Назавжди залишиться 32-річним: історія полеглого Героя з Волині Михайла Лопушика

10 листопада 2025 р. 12:45

10 листопада 2025 р. 12:45

Герой з Волині Михайло Лопушик кілька разів ставав у стрій, щоб захистити наш рідний край та його вільнолюбний народ від кровожерливого кремлівського тирана та його орди.

Про це повідомляє видання Нова доба .

Сонячні промені погожого травневого дня, які намагались лагідно торкатись облич сотень жителів Прилісного та інших населених пунктів, що зібрались на подвір’ї, де проживав Михайло, не надто радували їх. У всіх на серці були туга і журба за загиблим молодим й ще неодруженим чоловіком, сином, братом, товаришем, коханим, сусідом, односельчанином, справжнім патріотом, для якого не було нічого важливішого як стати на захист своєї країни…

– Михайло Лопушик був в оперативному резерві першої черги, оскільки спочатку брав участь в АТО, а згодом підписав контракт із ЗСУ та був задіяний в ООС, де отримав поранення, – розповів начальник Першого відділу (смт Маневичі) Камінь-Каширського РЦК та СП Олександр Плужнік. – Коли цього року росія почала повномасштабний наступ на Україну, Михайло добровільно прибув на другий же день до відділу Центру, взяв припис та поїхав до своїх побратимів-десантників у 81 окрему аеромобільну бригаду. Наскільки мені відомо, їхня група пішла у розвідку. Там вони «нарвалися» на московитів, зав’язався бій. Михайло отримав значні ушкодження та травми несумісні із життям. Це сталося 2 травня ц. р. в селі Олександрівка Донецької області.

– Михайло був добрий і дуже щирий, а ще відповідальний. Мав неабияке почуття обов’язку, тому напевно й пішов в АТО, а потім в ООС. І втретє без усяких «але» знову пішов воювати, як тільки подзвонили його бойові побратими, – пригадує класна керівничка Михайла Ірина Скорик. – Після школи ми підтримували хороші дружні відносини. А від початку повномасштабної війни час від часу переписувалися. Він часто повторював: «Все буде добре!». Я й не помітила як у нього сформувалось отаке стійке українське нутро «Я мушу! Я повинен!». Для усіх, хто знав Михайла, це дуже велика втрата.

У родині Лопушиків виросли три брати, які народились з різницею в один рік, Михайло був наймолодшим. Жили брати Андрій, Роман та Михайло дружно, допомагали один одному.

– До АТО Міша працював на ДП «Волиньторф» монтером колії, – каже середній брат Роман. – З початку російсько-української війни він двічі воював на сході України у складі 95 десантно-штурмової бригади. Під час ООС отримав поранення – 22-міліметровий осколок пройшов через плече, зачепив легені та зупинився біля третього ребра. Подзвонив він нам із братом вночі, розповів про поранення і попросив не казати матері. Прооперували його в Одеському госпіталі, куди поїхали і ми. Після служби перебував вдома. Ремонтував людям мотоцикли, бо мав до того неабиякі тягу та вміння. Хотів їхати з хлопцями в Польщу, але в нього щось не склалось.

Як розповів Роман Лопушик, Михайло телефонував досить часто. Останній раз виходив на зв’язок на Пасху, коли вся родина якраз зібралась за столом. Сказав, що у нього все добре. Востаннє написав 26 квітня. З військкомату прийшло повідомлення, що Михайло зник 29 квітня. Написавши заяву в поліцію з приводу його розшуку, родичі й самі через волонтерів та в соціальних мережах почали його розшукувати.

На початку травня рідних сповістили про знайдене тіло Михайла. Батьки ще мали надію на те, що може то не їхній син. У Краматорську побратими впізнали Михайла по його срібному ланцюжку, який той носив на руці, по двох татуюваннях – «група крові» та «козак з шаблею та тризуб» – опізнав брата Роман. – У Міши була дівчина. Якось він нашому сусіду Віталію сказав, що планує одружуватись: «От прийду з війни і як буде все добре, то візьму тебе за дружка». Планував він багато. Але доля склалася по-інакшому, – каже Роман.

Відспівували полеглого Героя на території місцевого Свято-Троїцького храму духовенство Маневицької і Прилісненської громад. Слова співчуття та скорботи виголосив настоятель святині протоієрей Юрій Волков.

З військовими почестями під траурний супровід духового оркестру, багаточисельною ходою, українського Героя Михайла Лопушика провели на місце останнього спочинку жителі Прилісного та прилеглих сіл, представники Камінь-Каширської районної ради та адміністрації, Прилісненської сільської та Маневицької селищної рад, усі, з ким перетиналися його земні шляхи. Військові та місцеві жителі навколішки проводжали Героя в останню дорогу…

Слова вдячності за подвиг та виконання військового обов’язку біля могили покійного линули від начальника Першого відділу Камінь-Каширського РЦК та СП Олександра Плужніка, побратима по ООС, а нині начальника роти охорони Першого відділу Юрія Скорика та класної керівнички Ірини Скорик. В знак пошани почесна варта тричі сколихнула повітря пострілами, зазвучав Гімн України.

Вічна пам’ять Герою! Слава Україні! Щирі співчуття батькам, братам та усій родині.

Сергій ГУСЕНКО

• Згас під час виконання завдань у Куп’янську: молодому Герою з Волині Андрію Шуміку - назавжди 25
• Має 8 онуків та 9 правнуків, готує смаколики для родини і допомагає обробляти город : історія довгожительки з Волині
• Помер під час відпустки вдома: історія непростих поворотів долі захисника з Волині Дмитра Бойчука

Волинські