Час відкривати книги: літературний путівник зимовою магією

27 грудня 2025 р. 14:37

27 грудня 2025 р. 14:37

Грудень – це не тільки пошук подарунків, а можливість «залягти на дно» з гарною книжкою. Різдво вже на порозі і найкращий спосіб запросити свято до своєї кімнати – відкрити книгу, що пахне пригодами, дивом і корицею. Добірка історій зігріє серце краще за гарячий шоколад. Ми зазирнемо на полиці нашої бібліотеки, де зберігаються літературні скарби – книги, що змусять замислитися, чому Різдво є таким важливим святом для українців та в чому його сила.

«Різдво-Коляда і Щедрий Вечір» Ксенофонт Сосенко – призабута книга. Подвиг автора в тому, що свій шедевр він писав, будучи не професором, а католицьким священником (служив 40 років) села Конюхи на Тернопільщині. Майбутній етнолог народився 7 лютого 1860 року на Галичині. Навчався в Академії мистецтв у Кракові та у Львівському університеті на теологічному і філософському факультетах.

Отець Ксенофонт як вчений встигав листуватися з колегами з усієї Європи і навіть побував під загрозою розстрілу за свою активну українську позицію. Книга вперше видана у Львові 1928 року під назвою «Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора» і відтоді більше не перевидавалася.

Історик Микола Чмихов так писав у передмові до сучасного видання книги: «Так склалося, що сучасний український читач не знає праць визначного вченого, навіть науковцям його ім’я мало про що говорить. За радянської доби напрям досліджень, що їх вів К. Сосенко, був неприйнятним, рішуче у нас відкидався… Нині серед громадськості особливий інтерес до книги, що висвітлює духовність України, правдиву її історію».

Ксенофонт Сосенко досліджував прадавні обряди та звичаї українського народу. Докладно описав і пояснив символіку й містику Різдва та Щедрого Вечора. У своїх дослідженнях обґрунтував «давню старовинність українського народу, зараховуючи його до найдавніших народів Євразії».
Віддавав перевагу старим українським колядкам, щедрівкам. Вчений вважав, що вони були ще й «скарбницями світогляду наших предків, могли багато розповісти про минуле народу, його зв’язки із сусідами».

«Коло престола Матір Христова книжку читає, Христа благає.
Святий Миколай за Богом ходит, та й Бога просит,
та й Бога просит: Ой Боже Ви наш, придіт Ви до нас – на Святий Вечер на вечеречку,
Зваримо ми Вам пшениченечку…»
(Колядка з Буковини)

Книгу отця Ксенофонта можна читати як детектив, де автор шукає пояснення, хто такі українці та що ж насправді означають наші різдвяні традиції. А ще за її посередництвом можна буде мандрувати по всій Україні, побувати в Ірані, серед арабів, у старовинній Вавилонії, Індії, Азії, Прибалтиці, серед племен різних частин Землі, навіть в Індонезії й Австралії. Аж не віриться, що усе це створене пером галицького священика.

Богдан-Ігор Антонич написав вірш “Різдво” у 1934 році.

«Народився Бог на санях в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії місяць – золотий горіх»

Біблійну легенду про народження Христа Б.-І. Антонич розкрив по-своєму. Син Божий народився не в яслах, а на «санях», він має людську подобу, то чому б йому не народитися «в лемківськім містечку Дуклі», так він підкреслив значення рідного краю. А замість пастухів прийдуть лемки й принесуть у дарунок «місяць круглий», тобто хліб. Справді, на Різдво лемки з хлібом і свяченою водою обходять обійстя й освячують його. Згаданий тут символ місяця пов’язувався здавен із дохристиянським святом Різдва.

Пісня Щедрик М. Леонтовича – стала символом Різдва.
«Щедрик» лунав, коли за столом збиралася вся родина і зустрічала Новий рік. На столах було повно смачної їжі, а щедрівники – молодь або діти – ходили від хати до хати і співали під вікнами:

«Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати, Господаря викликати»

У дохристиянські часи Новий рік відзначали в березні. Ось чому в тексті згадується ластівка, хоча взимку ці птахи відлітають на зимівлю. Упродовж століть це була проста одноголоса мелодія на чотири ноти.

Після того, як у 1936 році популярний американський композитор українського походження Петро Вільговський написав тексти до «Щедрика», з’явилася на світ її англомовна версія «Дзвінка колядка, Колядка дзвонів». Цю мелодію виконують найвідоміші музиканти по всій планеті, вона приносить радість усім народам. Леонтович працював над своїм шедевром понад 10 років.

Збірка «Традиція Різдвяної вечері» з колядками – це розмова з пам’яттю роду, що починається з першої зірки… Минають роки, приходять і відходять дні народження та інші родинні свята. Та є одне Свято, яке не підвладне часові, – Свята Вечеря. Вона передається від покоління до покоління.

Збірка нагадує нам про давню традицію: за різдвяним столом завжди було місце для самотнього. Саме тому Свята Вечеря була символом примирення.
Книга запрошує замислитися: як виглядає вечеря у наших родинах сьогодні?

