Таємниця єзуїтського підземелля

28 грудня 2025 р. 15:02

28 грудня 2025 р. 15:02

Багатьох шанувальників історії Володимира, краєзнавців і туристів особливо цікавить тема міських підземель. Серед них найвідоміше у місті те, яке знаходиться під собором Різдва Христового – пам’яткою архітектури ХУІІІ століття.

Ця пам’ятка будувалася у 1755-1770 роках католицькими монахами єзуїтами. Фундаторами були каштелянка Ядвіга Загоровська, ловчий волинський Степан Чацький і староста білоруського міста Слонім Ігнатій Садовський з дружиною. Зведення храму тривало 15 років і він був освячений як костел Серця Ісусового.

Ченці-єзуїти – це представники монашого католицького ордену, який ще називають «Товариство Ісуса». Це чернече згромадження у 1534 році утворив іспанський монах Ігнатій Лойола разом з товаришами. У той час він навчався у Сорбонському університеті у Франції, бачив, які проблеми переживала католицька церква, і створив цей орден, щоб зміцнити її авторитет. 27 вересня 1540 року папа Римський Павло ІІІ затвердив статут ордену. Інколи єзуїтів називають «солдатами Ісуса Христа» або «піхотинцями папи Римського», оскільки сам засновник Ігнатій Лойола до того, як став монахом, був військовим. Основним девізом цих монахів є слова «Все на славу Божу».

Нині у світі налічується понад 20 тисяч єзуїтів на всіх континентах, загалом у 127 країнах світу. На символі Ордену є хрест і сонце, а також літери «IHS», які перекладаються як Ісус Спаситель світу. Основними принципами ордену є сувора дисципліна, покора молодших перед старшими, підпорядкованість генералу (чорний папа) і Папі Римському.

Єзуїти мають ще один принцип, який звучить як «Ціль виправдовує засоби». Критики називають такою мораль пристосуванням. З тих давніх часів і донині хитру, лукаву людину називають у переносному значенні єзуїтом. Цим монахам дозволяється вести мирський спосіб життя і навіть ходити у світському одязі.

Єзуїти намагалися поширювати католицьку віру через освіту, у різних містах будували школи і навчали там дітей шляхти – верхівки тогочасного суспільства. Таку школу єзуїти мали намір збудувати і у Володимирі, але тут уже були школи, які відкрили монахи-василіани, тому єзуїти взялися за будівництво костелу.

Під костелом була споруджена досить простора підземна церква – у ній здійснювалися богослужіння, приймалася сповідь вірян, збереглися там і крипти – таємні поховання. Можна припустити, що за давньою традицією у цих підземних гробницях могли бути поховані фундатори храму, єпископи, монахи.

Після скасування ордену єзуїтів церква перейшла до греко-католиків, а згодом і до православних. У 1921-1939 роках пам’ятка знову функціонувала як католицький костел Послання Апостолів. У часи Другої світової війни у неї влучив снаряд. У 1945-1990 роках ця будівля використовувалася як склад.

На мою думку, крипти собору Різдва Христового були пограбовані у часи Радянського Союзу, адже у той час релігія і все, що з нею було пов’язано, переслідувалося і знищувалося. Хоча є й інше припущення: у монахів існував звичай через декілька років відкривати поховання своїх спочилих братів і досліджувати колір костей на предмет їхньої святості і непорочності. То ж гробницю в минулому могли відкрити і самі монахи, але вони не викидали б кісток. Тож, скоріше за все, гробниці пограбовані любителями наживи.

Кілька років тому наукові співробітники Володимирського історичного музею на чолі з директором Володимиром Стемковським досліджували підземелля, прибирали його від сміття, під час цих робіт знайдені кістки людей, яких колись там захоронили. Є ще у підземеллі дві гробниці, спокій яких ніхто не порушив.

Старожили розповідають, що це підземелля було з’єднане із костелом Якима і Ганни. Тож тема підземного Володимира є дуже цікавою і ще не дослідженою до кінця.

Богдан ЯНОВИЧ,
науковий співробітник історичного музею
імені Омеляна Дверницького

Волинські