Загинув молодий волинянин не дочекавшись народження первістка

09 листопада 2025 р. 19:03

09 листопада 2025 р. 19:03

25-річний старший сержант Луцького прикордонного загону прикордонної комендатури швидкого реагування Іван Кіпень загинув 19 жовтня під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Ще зовсім недавно користувачі соцмереж активно коментували викладені в інтернет фото з його весілля, а вже пов’язали чорні хустки, щоб віддати останню земну шану 25-річному захисникові. Гарним, усміхненим, щирим, з яскравим, радісним вогником в очах він залишиться на світлинах і в пам’яті усіх, хто його знав. І хоч омріяне дитятко молодого подружжя Кіпень з’явиться на світ уже після загибелі тата, хоч у майбутньому бачитиме його лише на фото, захисник поклав своє життя за те, щоб ми усі жили і раділи життю. Історію загиблого Героя пиге газета Ратнівщина .

ВІД ЕЛЕКТРИКА І ЗАРОБІТЧАНИНА – ДО ПРИКОРДОННИКА

Іван Кіпень родом із Заліс. Його батьки Сергій Леонтійович (зараз працює кочегаром у Заліському ліцеї) і Людмила Володимирівна одружилися у 1999 році, а в наступному, 18 січня 2000 року з’явився на світ первісток Іванко. У 2002 році сім’я поповнилася другим сином Богданом. А у 2007 році народився третій син Тарас. Різниця у віці між хлопцями була невелика. Вони всі разом годувалися, пізнавали світ. Іван як найстарший завжди тримав шефство над молодшими, у всьому за них відповідав. Тому й боляче так зараз хлопцям, бо разом проживали всі болі і радощі. А нині вже немає брата, на якого рівнялися і хотіли бути схожими.

Після закінчення 9 класу Заліської школи Іван став студентом Старовищівського професійного ліцею. У 2018 році здобув фах електрика. Почав їздити на заробітки за кордон. Працював на будівництві, у садах, на різних роботах. Коли почалася повномасштабна війна, саме був удома, оформляв документи на отримання візи. Ще більше року поїздив на заробітки. А далі, у червні 2023 року, прийняв тверде рішення – він іде в прикордонники. Мама Людмила Володимирівна каже, що вмовляла сина, як могла. Боялися за його життя, бо ж вирішив іти на службу не в мирний час. Та Іван був твердий у своїх переконаннях. Рік прослужив на українсько-білоруські ділянці кордону на Волині.

У ЗОНІ БОЙОВИХ ДІЙ ПРОТЯГОМ ДВОХ РОТАЦІЙ ПРОСЛУЖИВ МАЙЖЕ РІК

Навесні 2024 року його перевели у прикордонну комендатуру швидкого реагування. І в липні 2024 року відправили на Харківщину для виконання бойових завдань. Так пройшло пів року. У січні 2025-го відбулася ротація. Підрозділ Івана Кіпеня перевели із зони бойових дій у тил. 25 січня він приїхав додому. Протягом трьох місяців виконував завдання з охорони українсько-білоруського кордону на Ратнівщині. Це був час, коли хлопець наважився на найважливіше рішення у своєму житті. Знаючи, що ротація закінчується і йому невдовзі доведеться знову їхати на Схід, зробив пропозицію коханій Вікторії. Вона теж залісянка. З нею зустрічалися чотири роки, з нею ділився усіма своїми радощами і переживаннями. І долю своє вирішив пов’язати з коханням усього життя.

ЛИШЕ ТРИ ДНІ ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ…

Рідні знали, що Іван з дня на день має знову їхати на Харківщину. Невідомий тільки був точний день. Тому весілля молодятам організували менше, ніж за тиждень. 7 травня були урочистості, весільне плаття і фата, а замість уже звичної військової форми – біла сорочка і класичні брюки. У той день Іванові повідомили, що відправка через три дні – 10 травня.

Ось так в історію цієї ще зовсім юної сім’ї вписалося лише три дні подружнього життя. 10 травня провела кохана Вікторія чоловіка на фронт. А під серцем уже зароджувалося нове життя – дитятко, якому не судилося побачити тата живим.

