«Це не просто робота, це відповідальність за життя інших»: історія луцького рятувальника

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

20 листопада 2025 р. 21:33

20 листопада 2025 р. 21:33

Рятувальник Олександр Щербатюк понад п’ятнадцять років служить у 1 державній пожежно-рятувальній частині міста Луцька.

Його шлях до професії розпочався ще в дитинстві – з історії дядька, ліквідатора ЧАЕС. Саме той приклад героїзму й самопожертви визначив долю хлопчика, - йдеться на фейсбук-сторінці ДСНС Волині.

«Коли бачиш подяку в очах врятованих людей, – каже сержант Щербатюк, – розумієш, що це не просто робота. Це відповідальність за життя інших».

Небезпека стала невід’ємною частиною його служби, і щоразу виходячи з дому, він не знає, які випробування чекатимуть сьогодні. Чергування Олександра припадало майже на всі «прильоти» у Луцьку, де чітке виконання команд і особиста обережність стали запорукою безпеки й успіху. Його мужність уперше проявилася на другому році служби під час порятунку літньої жінки з 14-го поверху однієї з найвищих будівель Луцька — тоді горіла квартира у 16-поверхівці.

Втім, найпекельніше випробування чекало його влітку цього року. У складі зведеного загону Олександр вирушив до Полтавської області, де плече до плеча з вогнеборцями-побратимами гасив наслідки ворожих ударів. Найважчим став виїзд на одне з підприємств, куди влучила ракета. Територія палала на десятки гектарів, чорний дим закрив сонце, перетворюючи місцевість на справжнє пекло. Понад дві доби без сну, лише вода, піна та пекуча спека, коли вони боролися з розірваними трубопроводами та палаючими тисячами тонн пального. Лише завдяки злагодженій роботі їм вдалося уникнути вибуху, вчасно перенаправивши водяний лафетний ствол, вони загасили ємність, що спалахнула.

За сміливість і самовідданість Олександра нагородили нагрудним знаком ДСНС «За відвагу в надзвичайній ситуації». Але його справжня нагорода – це усвідомлення того, що вони зупинили катастрофу і врятували життя. Сила рятувальника, як він сам довів, справді криється в серці, яке не знає страху.

Вдома на нього чекає велика любов – дружина та двоє синів. У рідкісні хвилини відпочинку вони разом мандрують Карпатами, їздять на рибалку чи катаються на велосипедах у парку. Коли Олександр повертався з 34-денного відрядження, привіз маленький іграшковий літачок, що тепер став найулюбленішою іграшкою Захарчика, який чекав тата найдужче.

«Якщо я знову поїду у відрядження, - пообіцяв рятувальник синові, - привезу тобі великий іграшковий пожежний автомобіль». Очі чотирирічного хлопчика спалахнули від щастя, але мить він подумав - і раптом тихо відповів: «Я не хочу, щоб ти знову їхав у небезпеку. Краще залишайся вдома, тату. А я... я обійдусь без іграшки».

«Після закінчення війни хочу показати своїм дітям, який красивий світ навколо нас — без вибухів і пожеж», — ділиться своєю мрією рятувальник, чиє серце б’ється щоразу сильніше, коли він повертається додому.