Орден полеглого на війні батька отримав його син

05 грудня 2025 р. 13:28

05 грудня 2025 р. 13:28

Посмертну відзнаку воїна Дмитра Матвієвського, який віддав своє життя у боях за свободу та незалежність України, передали його сину.

Минулої п’ятниці на кладовищі села Верба біля могили командира відділення штурмової роти 12-ї бригади спеціального призначення «АЗОВ» Національної Гвардії України Дмитра Матвієвського із позивним Ходок зібралися його рідні. Саме тут, на місці останнього спочинку Героя, після молебню відбулося вручення його посмертної відзнаки. Орден «За мужність» ІІІ ступеня представники підрозділу, де служив наш земляк, передали його 12-річному синові Матвію.

«Ми зібралися сьогодні, щоб вчергове вшанувати пам’ять друга «Ходока», який віддав своє життя за нашу націю, за нашу Батьківщину. Ми пам’ятаємо кожного Героя і зобов’язуємося завершити їхню справу: перемогти в цій війні, відкинути ворога і не дати йому можливості прийти на наші землі знову. І так, як друг «Ходок» нищив окупанта і боровся за свою державу, так і ми будемо це робити надалі, аж допоки на наших землях не пануватиме мир», – сказав побратим Героя. І закликав присутніх спільно промовити молитву українського націоналіста, яка є важливою для кожного азовця, розповівши, що вона повсюдно з бійцями – під час долучення до підрозділу, в часи випробувань, коли вони здобувають свій перший шеврон, на бойових виходах, у бліндажах… Молитва українського націоналіста звучить щоразу під час вшанування пам’яті полеглих побратимів.

Настоятель Свято-Михайлівського храму отець Борис Наумчук відправив на могилі захисника панахиду і зі словами підтримки звернувся до родини воїна, чиє ім’я назавжди залишиться в історії української боротьби й у серцях поколінь, які зростатимуть у вільній Україні. «Ви втратили дорогу людину, сина, брата, тата, який у тяжкий для країни час зробив свій гідний вибір – став на її захист і боронив до останнього подиху. Він спочив тілом, та душа перебуває в Божому Царстві, в легіоні нашого доблесного війська, яке від престолу Божого захищає нас».

Життя Дмитра Матвієвського обірвалося 4 вересня 2024 року у селищі Нью-Йорк Торецької громади Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання. Звільнивши українських військових з оточення, його група спецпризначення під час виходу потрапила у засідку ворогів. Цей бій для Дмитра і ще двох його побратимів став останнім… Йому навіки 34 роки.

Дмитро завжди мріяв про військову службу і не уявляв себе в іншій професії. Тож після закінчення школи у рідному селі Верба навчався у Львівському ліцеї ім. Героїв Крут з посиленою військово-фізичною підготовкою. Опісля вступив до Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного на факультет бойового застосування військ, який закінчив у званні лейтенанта. І відразу поповнив ряди воїнів 51-ї окремої механізованої бригади.

Як розповідають рідні, коли на Україну зазіхнули вороги, військовослужбовець Дмитро став на її захист. Він брав участь в антитерористичній операції на Донбасі. Був у складі підрозділу, який неподалік Волновахи 22 травня 2014 року зазнав нападу проросійських сепаратистів. Втратив у тім бою своїх побратимів. Дмитро проходив службу на посадах командира взводу та командира механізованої роти. Згодом долучився до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, де служив до 2018 року на посаді заступника командира артилерійського дивізіону з виховної роботи.

Вступити до лав «Азову» Національної гвардії, щоб пліч-о-пліч із бійцями цього військового формування долати ворогів і визволяти рідну землю від загарбників, було виваженим рішенням Дмитра Матвієвського. Він був кадровим військовим з досвідом, тож інакше вчинити не міг. З весни 2024 року був бійцем штурмового підрозділу, командиром відділення.

«Позивний Ходок закріпився за Дмитром ще у 2014 році. Один із командирів 51-ї окремої механізованої бригади назвав його так за те, що йшов у розвідку на трохи далі, ніж було потрібно. Відважний, хоробрий і люто ненавидів ворога-загарбника – таким він був завжди. Він виходив зі складних ситуацій, швидко приймав рішення. З цим позивним продовжив службу в «Азові»» , – розповіли рідні захисника.

За їхніми словами, Дмитро не мало розказував про свою службу, про завдання, які доводилося виконувати – був небагатослівним про свій бойовий досвід. Та це мовчання лише підкреслювало масштаб відповідальності, яку він ніс.

За гідну службу був нагороджений почесною відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України – нагрудним знаком «Срібний Хрест».

«Дмитро з дитинства мав той характер, який одразу виокремлює людину серед інших. Він був принциповим – не заради впертості, а тому, що мав чітке відчуття, де правда, а де ні. Якщо вірив у щось, то стояв на цьому до кінця. Сміливість стала його природною рисою ще задовго до війни. Дмитро не шукав небезпек, але ніколи не відступав, коли ситуація вимагала сили. Умів бути відважним не лише ззовні – його серце було міцним, і він завжди був готовий захищати тих, хто потребував підтримки», – поділилася мама Героя Олена Михайлівна.

Футбол, армреслінг, любов до вивчення військової історії й пізнання постатей великих полководців – це все було близьким Дмитрові. Він завжди був активним і спортивним. Любив вирушати на риболовлю, цінував тишу полювання, а духовну силу черпав із Біблії, яку вважав найголовнішою книгою свого життя.

Він створив сім’ю, у якій народився син Матвій. Хоч подружнє життя не склалося, та Дмитро завжди залишався присутнім у житті дитини й робив усе, щоб син відчував батьківську підтримку.

«Дмитро пішов на фронт не тому, що хотів героїзму, а тому, що просто не міг інакше. Сказав спокійно, майже тихо, але твердо: «Я не можу залишитися осторонь». За цими словами стояла вся його внутрішня суть… У бою, де обірвалося його життя, він залишився собою – відважним і принциповим, таким, яким був завжди. Втрату важко приймати, але я знаю: він прожив чесно, гідно, не зрадив своїм переконанням і своїй землі. Мій син залишився у всьому світлому, що робив. У пам’яті тих, хто поруч із ним стояв, у любові, яку він вкладав у кожне слово, у силі, яка й досі підтримує мене», – ділиться матір.

Воїн Небесного Легіону Дмитро Матвієвський залишається у пам’яті рідних і всіх, хто його знав, як дорога людина, мужній захисник України, Герой, який ціною життя її боронив.

Валентина ТИНЕНСЬКА

Волинські