Художник, що малював гроші  для українських повстанців

27 жовтня 2025 р. 18:39

27 жовтня 2025 р. 18:39

Одна з гарних міських вулиць носить ім’я Ніла Хасевича. Якою була життєва дорога цього чоловіка?

Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 року у селі Дюксин Рівненскьої області. Його батько Антон служив псаломщиком в церкві. У сім’ї було ще два сини – Анатолій і Федір, які стали священниками. Родина жила бідно. Анатолія вбили поляки у 1943 році, Федір був репресований радянською владою і помер в тюрмі у Сибіру.

Доля не балувала і Ніла. 14-річним разом з мамою ішов неподалік залізничної колії і потрапив під поїзд: мама загинула на місці, а хлопець втратив ногу. Молодий чоловік не скорився важкій долі, сам  виготовив собі протез і мужньо йшов до поставленої мети – здобути освіту. Навчався у духовній семінарії, вчився іконопису, згодом закінчив Рівненську гімназію. Вищу освіту здобув у Варшавській академії мистецтв. Де під час  навчання  став учасником українського мистецького гуртка «Спокій». До цього гуртка входив також художник з Володимира Микола Букатевич.

Ніл мав величезне бажання вчитися і самовдосконалюватися. Ось як сказав про нього один з товаришів студентських років: «…Невеликого росту, бідно одягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги – дерев’яна… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З  дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда…»

Захистивши дипломну роботу на тему «Святий Володимир», 1935 року Ніл здобув диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання в середніх школах. З початком Другої світової війни він повертається до свого села. Але ще 1931 року його полотно «Прання» було відзначене премією «Ватикан», а наступного року портрет гетьмана Івана Мазепи  – дипломом Варшавської академії.  Поступово він переходить від олійного живопису до графіки і починає займатися гравюрами, зокрема дереворитами (дереворізами).

На початку 30-х років минулого століття малюнки Ніла Хасевич виставляються в художніх салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анжелеса. У 1937 році він здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. За два роки там же виходить з друку художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича». А в американському місті Філадельфія побачив світ художній альбом «Екслібрис Ніла Хасевича». Водночас художник співпрацює з українськими часописами «Шлях» та «Волинське слово». Митець невтомно шліфував професійну майстерність. Його портрети князя Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія творів в альманасі «Дереворити» високо оцінені фахівцями.

Хасевич був успішним митцем і міг спокійно жити з цього. Та він проявляє себе активним громадським та політичним діячем, стає членом Волинського Українського об’єднання. Був особисто знайомий зі Степаном Бандерою та іншими керівниками українського національного руху.

З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи. Його обрано до центрального і крайового проводів ОУН.

Відтоді починається кочове життя. Робота в криївках, постійна зміна місця перебування, постійна небезпека. Його знали за псевдонімами Бей-Зот , Левко, Рибалка , 333 , Старий , Джміль. Ніл Антонович був талановитим пропагандистом, керував друкарнею повстанців, працював художником і редактором, готуючи ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур. Митець розробляв також проєкти прапорів, печаток, бланків для повстанців. Також Хасевич малював бофони (облігації, гроші), які повстанці міняли на продукти харчування у місцевого населення.

У своїх художніх творах наш талановитий земляк гостро критикував сталінський режим, репресії, голодомор, колективізацію. Кажуть, що наказ про ліквідацію Хасевича видав сам Сталін. У 1951 році створена спеціальна група КДБ, яку очолив капітан Борис Стекляр і яка зайнялася пошуком Хасевича з метою його  знищення. Героя було вбито у криївці поблизу хутора Сухівці на Рівненщині. За іншою версією він разом з двома побратимами застрелився, аби не здатися живими в руки ворога. Досі ніхто не знає, де поховані його останки, адже тіло повстанця-художника кегбісти вивезли у невідомому напрямку. На місці його загибелі встановлено пам’ятний хрест. У 1947 році загинула його кохана жінка, яка була зв’язковою УПА поблизу Луцька.

Хасевич нагороджений Хрестом Бойової Заслуги і медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Йому належать мудрі слова: «Поки буде залишатися бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся у той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива».

Богдан ЯНОВИЧ,

науковий співробітник історичного музею імені Омеляна Дверницького

Волинські