Її життя вмістило відгомін різних епох

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Її життя вмістило відгомін різних епох

10 листопада 2025 р. 14:21

10 листопада 2025 р. 14:21

Володимир став домівкою для світлої пам’яті Наталії Грабарчук – каєзнавиці, племінниці відомого історика і археолога Олександра Цинкаловського.

Пригадую знайомство із цією чудовою жінкою, яке відбулося у далекому 1997 році. Тоді за порадою краєзнавця Петра Заклекти я, студент-першокурсник, разом з батьком прийшов до ошатного будиночку на вулиці 20-го Липня, де нас зустріла привітна його господиня.

Життя цієї жінки – це історія кількох епох. Вона народилася в 1933 році в інтелігентній родині, мама Олена Миколаївна походила з роду Цинкаловських, доводилась рідною сестрою відомому історику, а тато Назарій Грабарчук – уродженець села Хмелівки. Бабуся по маминій лінії Христина була донькою Павла Нітецького, шляхтича, учасника польського повстання 1863 року, дідусь Микола Цинкаловський – чиновник високого рангу, прабабуся вон Вольф – німецька дитяча письменниця.

Назарій Грабарчук навчався на юриста в Києві, брав участь у битві під Крутами, обороняючи волю України. У 40 роках минулого століття він керував міською управою у Володимирі, допомагав багатьом людям, оскільки то був час нацистської окупації, та згодом радянська влада репресувала його і вислала на важкі роботи в Естонію.

Дитинство Наталі минуло на вулиці Островецькій. Саме там знаходився маєток Цинкаловських. Наталія Назарівна пригадувала дитинство, навчання у фахово-ремісничій школі, котра діяла у єпископському замочку біля Успенського собору. Добре пам’ятала 1939 рік – початок Другої світової війни. В той час Польща була захоплена нацистами, через Володимир відступав польський уряд. Погожого вересневого вечора на розі вулиць Островецької та Луцької зупинилося кілька великих автобусів. Подейкували, що у них разом з чиновниками везли держскарбницю Польщі. Саме цей кортеж і був підданий бомбардуванню авіацією, внаслідок чого загинули жителі тих вулиць, серед яких маленькі сестрички Галя і Славця Жулковські – чи не перші жертви війни у місті.

Наталя Назарівна згадувала, що садиба Цинкаловських потопала в квітах, поруч ріс розкішний сад. Батьки казали дівчинці: «Талю, якщо будеш слухняною, то в неділю підемо до Ройтера (єврей, власник кондитерської у центрі міста). Для тогочасної дітвори то була велика втіха. Добре пам’ятала Фарну площу і дзвіницю поблизу костелу.

Часто приходили до оселі Цинкаловських місцеві люди – погомоніти, послухати новини з радіоприймача «Філіпс», почитати, випити чаю. Батьки пані Наталії спілкувалися з родиною Арсена Річинського – відомого лікаря і краєзнавця, з художником Григорієм Маковським, з потомственними вчителями Більдіними, які походили з дворян і знали кілька іноземних мов, а свого часу спілкувалися з батьком майбутнього академіка Юхимом Кримським, котрий викладав у місцевому училищі, та й ще з багатьма інтелігентами.

На долю цієї жінки випали різні випробування. Закінчивши школу, хотіла стати лікаркою, здала вступні іспити до Львівського медінституту, але оскільки батько був репресованим, мусила залишити навчання. Згодом закінчила Луцький педінститут, вчителювала у селах Волині. До останнього догляділа маму і тата, пережила смерть сина Олександра. Але не зламалася. Тішилася внуками, які живуть і працюють у Німеччині, дочекалася правнуків.

Наталя Назарівна була частою гостею музею, розповідала про свого дядька історика Олександра Цинкаловського, про старожилів міста, адже бачила різні історичні епохи: дитинство минуло за польської влади і гітлерівської окупації, пережила радянську владу, дочекалася незалежної України. Цікавими були її розповіді про подругу Сусану Мерзлову – онуку священника Василівської церкви Даміана Герштанського, спілкувалася із родиною старожилів Шуровських, приятелювала з Ніною Річинською – дружиною лікаря і громадського діяча Арсена, дружила з родиною відомого художника Володимира Караваєва з Кречева.

Для музею Наталя Назарівна передала листи свого дядька – Олександра Цинкаловського. Разом з нею ми проводили першу конференцію «Олександр Цинкаловський. Минуле і сучасне Волині і Полісся». До 85-ти літнього ювілею організовували вечір-портрет, де її вітали друзі з різних куточків України і з-за кордону.

Щодня до будинку на колишній вулиці 20-го Липня приходили учні, вчителі, студенти і навіть знані професори з Луцька, Львова чи Варшави – з усіма господиня ділилася знаннями, досвідом, людяністю і щирістю свого доброго серця.

Понад піввіку Наталія Назарівна викладала у школах і профтехучилищі в Луцьку, учні любили мудру і щиру вчительку. За заслуги у краєзнавстві стала першою лауреакою премії імені Олександра Цинкаловського, а також Почесною громадянкою Володимира. Для колективу музею вона назавжди залишиться доброю подругою, наставницею, яка житиме у нашій пам’яті.

науковий співробітник історичного музею імені О. Дверницького