його, бо геть сам у батьківській хаті залишився.

СЛУЖИВ У ПРЕЗИДЕНТСЬКІЙ БРИГАДІ

Бойовий шлях Василя Сахарчука розпочався у травні 2024 року. Наприкінці травня його мобілізували і відправили на навчання на Рівненський полігон. Після двомісячного навчання переведи у Київську область. Ось там і відбулося розподілення. Василь Сахарчук потрапив у Перший президентський полк А 0222 (згодом його перейменували в Окрему президентську бригаду імені гетьмана Богдана Хмельницького). Далі їх відправили на Схід. У розмовах казав сестрі, що вони у Святогірську Донецької області. На обороні Донеччини Василь Васильович був до липня 2025 року. Мало розповідав сестрі про службу, але як вона пригадує, служив в артилерійському підрозділі.

За два тижні до Пасхи цього року Василеві Сахарчуку дали 15 днів відпустки. Приїхав додому, побачився з рідними, отримав нові позитивні емоції і перед самим Великоднем повернувся назад до своїх хлопців. На початку липня вони отримали наказ переїжджати в Харківську область. Сестра, на жаль, не має інформації про те, в яке формування перевели брата на Харківщину, але він казав, що їх приєднали до новоствореної бригади. Розселили на Харківщині неподалік від Ізюма. Через тиждень після передислокації Василеві дали другу частину відпустки і 15 серпня він приїхав додому, а 29 серпня уже поїхав назад, бо 30 треба було уже приступити до виконання наказів командування. До 10 вересня бійці його підрозділу проходили бойове злагодження. Кожного дня він говорив із сестрою. Як завжди, розпитував, що в неї, як її діти Оксана і Саша, як їхні діти, його внучаті племінники. Усе було добре.

НА ШТУРМОВЕ ЗАВДАННЯ ПІШОВ У ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ І НЕ ПОВЕРНУВСЯ

10 вересня Василеві виповнився 51 рік. З самого ранку Людмила Василівна телефонувала до брата, щоб привітати з днем народження, але він постійно вибивав.

- Десь пів шостої вечора я до нього додзвонилася. Він був настільки стурбований, що по голосу важко було впізнати, що то він. Я його привітала. Він подякував і вибив. Вони вже доїжджали до свого місця. Більше ми з ним не говорили. Напевно, знав, куди їде і що може бути, - з сумом констатує Людмила Кобець.

З 10 вересня настали тривожні дні тиші. Скільки сестри не дзвонили, відповіді не було. У середу 17 вересня якраз на перерві після третього уроку в Людмили Василівни подзвонив телефон.

- Я підняла трубку, але було погано чути. Діти шуміли, зв’язок переривався. Все, що почула, що в чоловіка по той бік слухавки була неприємна звістка для мене.

Жінка побігла в учительську. Передзвонила ще раз. Це був командир брата. Він сказав, що Василь вісім днів не виходить на зв’язок. Зник безвісти. Жодних подробиць щодо того, що трапилося, не сказав. Після обіду зі сповіщенням про те, що Василь Сахарчук офіційно вважається зниклим безвісти, привезли сільський голова, заступник і представник військкомату. Вони висловили Людмилі Василівні співчуття і розповіли, що робити далі.

19 вересня Людмила Кобець поїхала в Ратне, щоб здати зразки ДНК. Коли вийшла з відділення поліції, подзвонили з військкомату, що підтвердилася його загибель. Усе, що відомо, - загинув від отриманих травм під час ворожого обстрілу 15 вересня.

ДОДОМУ ПОВЕРНУВСЯ «НА ЩИТІ»

24 вересня зустрічала Ратнівщина свого загиблого захисника. Приїхали віддати останню шану братові сестри з Польщі і з Сумщини. Зібралися родичі, сусіди, усі небайдужі люди. Мурашки бігли по тілу, а сльози сипалися з очей у сестер, коли брата востаннє живим коридором із квітами й прапорами під звуки сигналів авто і гулу двигунів авто, мотосупроводу везли додому. Відспівали новопреставленого воїна Василя у храмі Різдва Пресвятої Богородиці.

Ще один прапор замайорів на Алеї почесних поховань у Ратному. Ще одного прапора на знак вірності військовій присязі вручили рідним загиблого. Він не був якимось унікальним. Особливих талантів не мав. Був простим звичайним чоловіком, не надто мовчазним, але й не дуже балакучим. У народі кажуть, що чоловік за своє життя має збудувати дім, народити сина, посадити дерево. У Василя Сахарчука усього цього не було. Єдине, що мав, - своє життя – а воно найцінніше з усього, він віддав у боротьбі за волю України, щоб інші дочекалися світлого майбутнього і в спокої та мирі будували будинки, народжували дітей та садили дерева. Його ж ім’я тепер навіки вписане в історію Ратного як борця за незалежність України.

Марія ЛЯХ

• Загинув під час четвертого бойового виходу: Герой з Волині довгі місяці вважався зниклим безвісти
• «Живим з війни я вже не повернуся, мамо» : молодий Герой з Волині понад 10 місяців вважався зниклим безвісти
• Став на захист України із синами, повернувся «на щиті» у переддень ювілею дружини. Спогади про полеглого Героя Юрія Пелеха з Волині

Волинські