В останній бій мав піти на добу, а зник безвісти: після 15 місяців пошуків ДНК-експертиза підтвердила загибель Героя з Волині

04 січня 2026 р. 12:22

04 січня 2026 р. 12:22

Після 15 місяців пошуків експертиза ДНК підтвердила загибель 37-річного Дмитра Олександровича Дуля з Камінь-Каширської громади. Боєць 150-ої окремої механізованої бригади загинув 20 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області, захищаючи Україну.

Невтішні підсумки 15 місяців надії й віри «підбив» збіг ДНК-експертизи. Найкращому синові, коханому чоловікові й батькові, воїну світла назавжди – 37. Його історію пише газета Полісся .

Дмитро Дуля здобув середню освіту. Строкової служби не проходив, але рано пізнав долю заробітчанина. Трудяга. Його руки, здається, ніколи не знали втоми. Робочі будні барвами щастя й радощів урізноманітнювала сім’я…

Дмитро познайомився з Оленою в одній із соцмереж. Невимушене спілкування переросло з часом у палкі почуття, а згодом і в сім’ю. Жили у Любленці, що на Ковельщині. 8 років у шлюбі, перший досвід батьківства, плани на майбутнє… Як Дмитро чекав і радів народженню первістки Яни , як огорнув батьківською любов’ю старших доньку й сина Олени – не передати словами. Війна забрала у нього радість батьківства, але дарована ним ніжність завжди у щирих дитячих серцях.

Дмитро багато працював, але кожну вільну хвилину приділяв сім’ї. Був хорошою людиною, прекрасним чоловіком. Спокійний, але не позбавлений емоцій. Турботливий, надійний. Уважний, доброзичливий, товариський.

2 лютого 2024 року розділило життя родини на “до” і “після”: Дмитра мобілізували. Проходив навчання на одному з українських полігонів, а згодом – у Польщі. Здобув навики гранатометника. Пройшов Суми, Донеччину, зокрема й Торецьк, Запоріжжя. В деталі ніколи не вдавався. «Воно тобі не треба», – повторював коханій і розпитував про домашні справи, дітей, маленьку Яну… За півтора роки служби у відпустці не був, але жодним натяком навіть не виказував утоми. Рідні розуміли, що йому складно, але сам захисник цього ніколи не підтверджував. Беріг… У нього завжди було все добре. На останнє бойове завдання Дмитро Дуля мав піти на добу, а зник безвісти. Зв’язок обірвався назавжди.

– Як повідомили згодом, мінометний обстріл, – стиха розповідає Олена Дуля. – Дмитра хвалили і йому довіряли. Відповідальний, слухняний, надійний. Він швидко опанував військову справу, легко навчався. Але це його не вберегло…

15 місяців Олена жила мрією, що коханий живий. Думка про полон була надією на порятунок. Жінка без упину моніторила усі можливі інтернет-ресурси, де можна було знайти хоч дещицю інформації й надії, їздила на акції підтримки полонених і зниклих безвісти, у кожному обличчі шукала знайомі риси. Та дива не сталося: дзвінок про збіг ДНК обірвав серце.

…24 грудня, коли багато родин збиралися за святвечірнім столом, Дмитро Дуля востаннє повертався до батьківського дому вмитими сльозами дорогами. Землю скував мороз, а люблячі серця – пекельний біль. 25 грудня тіло Героя віддали землі у рідній Видерті, але його зірка завжди нагадуватиме про любов і життя…

Іванна ВЕЛИЧКО , село Видерта.

• На кладовищі тепер могила її чоловіка і трьох дітей : війна забрала у волинянки вже другого сина
• Разом з коханою загинув у страшній ДТП на Різдво: захиснику з Волині назавжди 23 роки
• Від мобілізації до смерті пройшов лише тиждень: спогади про курсанта з Волині Віталія Лук'янюка

Волинські