Четверте Різдво з присмаком гіркоти

24 грудня 2025 р. 11:23

24 грудня 2025 р. 11:23

Відраховує свої календарні дні зима – вже четверта важка зима нашої боротьби, нескореності… За вікном похмуро, сіро, сіро… Журливо…

Мріється про сонечко, світло і не тільки від свічки, що в останні роки дарує нам тепло, аромат, розраду, надію на те, що все якось устаткується, буде гаразд. І, можливо, нарешті, це буде вже остання зима із повітряними тривогами, вимиканням електрики, сірою, сирою мрякою довкілля, ракетними атаками, руйнуваннями та найстрашніше – людськими втратами. Війна нас усіх виснажила і на фронті, і в тилу, але й вкотре випробувала на стійкість, терпеливість, загострила патріотичні почуття. Стала перевіркою на людність, милосердя, готовність прийти на допомогу тим, хто опинився у неймовірній скруті, покаліченим чи позбавленим даху над головою і утвердила в думці: найстрашніше, найжорстокіше – війна.

Життя ж, безперечно, мусить тривати, і в ньому повинні бути свої радощі і свята, найбільші з яких Великдень і Різдво.

Зазвичай в нас зимове святкування починається з Миколая. Це улюблене свято і дітей, і дорослих. Цьогоріч воно вже позаду і знову з присмаком смутку і ностальгією за мирним світлим дитинством.

Заздалегідь діти писали листи до святого Миколая, де просили не лише прості нагальні подарунки, рукавички, чобітки, мандаринки тощо, а й миру і повернення своїх рідних додому.

А за кілька днів – Різдво, яке завжди асоціюється із ялинкою, запашними мандаринками, імбирними пряниками, ковзанами, людовими замками та очікуванням якогось дива. У нас же одна мрія на всіх – мир багатостраждальному українському народові. Роки війни виснажили, неймовірно, тим більше через воєнний стан ми без додаткових вихідних у державні свята, включаючи і найбільші християнські – Різдво та Великдень. Війна, на жаль, продовжується, втратам та руйнаціям нема кінця. Тому і свята з присмаком гіркоти. І початок грудня радше нагадує журливий похмурий листопад, ніби разом із нами сумує природа.

Відколи почалася повномасштабна війна, ми думаємо про тих, хто в окопах ризикує власним життям, аби Україна існувала. І свята не приносять бажаної втіхи та радості. Не на часі розваги, бо майже щоднини прощаємось із героями, живемо в постійній тривозі, стресі. Деякі міста, до прикладу Тернопіль, відмовились від традиційної головної ялинки через страшну ракетну атаку, що забрала життя 40 містян. Та мені до вподоби ідея міського голови встановити шопку, що віддавна була символом народження Спасителя.

Як, напевно, і більшість українців, скучаю за святом без журби. Так скучають за найріднішими людьми, за тими, з ким не бачилися дуже довго. Так хочеться, щоб воз’єдналися родини. А допоки дочитуємо свої книжки, домислюємо свої думки і при свічках завершимо приготування до різдвяних свят. Створимо одвічного символа і оберега дідуха. А у Святвечір промовимо щирі слова молитви за наших захисників: Боже, нехай буде завтра, і нехай буде мирний світанок, а на його сторожі нехай вірно стоїть відважний захисник України – український воїн.

А завершити свої роздуми хочеться світлою грудневою замальовкою від Мар’яни Савки: «Грудень – коли з вічного неба світить зірка, пробиває пітьму, розгоряється живим різдвяним вогнем, огортає в радість і цвіте найяскравішими квітами надії на новий рік на новий час, на нове життя, на нашу перемогу!».

Оксана ШЕСТАЛЮК

Волинські