«Нема молоді і нема дітей, лишилися пенсіонери»: як живуть у селі на Волині

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

22 листопада 2025 р. 18:21

22 листопада 2025 р. 18:21

Село Цегів на Горохівщині зустрічає тишею. Тут залишилися ті, хто тримається за землю та господарство. У цій тиші звучать щирі слова людей, які попри втому й біль продовжують жити, працювати й вірити, що життя у селі повернеться, коли повернуться люди.

Про село розповіли у сюжеті каналу Аверс .

«Наших хлопців позабирали до війська, мого сина забрали. Зараз їдемо, зерно возимо додому», — каже місцевий житель.

Здебільшого бачимо пенсіонерів, жінок. От дідусь, якому вже за 80, тяжко працює, він тримає корів і трудиться зранку до смерканку. На руці кров, але дідусь на це не зважає. Окутує буряки, як малу дитину.

«Робити треба зранку до вечора. Тяжко. Є здоров’я — то тяжкого нема нічого. А мені вже 83 роки буде», - каже місцевий житель Іван.

«Людей уже зовсім мало, молодь позабирали багато, а зосталися старенькі — багато повмирали. Як на 3 000 пенсії можна жити? Лишилися тільки пенсіонери. Підеш у магазин — і не знаєш, чи на аптеку, чи на хліб тримати, чи на якісь продукти щось купити. Землю маєш — треба її обробляти чимось. Обробляти нема чим. Трактористів позабирали», - розповіла місцева жителька Тамара.

Люди кажуть: дітей у Цегові вже не стільки, як колись.

«Нема молоді і нема дітей. Усі отакі, кому вже 18 — школу закінчили, сюди-туди роз’їжджаються куди хто може», - додає волинянка Тамара.

Тяжко у селян на душі, зізнається місцевий житель Віталій Романович . Не вистачає елементарного — спілкування.

«Люди стараються, прибирають, тільки що люди зібратися не мають де. Тільки магазин. Навіть на дорозі людей немає. Раніше в клуб йшли, там концерт якийсь чи кіно... Воно просто на психіку впливає. От бачите — по дорозі нікого немає…», - бідкається Віталій Романович.

Місцеві тримають господарство мов ту останню ниточку, що підтримує село. І хоч на дорогах майже нікого, тут вірять: життя повернеться, коли повернуться люди.