У Луцьку презентували книгу про видатного архітектора Сергія Тимошенка: серед авторів – луцький краєзнавець

21 листопада 2025 р. 20:43

21 листопада 2025 р. 20:43

У Луцьку 20 листопада презентували масштабну книгу «Сергій Тимошенко. Повернення», одним зі співавторів якої є Олександр Котис – популяризатор історії, начальник відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради.

Подія стала спробою повернути із забуття постать людини, яку по праву називають одним із найвидатніших українців ХХ століття. На події побувала кореспондентка Район.Луцьк .

Сергій Тимошенко – архітектор, громадський діяч, міністр, викладач та активний учасник українського національного руху – упродовж усього життя ніс українську ідентичність у кожне середовище, де працював.

Народжений у селі Базилівка між Сумами та Черніговом, Тимошенко ще в 1880-х роках вирушив до Петербурга здобувати освіту архітектора. Уже під час навчання він проявив себе як свідомий українець та талановитий проєктант.

За словами Олександра Котиса, перші серйозні творчі кроки Сергій Тимошенко зробив у співпраці з видатним волинським архітектором Олександром Вербицьким, який довірив молодому фахівцю оформлення внутрішньої зали ковельського вокзалу.

Після закінчення університету Сергій Тимошенко переїхав до Києва, де впродовж двох років досліджував українські архітектурні стилі, формуючи власну концепцію українського модерну. Згодом він отримав роботу на Північно-Донецькій залізниці та переїхав до Харкова. Там архітектор проєктував залізничні станції у стилі українського модерну та увійшов до керівного складу управління.

Олександр Котис зауважив, що події 1919–1921 років перекреслили значну частину здобутків Тимошенка: більшовики захопили його архів і знищили близько 40 харківських проєктів.

Повернувшись до Києва, він спочатку працював будівельником, а згодом був призначений міністром шляхів Української Народної Республіки. Однак політичні обставини змусили уряд відступити на захід, і Тимошенко вийшов зі складу УНР, розпочавши новий етап життя у Львові.

У Львові він розпочав співпрацю з Іваном Левинським – відомим керамістом, дизайнером і художником. Лише за один рік роботи у місті архітектор створив значний масив проєктів – ескізів, фасадів житлових будинків та церков.

Один із критиків того часу писав, що важко збагнути, як одна людина, обтяжена службовими та іншими обов’язками, за один рік могла виконати такий обсяг роботи, називаючи ці твори «зразками поетичного таланту».

У пошуках можливості передавати знання молоді Сергій Тимошенко переїхав до Подєбрад (Чехія), де впродовж семи років викладав в Українській господарській академії. Його знали як блискучого лектора, однак у 1929 році після згортання фінансування з боку чехословацького уряду цей період завершився.

Як зазначив Олександр Котис, у 1930 році архітектор переїхав до Луцька. Там він працював в окружному земельному управлінні, проєктував хутори та господарські споруди, а також активно працював як приватний архітектор.

Він привніс до Луцька загальноєвропейський контекст модернізму й став однією з ключових фігур українського культурного життя міста.

Попри активну громадську діяльність, Тимошенко не розривав зв’язків із урядом УНР і в 1930-х роках був членом підпільної організації. За ним стежили радянські спецслужби, а одного разу він, під іншим прізвищем, таємно їздив до Харкова на закрите зібрання. Про цю сторінку його діяльності збереглося небагато відомостей.

Успішний архітектор і громадський діяч згодом став послом та сенатором Волинського українського об’єднання, а наприкінці 1930-х років очолив українську парламентську репрезентацію. Пізніше він емігрував до США й оселився в Пало-Альто, де активно працював над проєктуванням церков.

Про його церковні роботи український історик мистецтва й театру Дмитро Антонович писав, що в майстернях архітектор виходив із форм українського будівельного мистецтва XVII–XVIII століть, інколи, особливо в дерев’яних будівлях, майже дослівно дотримуючись старих взірців. Зокрема його церква в Дрогобичах наближалася до реконструкції п’ятибанної східногалицької церкви, тоді як проєкт великої мурованої святині був спробою зробити крок уперед у розвитку специфічно українських форм, еволюція яких зупинилася наприкінці XVIII століття.

Наприкінці життя Сергій Тимошенко дав інтерв’ю, фрагменти якого увійшли до книги. У ньому прозвучала головна думка всієї його творчості: «Ми ж завдяки тому, що жили загальноєвропейським життям, маємо стосунок до світового мистецтва, рівнозначний з іншими культурними народами».

Цей вислів став своєрідним підсумком його життєвого і творчого шляху.

У 1950 році Сергій Тимошенко помер від серцевої хвороби та був похований у Пало-Альто.

У 2021 році виповнилося 140 років від дня народження митця. З цієї нагоди харківське видавництво «Раритети України» на чолі з Інною Акмен підготувало грантовий проєкт для Українського культурного фонду. До роботи залучили близько 30 авторів з усієї України, кожен із яких досліджував окрему сторінку життя Сергія Тимошенка.

Через війну проєкт тривалий час не мав широкої презентації, а книга не є комерційною. Під час події 20 листопада примірники роздавали за донат, а всі зібрані кошти спрямують на підтримку Збройних сил України.

Гості заходу могли отримати не лише нову книгу, а й першу працю Олександра Котиса – також за донат. Відвідувачі активно долучалися до збору, поєднуючи підтримку української культури з допомогою українській армії.

Каріна МАРКОВИЧ

Волинські