«Мамо, ти чекатимеш на мене, коли я з’явлюся?». Історія на вечір

31 грудня 2025 р. 20:53

31 грудня 2025 р. 20:53

«Мамо, ти продовжиш мене любити, коли я стану підлітком, зроблю пірсинг і заведу шкідливі звички?»

Коли тобі буде важко вставати зранку, коли ти цілі дні спатимеш від виснаження й зриватимешся на тата через дрібниці. Коли болітиме кожен міліметр твого тіла – низ спини, таз, ноги, що стануть важкими, мов дві колоди. Може, цього й не буде, але якщо раптом буде – ти все одно чекатимеш на мене з тією самою любов’ю, мамо?

Мамо, ти пам’ятатимеш про мене, коли стане справді боляче? Коли раптом перехопить подих і ти скрикнеш від нестерпності. Коли твій живіт і все тіло обпікатиме вогнем, а я саме в цей момент почну народжуватися. Мамо, ти згадаєш, що мені зараз ще важче, ніж тобі?

Мамо, ти зможеш мене щиро любити, коли я не даватиму тобі спати ночами?

Коли ти загубиш себе серед пелюшок, забудеш, як виглядає твоя зачіска, а кола під очима стануть глибокими. Мамо, ти зможеш навчитися любити мене навіть тоді, коли тобі буде найважче у житті?

Мамо, ти прийматимеш мене, коли я почну влаштовувати істерику посеред магазину, кататися по підлозі й буду відмовлятися від усього?

Коли я стану нестерпною, впертою, перевірятиму твоє терпіння до межі – ти все одно любитимеш і обійматимеш мене з тією самою ніжністю, мамо?

Мамо, ти залишишся спокійною, коли я піду до школи, виросту й почну шалено цікавитися світом, набагато сильніше, ніж тобою?

Коли я повернусь до тебе спиною і порину в дружбу, перші закоханості, суперечки, відкриття й помилки, а ти перестанеш бути центром моїх думок. Мамо, ти зможеш і тоді залишатися моєю опорою?

Мамо, ти зможеш попросити вибачення, коли я заплутаюся на шляху дорослішання й раптом згадаю всі дитячі образи, завдані тобою?

Мамо, ти продовжиш мене любити, коли я стану підлітком, зроблю пірсинг і заведу шкідливі звички?

Коли я йтиму з дому без дозволу й повертатимуся пізніше, ніж обіцяла. Або не повертатимуся зовсім. Коли казатиму, що ти нічого не розумієш, писатиму похмурі вірші. Ти зможеш залишатися розуміючою й щиро зацікавленою моїм новим світом, мамо?

Коли я прийду й виплесну на тебе весь мій біль. Коли я ридатиму й скажу: «Я ніколи не хочу бути такою, як ти!». Коли перестану бачити всю ту любов, яку ти мені давала. Ти зможеш тоді, не втрачаючи гідності, тихо й щиро попросити пробачення?

Мамо, а потім… ти зможеш забути наші розбіжності й просто допомогти, коли народяться мої власні діти і мені буде так само важко, як колись тобі зі мною?

Ти зможеш, не повчаючи й визнаючи моє право виховувати їх по-своєму, просто бути поруч? Любити їх усім серцем – твоїх онуків – і стати їм просто бабусею, мамо?

Мамо… а далі… ти ж будеш, правда?

Коли мої діти підростуть, а я нарешті навчуся любити тебе по-справжньому – із вдячністю за життя. Коли почну приймати твої недосконалості й захоплюватися твоїми чеснотами. Коли по-справжньому зрозумію всю ту любов, яку ти мені дарувала й досі даруєш. Коли усвідомлю, що ти – найкраща мама на світі. Єдина.

Будь, мамо. Просто будь поруч.

Волинські