Рожищенська громада провела в останню дорогу воїна Сергія Беня

21 жовтня 2025 р. 23:25

21 жовтня 2025 р. 23:25

Сонячний, золотий, осінній день. Тихий, але пронизаний смутком. На вулицях Рожища – люди. Хтось прийшов із квітами, хтось мовчки став на коліна. Всі вони вийшли провести в останню дорогу свого земляка – воїна Сергія Беня з села Навіз, який відійшов у вічність після тривалого лікування.

Про це повідомляють на веб-сайті Рожищенської міськради.

Сергій був призваний до війська у березні 2024 року. Виконував бойові завдання на Куп’янському напрямку, де отримав важке поранення. Довго тривала боротьба за його життя – сповнена болю, операцій, віри й надії. Та 20 жовтня серце воїна зупинилося…

Коридор шани, живі квіти, схилені голови… Містом повільно рухається траурна процесія. У цій мовчазній ході – біль усієї громади, кожного, хто розуміє ціну свободи. Війна увійшла в кожну хату, торкнулася кожного серця, а сьогодні – знову нагадала, як дорого дається мир.

Біля пам’ятного знаку Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида за померлим. Люди схилили голови у спільній молитві. Зі словами співчуття та шани до Героя звернулися благочинний Рожищенської округи, настоятель храму Архістратига Михаїла отець Микола Царик та міський голова Вячеслав Поліщук . Вони дякували Сергієві за його мужність, за вірність і любов до рідної землі.

Після панахиди траурний кортеж рушив у рідне село воїна – Навіз. Уздовж дороги стояли люди – хто з квітами, хто з прапором, хто просто зі сльозами на очах. Вони чекали, аби востаннє вклонилися тому, хто боронив їхнє майбутнє.

У рідній домівці – безутішна мати.

«Куди ж ти, сину, йдеш… Ти ж робив ремонт у великій хаті, а вибрав малу домовину…» – голосила ненька за найменшим сином.

Її горе неможливо виміряти – на її долю вже не вперше випало хоронити дитину.

Після прощання у рідному домі тіло Сергія понесли до сільського храму, де священники Православної Церкви України відслужили чин відспівування.

Тітка Героя, Леся Бень , згадує, що Сергій із дитинства був сором’язливим і дуже добрим хлопцем – і навіть війна не змогла зробити його іншим:

«Він ріс сором’язливим, а доброту свою зберіг до останнього дня. Приїхавши з війни, був пригніченим – розповідав, що бачив багато поранених і мертвих побратимів. Пам’ятав, як його самого вивозили з поля бою, думав, чи довезуть живим. Казала йому: “Бог тебе там зберіг – мусиш жити далі”. Але, видно, доля вирішила інакше…».

Сергій переніс важкі поранення – уламки дісталися шиї, легень, а бік був повністю перезашитий. Місяці лікування, надії, болю…

Не встиг створити власної сім’ї. Казав тітці, що на фронті зустрів дівчину-медикиню – вона стала йому опорою й надією. Але загинула…

Сергія Беня поховали з усіма військовими почестями. Пролунав Державний гімн, три залпи почесної варти – і холодна земля прийняла в свої обійми тіло ще одного українського воїна.

Спочивай із миром, Сергію. Твоя жертва – не марна. Ти навіки залишишся в пам’яті Рожищенської громади, у серцях усіх, хто сьогодні схиляв голову на колінах, прощаючись із тобою.

Волинські