Капличка, що постала з тривоги і надії

22 грудня 2025 р. 12:59

22 грудня 2025 р. 12:59

Ця капличка стоїть відкрито – без паркану, з вільним доступом для всіх, хто прогулюється парком відпочинку Риловиця, чи приходить на фотосесію на терасу над річкою. Святиню на своєму обійсті власноручно спорудив архітектор Андрій Гнатюк – у тому ж стилі, що й увесь довколишній простір, який облаштовував на подвір’ї та у відпочинковій зоні роками.

Історія цієї каплиці почалася не з креслень, а зі звуків перших у Володимирі сирен повітряної тривоги. Того лютневого дня 2022 року господар дому почув страшний гул, визирнув у вікно спальні на другому поверсі й побачив над своїм будинком дві ракети, які пролітали дуже низько, здавалося, метрів тридцять від землі…

«Для мене це були іскри сатани», – згадує пан Андрій. У той день ці ракети влучили у військову частину поблизу міста. Загинули військові. Наша країна зазнавала безжального повномасштабного нападу ворогів. Люди, як могли, рятувалися, полишивши позаду все життя, евакуйовувалися із охоплених війною міст і сіл. Вивозили своїх дітей за кордон і наші земляки, не знаючи, що буде далі. Саме того дня, коли летіли над містом ракети, розповідає пан Андрій, і народилася ідея збудувати капличку – як оберіг для захисту своєї родини, дому, міста. І що важливо, прагнув зробити усе своїми руками – від фундаменту до накриття.

Облаштовувати каплицю узявся на території свого обійстя, однак зробив її доступною для усіх перехожих. Щоб ті, хто прогулюється поблизу, могли тут на хвильку зупинитися, помолитися, чи у думках звернутися до Всевишнього зі своїми сумнівами, тривогами, радощами чи вдячністю…
«Можливо, комусь вона додасть віри. Можливо, буде менше вандалізму на території, бо часто знаходяться охочі позбиткуватися, вирвати рослини чи поламати насаджені у парку дерева», – розмірковує чоловік.

Проєкт розробив у 2022 році, затвердив його у містобудівній раді. Та, головне, отримав на її спорудження благословення й підтримку від духовного наставника своєї сім’ї – отця Ігоря Бігуна, військового капелана. Тож робота пішла легко, натхненно і навіть часто виходила за рамки запланованих рішень, перевершуючи усі намічені очікування. Святиня у процесі створення набувала свого унікального й неперевершеного вигляду. Бувало, щось відламувалося, змінювало форму і якось цілком випадково складалося ще гармонійніше, ніж у початкових ескізах. Цікаво, що деякі матеріали купувалися «на око» – і дивним чином вистачало до сантиметра. «Ніби якась невидима сила моїми руками творила», – каже майстер.

Спершу пан Андрій придбав статую Божої Матері, а тоді уже відповідно до її розмірів і розробляв проєкт каплиці. Жодних готових «штампових» рішень – лише індивідуальне бачення із прив’язкою до уже облаштованого навколо середовища уздовж Риловиці, яке він створює уже близько семи років, – у італійсько-нормандському стилі з бароковими мотивами. Так, щоб формувалася цілісна концепція простору.

Більшість елементів довелося виготовляти самостійно з бетону, зокрема, дрібні, складні деталі. Робота тривала без поспіху, виважено. У вільний від роботи час. Спорудження, яке тривало три роки, уже завершене. Підведена підсвітка. Хоча, як каже пан Андрій, ще є деталі, розписи, які потребують удосконалення, але це уже за сприятливої погоди.

Важливість зведення на цьому місті каплички має й деякий історичний контекст. Майстер ділиться, що ще у 1988-у році, коли тут велася індивідуальна забудова, старожили розповідали, що колись на цю місцевість, десь у яр, звозилися залишки від поруйнованих церков – фрагменти будівель, огорожі, куполів… Тож, можливо, тому це місце відчувалося як сакральне, гідне пам’яті й молитви.

Таких локальних знаків віри багато в Італії, Польщі, країнах, де переважає католицизм. Зустрічаємо їх і на Львівщині. Тепер з’явилася ще одна й у Володимирі.

«Я люблю будувати. Це захоплення мені передалося від батька. Для мене будувати – як для рибалки піти на риболовлю. Дружина жартує, що моя весна починається з мішка цементу. І це справді так, бо маю потребу щось створювати, споруджувати», – каже Андрій Гнатюк.

Для господаря капличка – це нагадування про послідовність у вірі, про заповіді, які потрібно дотримуватися, про те, що добро сильніше за зло.

«Зло – це руйнація, а добро – творіння», – каже він. І саме віра, переконаний майстер, дає емоційний ресурс вистояти, боротися. А для нього особисто її спорудження – це як справа для душі, як хобі, яке наповнює, бо створюєш не лише для себе, а й для інших.

Валентина ТИНЕНСЬКА

Волинські