А чернече ім’я настоятеля храму пов’язане з родом меценатів-духівників Шептицьких

26 грудня 2025 р. 15:03

26 грудня 2025 р. 15:03

Моя зустріч з отцем Атанасієм, віднедавна новим настоятелем греко-католицького храму святого Йосафата, відбувалася напередодні Різдва. Ще тривала Пилипівка, час посту, який передбачає духовні читання, бесіди із священнослужителями. Тому і була такою доречною і важливою ця зустріч в час випробувань війною. А ще захотілося познайомити громаду міста із теперішнім настоятелем греко-католицької церкви.

♦  У нашому місті є чимало храмів, монастирів з цікавою історією, оригінальною архітектурою. Церква священномученика Йосафата на вулиці Ковельській збудована у 1890 році і відома як «кірха», оскільки її використовувала німецька громада християн-лютеран. На початку 1990-х храм передали у постійне користування греко-католикам. Поруч – Василіанський монастир. Отці-василіани опікуються парафією.

Привітним, скромним видався мені при спілкуванні настоятель духовного храму отець Атанасій – нова постать серед духовних наставників міста. Саме чернече ім’я мене зацікавило – рідкісне, пов’язане з родом меценатів-духівників Шептицьких. Атанасій Шептицький – єпископ Львівський та Галицький, митрополит Київський заклав родинне гніздо у Прилбичах та приходився прадідом такій величній пості, як митрополит Андрей Шептицький. Тож вибором такого духовного імені (до речі, хресне – Ярослав) герой мого допису засвідчував послідовність справи вірного слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. А ще, як розповів мені священник, це ім’я його духовного наставника на прізвище Кулинич. Саме він покликав юнака служити і проповідувати Боже слово. Сенс священичого служіння шукати «і творити себе Христового», себе для інших.

♦  У лютому цього року отець Атанасій отримав направлення до княжого Володимира і став настоятелем греко-католицької церкви святого Йосафата. За плечима вже було кілька щаблів пізнання Бога, духовна освіта, отримана у Польщі. Кожні чотири роки божих служителів переміщують за потреби у ті чи інші монастирі. Тож до того, як потрапити у Володимир, отець служив в монастирі святого Юрія у місті Шептицькому (колишній Червоноград) сусідньої Львівській області. Родинне коріння священника – село Межиріччя, що неподалік, на львівській автотрасі. Зростав він у звичайній робітничій родині – тато шахтар, мама – телеграфістка. А як же духовний поклик? Зазвичай покликання служити Богові закладається в дитинстві. І Ярослав дитиною відчував бажання йти за Богом, адже мама 47 років була регенткою в сільській греко-католицькій церкві, що знаходилася тоді у підпіллі.

♦  Майбутній семінарист усі святкові та недільні служби Божі проводив у храмі рідного села, наповнюючи світлою аурою віри. Тому і 17-річним юнаком зробив такий відповідальний життєвий вибір – вступив до Крехівського монастиря. Тоді, у 1994-му, ця духовна обитель стала божою колискою іще й для 50 юнаків. Далі були шість років навчання у духовній семінарії польського Перемшля.

Відтак випускник семінарії отримав направлення до Гошіва, що на Івано-Франківщині, де чотири з половиною роки служби збагатили духовним досвідом, залишили теплі спогади. А ще вкладалася чимала праця у ремонт та відродження духовних святинь. Адже служити – значить ділитися собою, своїм часом і зусиллями, своїм життям.

♦  Юнаком переступив поріг Крехівської обителі і вже зрілою, духовно збагаченою особистістю повернувся отець Атанасій до своєї духовної колиски. З 2016-го в його духовній біографії опинився Шептицький монастир святого Юрія. Головне ж бо, що в усіх згаданих святих обителях, аж до того, як потрапити у Володимир, духовник прагнув (особливо тепер у час війни), бути живим втіленням жертовної божої любові до людини. Це, як на мене, найвеличніше покликання. За недовгий період служіння у нашому місті є чим пишатися настоятелю греко-католицького храму. Важливо, що тут на 20 збільшилася кількість парафіян.

♦  Мала нагоду побувати на недільній літургії і відчула особливу трепетність, світло позитивних емоцій від щирого слова Божого, що лунало із уст священника, від вже традиційних зворушливих моментів, від щемливого співу церковного хору. Приємно, що чимало дітей прийшли на літургію та ласкаво горнулися до отця під час мирування. До речі, за час каденції вдалося створити і недільну школу, яку відвідують дев`ятеро дітей. А коли залишаєш храм, тебе огортають теплі почуття, бажання творити добро, подавати милостиню нужденним, за можливості допомогти матеріально тим, хто опинився у скруті. Благодійність зараз на часі. Камерне приміщення церкви дозволяє влаштовувати концерти духовної музики. Вона і звучить час від часу в храмі Священномученика Йосафата у виконанні відомого Волинського оркестру камерної музики «Контабіле». А володимирчани можуть гордитися і тим, що уродженцем міста є святий Йосафат (Кунцевич) – покровитель греко-католицького храму та Василіанського монастиря.

♦  Моя розмова із отцем Атанасієм відбулася у затишній трапезній монастиря. Коли запитала отця про церковних авторитетів, то не здивувалась, що ці імена, їхнє подвижницьке життя є і для мене прикладом для наслідування. Це і слуга Божий владика Андрей Шептицький і Іван Павло ІІ. Світлі, ерудовані, щирі, високоморальні. До цього переліку особистостей від себе додала б і ім’я блаженнішого Любомира Гузара. Ці особистості мали б бути незаперечними авторитетами не тільки у людей, пов’язаних із церквою, але й у пересічних, які живуть Божим словом не щодень.

♦  Непокоїть отця Атанасієм, як, мабуть, усіх духовників, чому люди рідко, а то й взагалі не відвідують духовні святині? Згадують про таїнство святого причастя тільки напередодні Різдва чи Великодня. Чому молодь, підлітки надто грубі і жорстокі? Чому нецензурна лайка стала нормою спілкування? І цих запитань, що тривожать, ще чимало. Ніколи не пізно навернутися до Бога, змінити спосіб свого життя, зробити Біблію настільною книгою. Мрія отця Атанасія, як і тепер усіх українців, звичайно, спокій і мир. Бо війна приносить багато страждань, руйнувань, але ж і згуртовує, навчає цінувати кожен новий день.

Тож, допоки тривають Різдвяні свята, заплануйте собі відвідати і взяти участь у святковій літургії єдиної у Володимирі греко-католицької церкви святого Йосафата – церкви мучеників, яка завжди була вірною своєму народові, була справжньою. У кожного свої храми, та сподіваюся, що ніколи не завадить відкрити для себе ще одну святу обитель, де служать скромно, щиро, неподібно.

Оксана ШЕСТАЛЮК

Волинські