«Головне — не лінуватися»: історія волинянина, який усе життя присвятив землі - Волинські

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

«Головне — не лінуватися»: історія волинянина, який усе життя присвятив землі

04 грудня 2025 р. 13:06

04 грудня 2025 р. 13:06

Житель села Цир Володимир Хрупчик усе життя присвятив землі та господарству. Змалку він знав, що таке щоденна праця: у багатодітній родині кожен мав свій обов’язок, а велике господарство вимагало постійної турботи.

Саме тоді хлопець уперше вчився доглядати худобу й працювати в полі — і цю любов до землі Володимир проніс через усе життя.

Про це розповідає видання «Нове життя» - новини Любешівщини.

Як і більшість його ровесників, після навчання в середній школі Володимир Омелянович закінчив вечірню, відслужив строкову службу, від’їздив на сезонні роботи. А коли одружився, разом із дружиною облаштували своє сімейне гніздечко. Згодом у родині з’явилося троє дітей – найбільше щастя й водночас стимул працювати далі.

Поступово чоловік завів власне господарство. Коли отримав земельні паї, почав працювати із землею всерйоз. Спочатку садив картоплю, потім посіяв зернові. На початках – лише для себе, згодом на обмін, а пізніше вже й на продаж.

«Потроху почав купувати техніку – спершу трактора, а потім комбайна. І так понеслося…» – усміхається волинянин.

Нині він вирощує картоплю, моркву, озимину, овес. Раніше, каже, сіяв гречки понад три гектари, тепер – значно менше. Та любов до праці не зникла.

«Не уявляю свого життя без роботи. Працювати треба на результат. Віддаєш землі свої сили, час, знання – а натомість отримуєш щедрий урожай», – говорить господар.

За роки праці він добре відчув, як змінюється сільське господарство. Через війну та коронавірус багато людей виїхали за кордон, а ті, хто залишилися, часто не мають змоги реалізувати вирощене.

«Наш ринок збуту потребує конкретних змін, –ділиться думками чоловік. – Дуже шкода, що держава так мало дбає про сільське господарство. Можливо, тоді й молодь не боялася б братися за землю».

У Цирі та й у навколишніх селах Володимира Хрупчика добре знають як справжнього господаря. Люди часто звертаються до нього по допомогу – викопати картоплю чи змолотити зернові. І він нікому не відмовляє.

Серед секретів хорошого врожаю чоловік називає бажання працювати, знання справи, вчасне підживлення та обробіток ґрунту.

«Головне – не лінуватися», – каже з усмішкою.

Поруч із ним – дружина, яка завжди підтримує, і діти, котрі, хоч і вже розлетілися по світу, але не забувають батьківську оселю. Нині господар обробляє понад п’ять гектарів землі. Робота важка, але рідна земля віддячує сторицею.

Володимир Хрупчик – із тих людей, які не шукають легких шляхів і не зраджують землі, що годує. Вона для нього – не просто робота, а частина життя, яку він плекає з любов’ю.