І став Сергій стрільцем-санітаром штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі»

03 грудня 2025 р. 14:44

03 грудня 2025 р. 14:44

Болюча туга полонить наші душі, бо чисельність загиблих у цій війні постійно зростає, поповнюючись новими втратами. Війна не має жалю ні до бійців, котрі боронять нас на полі бою, ні до тих, хто очікує повернення своїх рідних і близьких із війни. Не було у неї жалю й до Сергія Кошмана та його рідних.

Подружжя Кошманів проживали у Володимирі, виховували двох синів – Іллю й Володю та чекали на третю дитину. 7 жовтня 1985 року на світ з’явився Сергій.

Закінчивши 9 класів місцевої тодішньої ЗОШ № 2, вступив у Володимир-Волинське ПТУ (тепер Регіональний професійний коледж).

«У нас невелика різниця у віці – 12 років. Ми разом росли. Сергій був добрий, веселий, з почуттям гумору. Ніколи не падав духом, хоч би як не було важко, – розповіла нам рідна тітка Наталія Левчук. – Любив мультфільми, особливо – про домовичка Кузю, завжди цитував його героя. Щоліта приїжджав із братом на канікули в село Хобултова. Разом виконували всю роботу, яку нам доручали дорослі: прибирали, носили воду з криниці, пасли корів, готували їсти. Ми навіть торти пекли разом. У нього це добре виходило. Коли брат Володя пішов в армію, ми з Сергієм посадили абрикоса. Сергія немає, а це дерево буде завжди нагадувати про нього. До цих пір хочеться йому зателефонувати, щоб почути його голос» .

Восени 2003 року парубка призвали на військову службу до ЗСУ. Був зарахований танкістом у 300-й навчальний танковий полк, який дислокувався на базі навчального центру «Десна» на Чернігівщині. Приїздив додому в двотижневу відпустці.

Демобілізувавшись та деякий час відпочивши від служби, Сергій влаштувався на місцеву меблеву фабрику «Гербор-холдинг». Із своєю майбутньою дружиною Наталією познайомився восени 2006 року, а не минуло й року, як вони одружилися.

У 2015 році Сергія був призваний на службу в зону АТО. Спочатку проходив навчання на Рівненському полігоні, яке тривало лише кілька тижнів. Тут навчали поводитися зі зброєю, проходити окопи групами, стріляти по мішенях, вести бій та опановувати тактику й топографію. А ще, як працювати в парі: один одного розуміти, прикривати, щоб вийти з поля бою. Після завершення військової підготовки Сергія Коштана з побратимами відправили в Донецьку область. Отримав звання сержанта, був контуженим.

Через рік Сергій, повернувшись у рідне місто, пішов працювати на попереднє місце роботи – у «Гербор-холдинг». У вільний час любив відпочивати з друзями і рибалити. Риболовля для нього – це хобі і психологічне перезавантаження, відновлення сил та спілкування з природою. А із приходом осені брати любили їздити в ліс по гриби.

Сергія мобілізували у вересні 2024 року і відразу відправили на Рівненський полігон. Там навчали тактиці переміщення на полі бою, дії підрозділу під час контакту з противником, як вести наступальний та оборонний бій, а також бій в лісистій місцевості та наданню першої домедичної допомоги в умовах, максимально наближених до бойових. Після короткого навчання на полігоні зараховували у військову частину 4152 і відправиои у Сумську область.

«Сергій щодня дзвонив, як тільки знаходив вільну хвилину. Казав, що йти на перший бойовий вихід було страшнувато. Скільки б побратими не розповідали, як правильно воювати, та поки досвіду не здобудеш – не навчишся, – розповіла нам дружина Наталія. – Розповідав, що цілими днями по них гатять міномети, артилерія, постійно літають дрони-камікадзе. І дуже боляче бачити, як гинуть побратими».

Невдовзі Сергія Кошмана відправляють у Донецьку область, де він став стрільцем-санітаром механізованого відділення и 108-го окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» 59 -ї ОШБр Якова Гандзюка. Воїни брали участь у боях за Красногорівку, Українськ, Воздвиженку, Новотроїцьке, Надіївку.

«Ми в дитинстві і в дорослому житті довіряли й допомагали один одному, ділилися секретами, а коли потрібно було – приходили на допомогу. Сергій з дитячих років захопився творенням виробів із дерева, тому й відвідував гурток з різьб’ярства, – поділився спогадами брат Володимир Кошман. – Коли росія розпочала війну, старший брат Ілля пішов на фронт ще в березні 2022 року, а Сергія призвали майже через два роки після нього. І він до останнього подиху лишався вірним присязі, виконував обов’язок захисту Батьківщини з честю та гідністю. Утримуючи позиції, демонстрував стійкість та незламність, проявив себе як безстрашний воїн».

Із 1 березня 2025 року захисник не виходив на зв’язок із рідними. Вони почали дзвонити його побратимам, командиру. Спочатку їм повідомили, що він перебуває у госпіталі, а ще через декілька днів принесли родині довідку, що Сергій пропав безвісти. Минув тиждень і надійшло повідомлення, що загинув 1 березня поблизу населеного пункту Надіївка Покровського району внаслідок штурмових дій противника.

Вічний спочинок Герой знайшов поруч із побратимами на Алеї Слави, що на Федорівському кладовищі 19 березня 2025 року. Рішенням Володимирської міської ради Сергію Кошману присвоєно звання «Почесного громадянина Володимир-Волинської ТГ» (посмертно).

Портрет Героя розміщений на Алеї Слави Володимира. На фасаді гімназіїї, де навчався Герой, установили меморіальну дошку, а в бібліотеці цього ж закладу оформлений альбом і стенд пам’яті.

Людмила МАКАРЕНКО,
завідувачка бібліотекою гімназії №2

Волинські