Улюблений театр і 20 фільмів актора Валентина Троцюка

06 грудня 2025 р. 14:47

06 грудня 2025 р. 14:47

Пізнаючи історію Володимира вкотре переконуюся у тому, що наше місто стало колискою для багатьох талантів.

Тут 1955 року народився Валентин Троцюк, який став відомим українським актором театру і кіно. Його дитинство минуло на затишній вулиці Антоновича, батько Сергій Володимирович працював товарознавцем на міжрайбазі, мама Ніна Семенівна викладала українську мову і літературу у школі № 1.

Ще з шкільних років Валентин був активним відвідувачем драмгуртка при районному будинку культури, яким тоді керував світлої пам’яті Богдан Береза (згодом – директор Волинського обласного драмтеатру). У юності любив грати на гітарі, співати.

Після закінчення школи юнак вступив до Київського інституту театру і кіно імені І. Карпенка-Карого. Отримавши диплом, працював у Львівському театрі імені Радянської Армії. Згодом переїхав до Києва, де грав у театрі драми і комедії.

І лише на 33-му році життя Валентин Троцюк став артистом одного з провідних українських театрів – Київського академічного імені І. Франка. Про свою роботу тут розповідав так: «Приходиш часом на виставу у поганому настрої, жити не хочеться, не те, що виступати. Але виходиш на сцену, відчуваєш збудження залу і забуваєш про все на світі. Виникає бажання імпровізувати, нічим не потьмарювати святкового піднесення глядачів».

Валентин дуже любив театр, зіграв багато ролей, але найулюбленішою вважав участь у п’єсі «Пам’ять» Бориса Олійника. У цьому творі – філософські роздуми про роль поета, митця у суспільстві, про те, що поети – це духовні провідники суспільства у важкі часи катаклізмів і перемін. У «Пам’яті» актор грав у тандемі з відомим Богданом Ступкою. Також Валентин Троцюк співпрацював з Богданом Бенюком, Анатолієм Хостікоєвим, Оленою Пономаренко (вона стала його другою дружиною) і іншими метрами кіно.

Багато ролей актор зіграв на кіностудії імені О. Довженка, зокрема, одного з опришків у фільмі С. Клименка «Камінна душа». Також знімався на Одеській кіностудії у фільмі «Ранкове шосе» (перша роль).

Валентин працював довгий час з режисером Миколою Мащенком. Їхньою спільною роботою стала стрічка «Все перемагає любов». Відомою була роль у фільмі «Поза межами болю», в якому розповідається про події 1914-1918 років, про українців, які стали жертвами Першої світової війни. Наш земляк тут зіграв роль молодого українця-втікача Оглядівського. Режисером кінокартини був Заслужений діяч мистецтв УРСР Ярослав Лупій («Укртелефільм»).

Усього ж Валентин Троцюк знявся у понад 20 фільмах на різних кіностудіях. Серед них такі відомі як «Чорна пантера і білий ведмідь», «Нам сурми не грали, як ми помирали» (у головній ролі Петра, фільм про діяльність УПА, тут грала і його дружина, відома акторка Олена Пономаренко), «Чудо у краю забуття», «Звір, що виходить з моря», «Господи, прости нас грішних», «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди» (режисер Михайло Іллєнко), «Злочин з багатьма невідомими», «Амур і Демон» та інших.

І хоча Валентин Троцюк зіграв у кіно більше ролей, ніж у театрі, але Київський театр мені І. Франка, де працював, теж любив, якось казав: «Допоки тут працює Богдан Ступка, я не піду звідси». Час від часу приїздив до Володимира, полюбляв бути у рідному місті, адже тут живуть його рідні. Під час однієї з поїздок познайомився з художником, викладачем педколеджу світлої пам’яті Федором Сподинюком. Їх поєднувала творча дружба. Артист виступав перед студентами і викладачами. На одному з фото, яке митець подарував пану Федору, він зробив такий напис: «Я тебе дуже люблю і поважаю! Ти справжній, а це дуже важливо!» Таким справжнім, щирим, без фальші і лукавства, був і сам артист, а таким живеться непросто…

Якось в інтерв’ю журналу «Новини кіноекрану» Валентин Троцюк назвав справжніми митцями Олександра Довженка, Василя Шукшина, Андрія Тарковського, Леоніда Бикова, Івана Миколайчука. На зауваження журналіста, що їх, мовляв, вже немає серед живих, актор відповів: «Неправда! Вони фізично не існують, але їхня любов до людей, до рідної землі, їхнє розуміння життя і пошуки в мистецтві – вічні. Вони живуть і в нашому поколінні. Такі митці є і серед нас, головне їх вчасно розгледіти, а не після смерті нагороджувати державними преміями». Ці слова можна сказати і про самого Валентина.

В останні роки життя актор пішов з театру імені І. Франка, жив самотньо. Далися взнаки важкі 90-ті, коли мало хто цікавився талановитими українськими акторами, як не прикро, і нині ситуація не краща…

19 листопада 2008 року актор театру і кіно Валентин Троцюк відійшов у Вічність. І хоча він прожив недовге життя, але багато встиг – знявся у багатьох фільмах, був тричі одружений, залишив по собі дві доньки і цікаві мистецькі образи…Згадаймо добрим словом, перегляньмо фільми за участю нашого талановитого земляка. Висловлюємо вдячність його рідним, котрі передали до музею фотоархів митця, публікації про нього.

Богдан ЯНОВИЧ,

науковий співробітник історичного музею імені Омеляна Дверницького

Волинські