Багато бачив на своїм віку п`ятиднівський храм

08 грудня 2025 р. 14:06

08 грудня 2025 р. 14:06

Cело П’ятидні має давню історію. Чому у нього така назва? За переказом старожилів, воно отримало її через те, що дорога з Києва до Варшави займала п’ять днів підводою. Через поселення проходила дерев’яна дорога, яка називалася мостовою і служила зв’язком з Європою. Існує ще одна версія, де стверджується, що під час походу на Південно-Західну Русь воєвода Бурундай зупинявся в цьому селі на п’ять днів.

Теперішні П’ятидні стали об’єднанням двох сіл: власне села П’ятидні, що розміщувалося північніше траси Устилуг-Володимир, та Микулич, які до 60-х років називалися Микуличі-2, а згодом приєднались до П’ятидень.

Коли в’їжджаємо в село, на пагорбі височить його святиня – Свято-Покровський храм, який є найдавнішою місцевою пам’яткою архітектури. Перші відомості про храм у селі Микуличі датуються 1765 роком, коли на кошти парафіян села зведено дерев’яну Свято-Покровську церкву. У той час у Микуличівську парафію входило три села – Микуличі, П’ятидні і Хрипаличі.

На початку XIX століття дерев’яний храм почав поступово руйнуватися, тому постало питання зведення нового. Його звели з цегли у формі хреста. У 1835 році за кошти власниці села Дар’ї Леванідової та її сина Олексія закладено наріжний камінь нової кам’яної церкви з благословення архієпископа Волинського і Житомирського Інокентія.

Храм закінчили будувати у 1841 році за священника Йосипа Тарновського, тоді ж його і освячено. З 1873 року священником храму був Созон Матусевич, за якого у 1875 році за кошти парафіян звели нову дерев’яну дзвіницю.

У 1892 році розпочала свою діяльність церковно-парафіяльна школа у селі Микуличі. У 1902 році згадується її вчитель Йосип Максимов, який навчав тоді 38 хлопчиків та дві дівчинки.

Храм бачив на своєму віку владу Польщі, роки Першої та Другої світових воєн, владу тоталітарного режиму. Навіть у 60-ті роки, коли відбувалося масове закриття храмів, він був діючим і таким залишається і донині.

Найбільше відомостей в історії храму є про отця Федора Комаревича, який служив тут у 20–30-х роках XX століття. Усі служби, хоч це не завжди подобалося полякам, він проводив рідною мовою. Сім’я отця Федора проживала на хуторі Березина біля хотячівського лісу. До нього приїжджали на маївки члени товариства «Просвіта» та Союзу українок імені Петра Могили. Тут ставили вистави, співали українських пісень, декламували вірші та інше.

Отець Федір побудував школу і церковний будинок у селі Микуличі–2 (П’ятидні). На території храму є два поховання – отця Євгена і матінки Марії Коноплянки, які трагічно загинули у 1944 році від рук бандитів, та поховання священника, ім’я якого невідоме, — за переказом старожилів, він помер у роки Першої світової війни від епідемії тифу.

Окрасою храму служить стародавній іконостас, аналогу якому немає. Відомості про майстрів також не збереглися. У церкві є ряд старовинних ікон, які парафіяни бережуть, щоб залишити наступним поколінням.

17 лютого 2019 року відбулися загальні збори православної громади села про перехід до ПЦУ, бо раніше храм знаходився у підпорядкуванні УПЦ МП.
Відтоді проведено капітальний ремонт церкви всередині (розпис стін, фарбування, побілка) Змонтовано теплу підлогу, навколо храму покладено бруківку. Встановлено поклінний хрест, капличку Божої Матері.

Велику подяку парафіяни висловлюють директору ТОВ «П’ятидні» Валерію Діброві, який допомагає в ремонті храму, а також жителям села, які долучаються фінансово на ремонт та придбання церковної утварі.

З грудня 2019 року настоятелем храму призначений отець Василь Максимович, який переїхав на Волинь з міста Дніпро. Він був військовим капеланом і від початку війни постійно займається волонтерською діяльністю. Постійно їздить на фронт до наших воїнів, яким парафіяни надають допомогу.

На Покрову, 4 жовтня цього року, у храмі відбулося свято з нагоди його 190-річчя. На запрошення настоятеля та парафіян з архіпастирським візитом прибув архієпископ Володимирський і Нововолинський Матфей. Це вже третій візит владики.

Парафіяни храму Покрови Пресвятої Богородиці села П’ятидні з великою ретельністю бережуть цю сільську святиню та виявляють надзвичайну увагу до своєї історії.

Велику подяку висловлюємо доктору філософії Юрію Велінцю, який вивчає історію Волинського Прибужжя та сприяє у збереженні сакральних пам’яток.

Надія ЗВОЛЯНСЬКА,

парафіянка храму

Волинські