Підрозділ Івана Кіпеня виконував завдання на Куп’янському напрямку. Рідні з нетерпінням чекали, коли спливе шести-місячний термін його передування там, коли їх відведуть у тил. Спілкувалися більше в переписках. Іван ніколи не жалівся на те, що йому щось не так, що важко і щось недобре. Навпаки постійно заспокоював дружину, батьків, братів, що в нього все добре. Коли питали про якісь подробиці служби, сердився і казав, що вони їм не треба. Переводив мову на інше. У них хороший командир, дбає про особовий склад. Тим більше, що це вже була друга ротація в зоні бойових дій і хлопці добре знали, що і як робити, щоб вберегти своє життя і побратимів.

ЗАГИНУВ ВІД ВЛУЧАННЯ ДРОНА

Востаннє рідні спілкувалися з Іваном 18 жовтня. З розмові з Вікторією казав, що у нього все, як завжди. Якоїсь тривоги в голосі не відчула. Обіцяв, що передзвонить. Разом говорили про майбутню відпустку (Іван погодив з командиром узяти відпустку з 15 листопада за сімейними обставинами). Та й підрозділ вже мали замінити на позиціях. Мамі написав, що в нього все добре, щоб не хвилювалися.

19 жовтня на дзвінки та повідомлення Іван уже не відповідав. Та рідні тішили себе думкою, що їх відводять із позицій, замінюють, тому не має часу на розмови. 20 жовтня теж була тиша. Так пройшло і 21 жовтня. А 22-го пролунав дзвінок із незнайомого номера на телефон батька Сергія Леонтійовича. Чоловік у слухавці представився командиром їхнього сина і повідомив, що 19 жовтня в районі населеного пункту Дворічанське Куп’янського району Іван загинув від влучання ворожого дрона, коли виходив із позиції. Він пообіцяв, що тіло сина доставлять додому.Звістка про загибель бійця розбила вщент серця рідних. Вони чекали, що ось-ось прийде у відпустку, що невдовзі всі разом радітимуть народженню першого внучати, а треба було примусити розум усвідомити, що він повернеться додому в домовині. Брат Тарас покинув усе і повернувся на похорон брата із Польщі – поїхав туди за два дні до сповіщення. Та найгірше у той момент було дружині. У неї під серцем б’ється нове життя, а вона, молода вдова, має хоронити свого загиблого чоловіка!.. Не нажилися, не наспілкувалися… Їхнє сімейне життя закінчилося. Ледве розпочавшись…

ОСТАННЯ ДОРОГА ДОДОМУ

Про те, що Іван загинув, побратими знали одразу. Але рідним нічого не казали з надією, що вдасться забрати тіло. Позиції, на яких вони працювали, дуже сильно обстрілювали. Був великий ризик, що можуть не повернутися з них і ті, хто піде забирати тіло. І лише коли його винесли з місця загибелі, повідомили батькам.

Тиждень з моменту сповіщення тривали документальні процедури. Відповідальна за цей супровід фахівець Волинського прикордонного загону постійно підтримувала зв’язок із батьками. І нарешті 29 жовтня тіло Івана Кіпеня доправили у Заліси. Знову встелена квітами дорога простяглася селом. Осіннім сумом падали на землю сльози з очей селян, які навколішках зустрічали свого Героя.

30 жовтня новопреставленого воїна Івана відспівали у храмі преподобної Параскеви Сербської с. Заліси священники Заболоттівського благочиння. З усіх-усюд з’їхалися на похорон побратима прикордонники, з якими йому доводилося служити ще з 2023 року. І хоч його теперішній підрозділ ще в зоні бойових дій, віддати честь загиблому і помолитися за нього приїхав військовий капелан їхньої застави.

Під журливий спів церковного хору та пронизливі мелодії духового оркестру провели жителі Заліс свого захисника до місця його останнього спочинку. Активний, рухливий, веселий і добрий до всіх – таким він назавжди залишиться у пам’яті односельчан. Болючим спогадом і вічним символом про прагнення до миру чоловіка і тата-захисника залишиться прапор, який вручили на похороні Вікторії Кіпень.

Війна зруйнувала подружнє життя молодої сім’ї Кіпенів ще в зародку. Але їй не вдасться зруйнувати ту любов, якою вони жили один до одного. Вона обов’язково проросте в дитяті, якому судилося з’явитися на світ уже без тата. Хай Бог укріпить у терпінні рідних загиблого і замість Івана, який захищав їх на землі, візьме у Свої руки життя його дружини, батьків, братів і всіх рідних!

Марія ЛЯХ

Волинські