Княгині, які сприяли розбудові давнього Володимира

05 листопада 2025 р. 14:34

05 листопада 2025 р. 14:34

Окрасою Володимира є його старовинні, намолені віками церкви. Проте, цікаву історію мають і пам’ятники, яких є чимало у нашому місті. Якщо про історичних діячів –чоловіків написано і сказано багато, то про представниць прекрасної статі, які зробили вагомий внесок в історію міста над Лугою, відомо значно менше.

Напевно, найвідомішою з жінок, доля якої пов’язана з Володимиром на Волині, була Анна, дружина князя Романа Мстиславича – засновника Галицько-Волинського князівства. Пам’ятник їй знаходиться на алеї князів поблизу Успенського собору. Як відомо, Анна походила зі знатного роду монархів – вона була донькою імператора Візантії Ісаака ІІ Ангела та його другої дружини Маргарити-Марії. У ті далекі часи (йдеться про ХІІ  століття) наші українські князі полюбляли одружуватися з іноземками, хоча робили це з стратегічною метою – зміцнити стосунки з сусідніми впливовими державами, наглядний приклад  – Ярослав Мудрий, який одружив своїх дітей з дітьми монархів європейських держав.

Тож князь Роман взяв собі за дружину доньку візантійського імператора. Сам Роман загинув у 1205 році у битві з поляками під містечком Завихост у Польщі над Віслою. Він залишив вдовою Анну з двома малолітніми синами на руках – Данилко мав чотири роки, Василько – два. Сучасники розповідали, що вона була сильною, вольовою жінкою і вела активну боротьбу з волинськими і галицькими боярами за землі утвореного її чоловіком князівства.

Анна намагалася управляти державою від імені свого малолітнього сина Данила (бути регентшою). Проте, це було дуже непросто, тому княгиня мусила втікати з Володимира з малолітніми синами, рятуючись від помсти бояр. Літописець писав про цю подію так: «І втікли вони з Володимира дірою градною» (тобто через міські укріплення). Певний час жили у Європі. У історії ця жінка залишила слід як мати, котра виховала двох синів – короля Данила Галицького і його брата князя Василька. За їхнього правління Галицько-Волинське князівство і місто Володимир дуже розквітли.

У літописі сказано, що онук Анни – князь Мстислав  спорудив церкву на бабиній могилі у Володимирі. Перекладач Галицько-Волинського літопису Леонід Махновець висунув гіпотезу, що церква ця ротондного типу (кругла) і досі є у Володимирі. Під цей опис підпадає Василівська церква. За однією з версій Анна доживала віку в монастирі. Неподалік Василівської церкви колись знаходилась така Михайлівська обитель. Тож співпадінь чимало, але науковці остаточно не впевнені.  За іншою версією,  Анна була похована під церквою Якима і Анни за валами. Про поховання Анни писав відомий волинський історик професор Михайло Кучінко.

Серед інших володимирських княгинь  варто згадати іноземку Гертруду – дружину князя Ізяслава. Саме для її особистої Євангелії був оздоблений Трірський Псалтир (Кодекс Гертруди) – книжкова мініатюра, яка нині зберігається в італійському місті Чівіліаде.

Ще одна княжа жінка – це дружина Василька Романовича Олена. Під 1264 роком у Галицько-Волинському літописі згадується поява у Володимирі комети: «…З’явилася на сході звізда хвостата». Люди у минулому вірили, що таке явище є провісником біди, тож в тому році померла Олена. Її поховали в Успенському соборі.

На сторінках літопису перед нами постає доля ще однієї княгині – Ольги, яка була дружиною Володимира Васильковича (племінник Данила Галицького, жив у ХІІІ). Сам князь названий літописцем «великим книжником і філософом, якого до нього не було і після нього не буде», бо він був меценатом тогочасної освіти, культури, церков. Ольга стала вірною помічницею чоловікові. Він помер від раку щелепи, але перед смертю залишив заповіт, з цього документу можна зрозуміти, що жінки в Галицько-Волинському князівстві не були безправними, як, скажімо, у східних державах. Ось що заповів князь для своєї коханої: «Дав єсмь я княгині своїй город Кобрин (нині  в білорусі) із людьми і даниною, і село своє Городло (тепер  у Польщі), то люди, як на мене робили, то й на княгиню мою робитимуть по моїм животі (житті). А княгиня моя по моїм житті, як хоче, хай у черниці іде, а як не захоче – як їй угодно». Княгиня Ольга важко переживала смерть чоловіка: «І прийшли вони (дружина і сестра) з великим плачем до Успенської церкви і плакали над ним. Сонце наше зайшло і ми залишилися в журбі…» Навіть за пів року по смерті князя Ольга не могла заспокоїтися. Який зразок подружньої вірності і любові для нинішніх і майбутніх поколінь!

Варто згадати і про Ганну Збаразьку, яка жила пізніше –  у ХVI столітті, але її діяльність теж пов’язана з Володимиром, бо саме її коштом збудований римо-католицький костел Якима і Анни у нашому місті. Батьком Ганни був князь Владислав Збаразький (їх родовий маєток у Збаражі на Тернопільщині). Історики припускають, що Збаразькі – українсько-литовсько-польський шляхетський  рід бере свій початок від князя Рюрика, котрий був предком і князю Володимиру Великому (засновнику нашого міста). Ганна рано залишилася без батьків, її мати сповідувала протестанство (социніанство). Дівчиною опікувалися племінники Кшиштоф і Юрій Збаразькі, які навернули її до католицизму. Ганна володіла багатьма маєтками на Волині, але навідріз відмовилася виходити заміж. Під час приходу на Волинь військ Богдана Хмельницького залишила наш край.

Тож жінки відіграли важливу роль в історії Володимира.

Богдан ЯНОВИЧ ,

науковий співробітник історичного музею імені Омеляна Дверницького

Фото з сайту ТІЦу.

Волинські