Страви, що пережили століття: як Волинь відроджує свою поліську кухню

27 листопада 2025 р. 17:13

27 листопада 2025 р. 17:13

Кулінарна культура Любешівщини виросла з поліських лісів, боліт і нив — із простих продуктів, які вмілі господині перетворювали на поживу, достаток і домашній затишок. Сьогодні ця спадщина повертається у центр уваги: її не лише бережуть, а й оживляють, передають молодшим як частину локальної ідентичності.

У кожній хаті й досі ховаються рецепти, що рятували від голоду, збирали за одним столом кілька поколінь і зберегли дух громади. Бобівники, печена картопля, сир у маслі, карух — це більше, ніж страви. Це історія землі та людей, які вміли жити в гармонії з природою, розповідає видання «Нове життя» - новини Любешівщини.

У кухні, де народжується подвійний секрет

У Любові Томашук із Бірок приготування бобівників нагадує ритуал. На столі – терта картопля та відварена квасоля. У цьому поєднанні й уся унікальність: страва водночас поживна, ситна і проста.

«Я сама не місцева, родом із Підкормілля. Але у Бірках живу вже 36 років, і цю страву навчилася готувати від свекрухи», – розповідає Любов Миколаївна.

Біб замочують і відварюють, картоплю натирають, відтискають сік. Далі – формують кульки з квасолі, обгортають картоплею й обсмажують або запікають. У печі бобівники набувають особливої сухої, запеченої текстури. А завершальний штрих – шкварки.

«Отоді вони будуть такими, як колись у наших бабусь. Смак, що об’єднує покоління», – каже господиня.

Рецепт виживання і гордість регіону

Автентичність Любешівщини будується не лише на картоплі. Вона тримається й на інших китах. Гастрономічним паспортом нашої громади є мацик, або карух. Важко говорити про місцеву кухню без згадки про цю сиров’ялену м’ясну страву. Тому включення мацика до обласного переліку нематеріальної спадщини стало знаковою подією для регіону.

Але коли каруха зробити не так просто і довготривало, то сир у маслі – це та страва, котра виручала наших предків на щодень і яку нині теж готує чимало місцевих господинь.

«Сир у маслі – це поліська мудрість у чистому вигляді. Моя мама готувала його завжди, а нині він став туристичною цікавинкою», – розповідає Віта Домашич, працівниця національного парку та керівниця етносвітлиці.

Від домашнього столу до меню кафе

Страви Любешівщини оживають не лише в руках старших людей. Ці рецепти вивчає і молодь – особливо та, яка залучена до культурних подій, туризму, роботи в кафе.

Наприклад, справжнє відродження бобівників та сиру в масі почалося тоді, коли вони вийшли з тіні домашніх кухонь і потрапили до місцевих закладів харчування. Вони перестали бути лише «сільською» стравою і набули статусу локального бренду.

«Ми вже кілька років практикуємо в себе приготування місцевих страв – бірківських бобівників та сиру в маслі в горщиках. До того ж готує бобівники кухарка, яка сама родом із Бірок. Люди, які у нас гостюють, а особливо немісцеві, приїжджі, замовляють саме їх. Бо, скажімо, столичних туристів уже не здивуєш нічим. А ось така поліська родзинка для них смакує дуже», – розповідає власниця кафе в Любешові Катерина Шукалович.

Культурний код в одній тарілці

На глибинному впливі цього явища акцентує увагу фахівець із гастрономічної культури Вадим Ніколенко, кандидат соціологічних наук, доцент:

Поширеною темою нині в різних дослідженнях стає зв’язок гастрономії, культури їжі, практик харчування з громадянською ідентичністю, соціальною згуртованістю, що є важливою потребою в житті пересічної людини. Практики харчування, гастрономія, кулінарія як найбільш резистентні складники національної культури, дійсно, здатні бути одними з маркерів зміцнення громадянської ідентичності. Ба більше, українська гастрономічна культура виступає своєрідною цікавинкою, що приваблює туристів не лише в межах нашої країни, але й іноземців. Нині навіть створено гастрономічну карту України.

Загалом без складнощів можна побачити, що якісна гастрономія, практики харчування, котрі вплетені в соціальну тканину української обрядовості, народних звичаїв, виконують функції своєрідного оберегу родини, так би мовити, зміцнюють її зсередини.

Скажімо, єднають різні покоління, коли все ще переважно бабусі розповідають онукам про традиційні рецепти місцевої кулінарії й у такий спосіб зберігають важливий складник культурної спадщини. Гастрономічна культура Волині є значущим маркером згуртованості родини та всієї соціокультурної спільноти, що позитивно впливає на формування як самобутньої місцевої, так і загальнонаціональної ідентичності.

Головне – не втратити спадщину

Разом із відродженням кулінарних традицій приходить і усвідомлення того, як легко це все втратити. Люди їдуть на заробітки, діти навчаються у великих містах, і тихе домашнє передавання рецептури «з рук у руки» подекуди обривається. Змінюється й сам характер харчування: світ прагне швидких страв, простих рішень. Там, де колись вимішували сир у маслі чи сушили м’ясо, тепер усе частіше беруться за напівфабрикати.

І все ж поки ці рецепти живуть – вони захищені любов’ю людей, які пам’ятають їхній справжній смак. Бо кожен бобівник, що сьогодні печеться у печі чи на кухні кафе, – це ще один крок проти забуття. Кожна господиня, яка робить сир у маслі, «як колись мама», уже зберігає частинку поліського світу. А кожен турист, котрий вперше куштує ці страви, стає свідком того, що наша кухня – це не пережиток, а жива історія, яка хоче бути почутою.

Волинські