Тридцятирічний хобултівський храм – надбання, реліквії та надії

25 листопада 2025 р. 12:54

25 листопада 2025 р. 12:54

Першу хобултівську церкву, про яку відомо сучасникам, звели у 1770 році. Була вона дерев’яною і мала таку ж дзвіницю. Цей храм згорів у 1942-ому. Наступні десятиліття жителі цього великого села молилися у сусідніх Хмелеві, Зимному, або у Володимирі, їздили здебільшого у Свято-Василівську церкву. Там же святили паски, хрестили новонароджених.

Збудувати теперішню свою церкву хобултівчани вирішили відразу після проголошення державної Незалежності. У квітні 1991-го у парку, в центрі села, освятили місце для неї. А менше, ніж за п’ять років освячували уже й сам новий храм зі стрімкою високою дзвіницею, більшим головним і чотирма малими куполами. 26 листопада 1995 року благословив нову церкву митрополит Луцький і Волинський Яків. Освятив її, як і давню, яку ще пам’ятали хобултівські старожили, іменем Різдва Пресвятої Богородиці.

На місці ж старого 172-річного храму тепер стоїть ошатна капличка, споруджена за ініціативи хобултівчанки, депутатки теперішньої Зимнівської сільської ради Наталії Козій її чоловіком Іларіоном.

Не шкодували для свого храму ні рук, ні грошей

Газетної шпальти не вистачить, аби перелічити усіх, хто долучився до будівництва. Організаторів святої справи Степана Ничипорука, Дмитра Кузнецова, Володимира Голячука, Оксану Дячук щиро підтримала більшість хобултівців разом із головою сільради Лідією Рудчик. Адже свідома, амбітна і наполеглива громада, а саме такі риси завжди були притаманні хобултівчанам, відчувала потребу власного духовного осередку. Долучилася і селянська спілка «Золотий колос», правління якої очолював Василь Демещенко. До мільйона купоно-карбованців надала обласна держадміністрація. Літні селяни щомісяця приносили дещицю від своїх пенсій, спілчанські ковалі, токарі, слюсарі та інші трудівники вкладали у будівництво власну працю.

Архівні документи, до прикладу, свідчать, що лише від березня по вересень 1994 року на будівництві церкви безплатно працювали: Михайло Лупінко – 59 днів, Павло Доменюк – 50, Степан Ничипор – 38, Олексій Волошин – 32, Павло Хлопенюк – 30 днів… Бригади хобултівських парафіян встановлювали вікна, фарбували стіни, виконували висотні роботи, проводили електрику, шпаклювали і воскували стіни всередині. Приходили допомагати дорослим і учні місцевої школи. Окремі важливі будівельні роботи виконували запрошені майстри, зокрема, бригада з районного комунгоспу, будівельники з Луцька, Почаєва, села Суходоли, володимирські майстри.

У церкві – іконостас відомого митця

Здавалося б, ну чим може здивувати сільська церква? Однак Хобултівська таки справді вирізняється з-поміж інших. Вражає високохудожній розпис внутрішнього інтер’єру.

– Коли, приїхавши під час відпустки у рідне село, побачив майже збудовану нову церкву, вирішив долучитися до такої шляхетної справи, – розповідає Петро Голячук. Служив тоді у Львові, мав знайомих у мистецьких колах, до них і звернувся.

Хобултівська церква стала сьомою, а іконостас – дванадцятим у творчому сакральному доробку професора Серветника. Спостерігши, як майстерно і самовіддано працює митець, окремі селянські родини замовляли, аби написав для нової церкви обрану ними ікону. Погоджуючись, Станіслав Мар’янович ніколи не називав заздалегідь ціну, казав: «Закінчу, тоді подивитеся і вирішите, скільки може те мені заплатити». У храмі є кілька таких образів, у їх ниж ньому куті художник вказував прізвища офіродавців. До виготовлення і монтажу іконостасу долучилися доцент академії Ілля Іванів, студенти закладу, серед них і Роман Демещенко, суттєво допомагав у цій справі житель села Степан Ничипорук.  Петро Голячук придбав для храму Євангеліє, майстерно оздоблене у майстерні Львівського художнього коледжу.

