87-річна волинянка показала старовинну скриню «на придане» і клунок «на смерть»

30 листопада 2025 р. 21:05

30 листопада 2025 р. 21:05

87-річна Ганна Бондарчук із села Проходи на Волині досі береже старовинну дерев’яну скриню з приданим та клуночком «на смерть» , у якому зібрала рушники й одяг, підготовлений відповідно до давніх звичаїв.

Старовинна скриня з «приданим»

Як розповіла Суспільному Ганна Бондарчук, дерев'яну скриню для неї замовляв у майстра батько в 50-х роках минулого століття.

«Може вже років 70 цій скрині, а може й більше. Вона вже давним-давно змайстрована. Зробили і мені, і сестрі на придане. Полотно, рушники, сподниці, в яких я ходила, бо ходила в широких сподницях, кохти. Що збереглося, що не збереглося. Тут вельми доброго немає... Був станок, снували, таке треба було вдвох ткати, важко одному», — зазначила жінка.

За народними звичаями скриня становила частину «приданого» для молодої дівчини. У дівоцтві волинянка ткала лляні рушники — ними обвішували хату, як Ганна йшла заміж.

«Тут і прожила, потім замуж вийшла і діло робила — ткала і вишивала. Тико всього наробила, що нікому воно не треба. Я 6 років ткала рушники у Луцьк, нас п’ять жінок таких було. Нам привозили нитки й ми ткали. Це вже як замужем була, то ткала, бо Люба вже була, дочка, то треба було вже їй на придане. І ткала, і вишивала — світу не бачила за тою роботою», — сказала пенсіонерка

Після заміжжя Ганна Бондарчук працювала в колгоспі: вдень — на роботі, ввечері — вдома за верстатом. Після того як сильно захворіла, отримала роботу в конторі.

«Коли чєс мала, ввечері, як поробиш усе діло, тоді й вишивали. Така традиція була. Мусово було вишивати, тепер вже не треба, тепер вже молодьож рушників не вішає, не вишиває, вони й не вміють», — говорить жінка.

Клунок «на смерть»

Окрім витканих у молодості речей, Ганна Бондарчук зберігає у своїй скрині клунок «на смерть». Увесь одяг, який до вподоби, волинянка підготувала заздалегідь, аби рідні вбрали її в останню дорогу. Під голову за звичаєм мають покласти рушники.

«То одежа моя, шо то на той світ: плаття, спідниці, всього є. Кохти, все моє «додоми». Як умру оцю кохту мені наложать і сподниця. А ота хусточка — купляла та й сказала, щоб мені білу зав’язала. Я люблю білий, але як син загинув, то я вже білу хустку не зав’язую. Тико на той світ білу», — розповіла волинянка.

Серед побажань Ганни Бондарчук — оббита витканими власноруч рушниками труна.

«Щоб труна була гарна і баба гарна лижєла. А то хвартух вишивала тоже. Вже ото недавно шила його. Спеціально собі вишила свіженького, щоб було туда. Років 2 як вишила, а може й більше. Не знаю, як убєруть. Як стала хворіти я, то я наготувала собі і думаю, хай буде, а я ще й досі живу. Не знаю, що там на тому світі, Бог його знає», — говорить волинянка.

Свій «тлумачок» 87-річна жінка зібрала, з її слів, давно. Каже: сподівається, що рідні дослухаються до її побажань.

«Ой, вже не хочеться жити, бо вже не здужати з кіями ходити. Яка то житка вже, але живу. Кажуть, не можна думати, то великий гріх за смерть думати, вона сама прийде. А тлумачки зібрала уже давно. Я хочу по своєму, щоб мені було. Як убєруть, так буде, я їм розказувала, але хто там буде слухати», — каже пенсіонерка.

У парі з чоловіком волинянка Ганна Бондарчук прожила 61 рік, з яким народила четверо дітей. Також має жінка восьмеро онуків та дев'ятеро правнуків.

• Пережив чотири окупації й заслання: ветеран УПА Ананій Добровольський відзначив 95-річний ювілей
• «Дав Бог – дожила до 100 років»: історія волинянки Наталії Масловської
• Має 8 онуків та 9 правнуків, готує смаколики для родини і допомагає обробляти город: історія довгожительки з Волині

Волинські