«Ми благаєм Тебе, Боже, увійди у серце кожне. Захист дай в лиху годину, бо без тебе ми загинем. Дай здоров’я нам і сили, край благослови наш милий».
Нехай ця традиція, якщо і десь загубилася серед щоденних турбот, відродиться наново у наших родинах в період Різдва. Нехай Свята вечеря дійсно буде святою в родинах.

«Святвечір» Василя Скуратівського. Цей відомий етнограф пройшов сотні верств Україною. Від хати до хати записував традиції, притчі, приказки, звичаї. Він писав, що у «давнину було свято Коляди – народження Сонця. З прийняттям християнства церква приурочила його до появи на світ Ісуса Христа. До ХVIII століття у церквах під час богослужіння співали світських колядок». Однак згодом, зазначає автор, «коли релігійний центр перенесли з Києва до Москви, синод заборонив виконувати їх, оскільки в росії подібних пісень не знали. Але ці заходи не прижилися в Україні, тому московська патріархія змушена була видати спеціальний дозвіл колядувати лише з Богословника, в якому пропонувалися тексти тільки релігійного змісту».

«Святвечір» – це книга-скарбниця, що зберігає генетичний код українських свят. Попри те, що автор описує звичаї за юліанським календарем, вони є вічними.

«Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського. У цьому творі йдеться не тільки про трагічне кохання мешканців Карпат – Івана та Марічки. Автор детально описує святкування Святвечора та Різдва. «Перед тим, як сісти за стіл, Іван запрошує на вечерю душі предків, душі «заблуканих» та нехрещених дітей, дуючи на лаву, щоб випадково не придушити невидимого гостя»

«Вечори на хуторі поблизу Диканьки» Миколи Гоголя – одна з найяскравіших українських різдвяних книг. У ній поєднуються народні вірування, гумор, фантастика. Різдвяна ніч у Гоголя – це час, коли поруч із людьми з’являється нечиста сила, а диво стає цілком можливим.

Особливе місце займає повість «Ніч перед Різдвом» – історія про кохання, силу характеру та перемогу добра. Автор майстерно відтворює українські звичаї: колядування, святвечір, віру в чудеса, створюючи атмосферу справжнього зимового свята. «Колядувати у нас називається співати під вікнами проти Різдва пісень, що звуться колядками. Тому, хто колядує, завжди кине в торбу господиня чи господар, чи хто там зостанеться дома, ковбасу, чи хліб, чи шага мідного, хто чим багатий. Розказують, нібито був колись такий ідол Коляда, котрого мали за бога, та ніби з того й повелися колядки. Хто його знає? Не нам, простим людям, про це балакати».

Поруч із нашими творами на книжкових полицях завжди є місце і для світових бестселерів. Кожна з книг розповідає окрему історію, і часто всі вони не є вигаданими, а побудовані на історіях життів тисяч людей, що потребували змін та дива.

«Маленькі жінки» Луїзи Олкотт – книга , що починається з морозного Різдва і зігріває у будь-яку погоду.

«Сяйво» Стівена Кінга – для тих хто любить «холодну» атмосферу: ізоляція, снігові замети і небезпека.

“Ідеальне Різдво для собаки” Брюса Кемерона. Це зворушливий роман американського письменника. В центрі історії родина Ґоссів, чиє життя напередодні свят далеке від ідеалу. Дідусь в депресії після смерті дружини. Мати розривається між побутом, трьома дітьми та тугою за кар’єрою адвоката. Батько заклопотаний своїм підвищенням. Донька переживає свою підліткову кризу. Близнята постійно пустують. Але коли у домі з’являється цуценя, це стає викликом для всіх. Собака не лише додає клопотів, але поступово стає тим самим «дивом», яке знову допомагає почути одне одного, подолати конфлікти і віднайти справжній різдвяний настрій.

«Один за одним» Рут Веа. Група колег модного технологічного стартапу вирушає на відпочинок у Альпи. Проте розваги закінчуються, коли на гори сходить лавина. Герої залишились без зв’язку та можливості вибратися. Ви буквально відчуєте холод снігових схилів і паніку від перебування в пастці та від думки, що серед них є вбивця.

«Три чоловіки для Вільми», Ґюдрун Скреттінґ. Одинока Вільма, самотня вчителька гри на фортепіано намагається уникати небезпек, їсти лише корисну їжу і кожен її день схожий на попередній. Аж от священник і судмедексперт приносять сумну звістку про смерть її батька, з яким вона навіть не була знайома, та купку листів від нього. Ці листи стають для Вільми своєрідним календарем, завдяки якому жінка дізнається багато прихованих сімейних таємниць. Ця книга сповнена загадок, гумору, різдвяного настрою, якого особливо хочеться зараз!

«Одного разу перед Різдвом» Шарі Лоу – сторінки цієї книги бринять від різдвяних мелодій та багаторічних родинних секретів. Різдво завжди було чарівною порою і цього разу трьом поколінням жінок доведеться у цьому переконатися на власному досвіді.

Коли згасне останній вогник на ялинці, а святковий гомін вщухне, нехай у вас залишається відчуття піднесення. Бо найкращі різдвяні історії пишуться не пером, а щирими обіймами і розмовами за чашкою чаю. Нехай ваша особиста новорічна історія у 2026 році буде щасливою і обов’язково з добрим фіналом.

Тетяна Гілевич,
бібліотекарка бібліотеки-філії №2

Волинські