Допомога війську – передусім!

За 30 років у храмі й навколо нього змінилося чимало. Під час поточних ремонтів знімали стару потріскану фарбу, шліфували й фарбували наново дерев’яні стіни, провели газове опалення. Обшили «вагонкою» купол. За пожертви парафіян замінено чимало церковної утварі, оновлено ікони, розповідає митрофорний протоієроей Юрій Зінчук, котрий служить тут від 2003 року.

Окрасою храму стали 14 ікон, присвячених Хресній дорозі Ісуса, які вишили бісером місцеві жінки за ініціативи Катерини Калишук. До речі, серед цих майстринь і дружина настоятеля матінка Зоряна. Коштом родини прихожанина Аркадія Вовка оновлено престол. Клавдія Левчук зі своєю сім’єю подарувала аналой, на якому читається Євангеліє. У 2014 році дванадцять родин склалися на новий тетрапод. Навколо храму встановлено гарну огорожу з воротами, викладено плиткою вхідну алею, торік проведено воду і встановлено кран на подвір’ї, аби не носити воду відрами під час святкових освячень. За словами церковної касирки Лідії Рудчик, уже варто б було перекрити дах і церковні куполи, перефарбувати храм зовні.

– Аби не війна, то займалися б цим, – підтримує її настоятель отець Юрій Зінчук. – На жаль, на російсько-українському фронті вже загинули наші односельці Максим Карамальський, Василь Лаба, Святослав Банах, Петро Костюк, внаслідок тяжкого поранення помер у лікарні Володимир Котловець, а також учасник бойових дій АТО Віталій Марчук.

Вічна їм пам’ять. Тому зараз намагаємося допомагати війську, землякам, які захищають Україну.

З вірою у перемогу і надією почути мелодії церковних дзвонів

На жаль, багато з тих, хто розпочинав організацію церковної громади і будівництво цього храму, уже відійшли у Засвіти. За три десятиріччя, за даними книги церковного обліку, тут провели у Вічну дорогу 336 хобултівчан. Та завдяки їхній праці і старанням у цих стінах тепер вбирають духовну наснагу та віру у справедливу перемогу України над ворогами їхні нащадки, діти, онуки, близькі й далекі родичі. Від 1995 року тут охрещено 152 новонароджених, звінчано 76 подружніх пар.

Щонеділі і у свята лине під високі церковні куполи чистий спів хористів Галини Баган, котра є матір’ю-героїнею, Людмили Янчук, Зоряни Зінчук, Ніни Гороховець, Марії Левчук, Ніни Жданюк, Романа Похильчука, Аркадія Вовка, Ярослава Жданюка, Ольги Євтух, Степана Карпука, Анатолія Бугая. Керує церковним хором пенсіонерка Світлана Янчук. Серед співаків – колишні тваринники, механізатори, вчителька, бухгалтерка, працівники охорони, котельні, колгоспної бурякової ланки. Є у складі хору і професійний музикант Ярослав Милисюк , який навчає музиці дітей у Хобултівській, Микуличівській та Березовичівській школах.

Парафіяни плекають надію, аби цей обдарований чоловік спробував опанувати і мистецтво дзвонарства. Так хочеться, щоб над селом лунав мелодійний церковний передзвін, що проникає у людські серця і зцілює душі. Підтримує ідею своїх парафіян і отець Юрій, хоча, за його словами, підкорити церковні дзвони здатен не кожен, тут дійсно потрібен вправний фахівець. А наразі люди з ностальгією згадують, як гарно звучали хобултівські церковні дзвони в руках, на превеликий жаль, уже покійного Анатолія Лупенка, звичайного тракториста, який мав лише досвід гри в духовому оркестрі та, вочевидь, тонкий слух і чутливу душу.

Фото надані авторкою.
Ірина НАДЮКОВА

Волинські