«Я не біженець, я тимчасово відсутній вдома»: історія студента-музиканта з Харкова про втрату й новий початок

27 листопада 2025 р. 16:45

27 листопада 2025 р. 16:45

«Я не біженець, я тимчасово відсутній вдома», — розповів харків’янин Артем , який після війни знайшов другий дім у Чехії. Його історія — про втрату й нові починання, про музику, що допомагає вижити, і про віру в повернення.

У інтерв’ю із журналістами ВСН студент з Харкова Артем Лозовий розповів про своє життя у Чехії.

Артеме, ти виїхав з України 9 березня 2022-го. Розкажи, як це було — сідати в той день в автобус до Польщі?

Я пам’ятаю запах. В автобусі пахло бензином, мокрими куртками й чиїмось дитячим шампунем. Мама дала мені свій старий рюкзак, туди вмістилося дві пари шкарпеток, ноутбук і банка тушонки. Вона сказала: «Якщо що — ти тепер головний чоловік у родині».  А мені 19. Я думав: «Блін, я навіть борщ нормально не вмію варити». Автобус їхав 32  години.На кордоні польський прикордонник запитав: «Маєш зброю?» Я показав гітару. Він  засміявся й пропустив.

Ти спочатку був у Варшаві, потім у Берліні, а в Чехії опинився тільки через рік по тому. Чому саме Прага?

Бо в Празі є трамвай №22. Я побачив його в інстаграмі й подумав: «Якщо там такі красиві трамваї, значить люди точно добрі». Серйозно. Потім уже дізнався, що тут можна  легально працювати студентом, що є курси чеської безкоштовно й що пиво дешевше, ніж  вода в берлінських кіосках. Але спочатку — саме трамвай.

Ти записав вже два міні-альбоми українською під назвою «602». Номер будинку в Харкові?

Так. Салтівка, 602-й мікрорайон. Там залишилася моя квартира з пробитим дахом. Коли я пишу музику, я ніби повертаюся туди, але вже без сирен. Перший альбом я записав на телефон у берлінському хостелі, сидячи в душовій кабіні — там найкраща акустика. Другий — уже тут, у Празі, у друга в гаражі. Трек «Празький дощ» — це коли я їхав уночі на  велосипеді з роботи й плакав, бо дощ пах точно так само, як у Харкові в травні.

У тебе є рядки: «Я не біженець, я тимчасово відсутній вдома». Ти вважаєш це «тимчасово»?

Вже не знаю. Минулого тижня я зрозумів, що знаю чеською більше слів, ніж деякі мої чеські друзі знають українською. Я вже можу посваритися з кондуктором і помиритися з ним же за п’ять хвилин. Я купив собі светр на секонд-хенді й подумав: «О, це мій колір». Я  почав планувати Новий рік тут. Це лякає більше, ніж вибухи лякали тоді. Бо означає, що я, мабуть, залишаюся.

Ти повернешся, коли війна закінчиться?

Повернуся, але вже іншим. І Харків буде іншим. Ми обидва будемо з шрамами, з новими піснями й з дивними звичками — я, наприклад, тепер п’ю каву тільки з корицею, бо так роблять у Празі. Ми подивимося одне на одного й скажемо: «Привіт, давно не бачилися». І обіймемося. І це будуть найдивніші обійми в житті.

Що ти скажеш тим, хто зараз у небезпечних регіонах і вагається: чи залишати рідний дім?

Їдьте. Не тому що там страшно, а тому що у безпеці можна дихати. І коли ви нарешті видихнете  — ви зрозумієте, що війна не забрала у вас усе. Вона забрала дім, але не забрала вас. А ви — це найголовніше, що є в твого дому.

Автор: Георгій Камець

• «Чеченці заходили до кожної хати, а школярі проходили фільтрацію»: історія студента-переселенця з Донеччини, який знайшов прихисток на Волині
• «Мій внутрішній світ залишився там, на руїнах»: відверта розмова з переселенкою з Покровська
• Втратила три будинки: переселенка з Донеччини двічі рятувалася від війни й почала нове життя у Луцьку

Волинські