Навідник з екіпажу «Князівських велетів», танк якого підбив ворожий снаряд

14 жовтня 2025 р. 14:13

14 жовтня 2025 р. 14:13

З перших днів проведення антитерористичної операції тисячі наших мужніх земляків відстоюють свободу власної держави. Нам є ким пишатися. Та, на жаль, і є за ким сумувати. З полів боїв а не повернулися чимало кращих синів міста Володимира. Серед них  і Роман Куц.

Хлопець народився  2 лютого 1982  року в селі Крухиничі тоді ще Локачинського району, та невдовзі родина переїхала до міста Володимира, звідки родом його мама. Ріс у звичайній робочій сім’ї, де, крім нього, було ще троє менших дітей – двоє братів і сестра.  Навчався у ЗОШ №2 (тепер гімназія №2). З восьми років займався боксом і вільною боротьбою: його завжди надихав дух боротьби, чесного суперництва та прагнення до перемоги.

«Хіба могли ми подумати, що минуть роки й збиратимемосяся не на зустрічі однокласників, а на такій події та з сумом і болем згадувати нашого учня, – крізь сльози розповідає класовод Ганна Максимівна Кінах. – Рома був дуже добрим, щирим  і співчутливим хлопчиком, ніколи не відмовлявся від справ, які йому доручали. Важко повірити у те, що його вже немає серед нас».

Однокласниця, капітан 14-ї ОМБр  Катерина Литвинчук, яка нині перебуває в зоні бойових дій,  поділилася спогадами про Романа: «Невисокий на зріст, він ще хлопчаком був доволі кремезним, і в турнірах з армреслінгу, які проводилися за партою на перервах, незмінно виходив переможцем. Загалом чудово розвинений фізично, Рома був серед кращих, якщо не найкращим, у всіх видах спорту, які передбачали тодішні уроки фізкультури».

Закінчивши дев’ять класів, Роман Куц вступив у Володимир-Волинське  ПТУ (тепер Регіональний професійний коледж) і здобув професію слюсаря. Влаштувався на станцію техобслуговування, власником якої був Леонід Дмитрук. Знався на ремонті автомобільних двигунів, вмів лагодити ходову частину автомобіля,

«Не скажу, що мій Роман погано вчився, був середняком. Наполегливо займався спортом. Ми мали велике господарство: і свині, і кролі, і птицю. Рома, як старший серед  дітей, завжди допомагав по господарству: порався біля тварин та на городі, – розповіла мама Віра Анатоліївна. – Ніколи не цурався жодної роботи та не боявся труднощів. Дуже любив техніку, тож і професію обрав до душі».

У жовтні 2000 році юнака призвали до війська. Пів року провів у навчальному центрі «Десна» Чернігівської області. Потім проходив строкову службу у військових частинах Володимира та Рівного. Про молодого воїна були лише схвальні відгуки командирів. – розумний, спокійний, скромний, доброзичливий, розсудливий. Особливо відзначали його потяг до техніки, вміння ремонтувати її та обслуговувати.

Після півтора року служби у ЗСУ повернувся працювати на автосервіс. Паралельно з роботою юнак заочно навчався у Володимир-Волинському сільськогосподарському технікумі (тепер фаховий коледж).

18 липня 2004 року страшна звістка увірвалася в домівку родини Куц – трагічно загинув середній син Руслан. Мама важко перенесла цю втрату, довгий час лікувалася. Рома турботливо піклувався про неї, у всьому допомагав і підтримував.

У 2006 році парубок одружився та через декілька років його шлюб розпався.   Останнє місце роботи –  Володимир-Волинський лісгосп.

У лютому 2019 року Роман Куц звернувся до Камінь-Каширського військкомату з бажанням долучитися до військової служби в рамках Операції Об’єднаних сил, щоб боронити рідну країну. Був направлений у 14-ту окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого. На Рівненському полігоні два місяці  проводилося навчання, тренування особового складу, а також випробування зразків озброєнь та військової техніки, відпрацьовувалися тактичні дії, бойові стрільби, пуски ракет, бомбометання, а також застосування різноманітних видів озброєння та військової техніки в реальних умовах.

Після такої підготовки в середині травня 2019 року Романа разом із бойовими побратимами відрядили у зону проведення ООС, у місто Попасне  на Луганщині. Там наші війська перебували на оборонних позиціях, контролюючи ключові населені пункти для запобігання прориву ворога.

«Залізний кулак»  – так в ЗСУ називають танкістів. Романа цей вислів стосується в прямому сенсі, – написала нам Катерина Литвинчук. – «Князівські велети» – так називали його екіпаж у рідній бригаді. Жолобок, Трьохізбенка, Кримське, Новотошківське – всі ці населені пункти багатостраждальної Луганщини, поблизу яких проходила тогочасна лінія бойового зіткнення, і всі мирні населені пункти за ними, вглиб України, були захищені від російського чобота потужним щитом, бо його боронили танкісти 14-ки, зокрема, і Роман Куц, який міг ще так  багато зробити для України та її захисту…»

«Рома нам телефонував щоранку. Ми з ним були постійно на зв’язку. Обов’язково попереджав, коли не зможе позвонити, бо буде на «нулю», – пригадує мама. – Він не розповідав подробиць війни, оберігав мене, щоб зайве не тривожилася. Дуже чекав на ротацію, хотів побути вдома, казав, що за нами сумує».

Ранок 4 листопада 2019 року видався кривавим днем для родини Куц: у районі Попасного під час виконання бойового завдання від прямого попадання ворожого снаряду підбито танк із екіпажем. Загинуло троє танкістів. Третім у цьому екіпажі був навідник Роман Куц.

Поховали захисника 7 листопада 2019 року на Алеї Слави, що на Федорівському кладовищі. Його портрет розміщений на Алеї Слави міста Володимира. На фасаді гімназіїї, де навчався наш Герой, установили меморіальну дошку, а в бібліотеці цього ж закладу оформлений альбом  і стенд пам’яті.

Людмила Макаренко,

завідувачка бібліотекою гімназії №2

Волинські